Справа № 177/2713/24
Провадження № 2/177/46/25
Іменем України
03 червня 2025 року
Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Суботіної С. А.
за участі: секретаря Ференц Я. З.,
представника позивача Александрова О.О.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника третьої особи Добровольської Т.В.,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: садівниче товариство «Ювілейне», про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування та виселення, -
Представник позивача ОСОБА_2 , адвокат Александров О.О., звернувся до суду засобами поштового зв'язку з позовом, отриманим судом 19.11.2024, у якому просить усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні садовим будинком і земельною ділянкою АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування цим садовим будинком і земельною ділянкою та виселити останнього.
Пред'явлені вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_2 у 1994 році отримала в користування земельну ділянку № НОМЕР_1 для ведення індивідуального садівництва в СТ «Ювілейне» за адресою: с. Лозуватка Криворізького району Дніпропетровської області. На початку 2000-х років на вказаній земельній ділянці позивачем за власний кошт побудовано садовий будинок, однак правовстановлюючі документи на земельну ділянку в позивача не збереглися. Наразі в ОСОБА_2 виникла необхідність зареєструвати право власності на земельну ділянку та садовий будинок відповідно. Проте, на цей час у садовому будинку безпідставно проживає батько позивача ОСОБА_1 . Для проведення процедури реєстрації права власності на садовий будинок та земельною ділянкою позивачці потрібен доступ до відповідного майна, однак відповідач не реагує на вимоги позивача звільнити садовий будинок, у зв'язку з чим, ОСОБА_2 вимушена звернутися до суду з цим позовом.
Ухвалою судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 20.11.2024 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 21.03.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача доводи, викладені в позові підтвердив, просив позов задовольнити в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позову. Пояснив, що земельну ділянку № 122 він придбав за 100 доларів США наприкінці 90-х років у чоловіка, даних щодо якого вже не пам'ятає. Пізніше, разом із дружиною, яка на даний час померла, здійснив власними силами та коштами будівництво будинку. Його донька, ОСОБА_2 будь-якої участі в будівництві будинку не брала, ні фізичною працею, ні матеріальними внесками. Разом із тим, ні земельна ділянка, ні будинок, належним чином не оформлені, правовстановлюючі документи на вказане нерухоме майно відсутні. У нього було лише рішення про виділення земельної ділянки, однак воно не збереглося та втрачено внаслідок пожежі в будинку. Також зазначив, що йому на праві власності належала квартира в АДРЕСА_2 , яку він 11.07.2023 подарував меншій донці, ОСОБА_3 . Тобто, за життя він вирішив розпорядитися належним йому майном, а саме, квартиру подарувати ОСОБА_4 , а земельну ділянку та будинок АДРЕСА_3 НОМЕР_1 в СТ «Ювілейне», ОСОБА_2 . Проте, на даний час є складнощі в оформленні будинку та ділянки АДРЕСА_1 , оскільки на будинок та земельну ділянку відсутні будь-які документи. Пояснив, що ОСОБА_2 у будинку не проживає, ним не користується, не сплачує та ніколи не сплачувала членські внески до СТ «Ювілейне», за електропостачання, оскільки ці внески здійснює він, про що свідчить книжка члена кооперативу. На даний час він значиться зареєстрованим у квартирі, яку подарував ОСОБА_3 , хоча там не проживає вже досить тривалий час. Його основним житлом приблизно з 2005 року є саме будинок № НОМЕР_1 у СТ «Ювілейне». А тому, не зрозуміла позиція позивача щодо його виселення. Ніколи жодних перешкод у користуванні будинком ОСОБА_2 він не чинив та вказував, що не заперечує та не заперечував, щоб земельну ділянку та будинок ОСОБА_2 оформляла на себе, оскільки вона є його донькою. Позов вважає безпідставним та необґрунтованим, у його задоволенні просив відмовити.
Представник третьої особи: ОСОБА_5 у судовому засіданні надала пояснення про те, що є керівник СТ «Ювілейний» з 2017 року. Їй відомо, що у будинку на земельній ділянці № НОМЕР_1 , вже тривалий час, ще до її призначення, проживає ОСОБА_1 , однак, правовстановлюючих документів, як на земельну ділянку, так і на будинок, останній не має. Відомості про власника нерухомого майна також відсутні як в сільській раді, так і в СТ «Ювілейне». Відповідно до Книг обліку сплати членських внесків та за електропостачання, які наявні у СТ «Ювілейне» з 2016 року по 2025 рік, під порядковим номером 122 значиться прізвище ОСОБА_2 , проте, саме ОСОБА_1 щороку вносить членські внески, а також сплачує кошти за електропостачання. ОСОБА_2 ніколи у дачному будинку АДРЕСА_1 не проживала, внески не сплачує, членом СТ не є. Вважає, що позов є безпідставним, тому у його задоволенні просила відмовити.
Вислухавши у судовому засіданні представника позивача, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
За приписами ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Із викладеного слідує, що саме власнику майна надається право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ним своїм майном. Тобто, позивач не має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, власником якого він не є.
У пункті 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 роз'яснено, що відповідно до положень ст. ст. 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Однак, під час розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 не є власником земельної ділянки та будинку № НОМЕР_1 в СТ «Ювілейне», де фактично проживає відповідач ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Як передбачено ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 569/4373/16-ц від 21.08.2019 зазначено, що такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Як роз'яснено у п. 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2018 у справі «Садов'як проти України», рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у п. 2 ст. 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві».
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що виселення є найбільш крайнім заходом втручання у право людини на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції (рішення у справі «Кривицька та Кривицький проти України»).
Як зазначає в тексті позову представник позивача, у 1994 році ОСОБА_2 (якій на той час виповнилося лише 15 років), отримала у користування земельну ділянку № НОМЕР_1 у СТ «Ювілейне», розташовану в с. Лозуватка Криворізького району Дніпропетровської області, де в 2000-х роках за власний кошт побудувала садовий будинок.
На підтвердження того, що позивач є власником вказаного садового будинку та земельної ділянки, до позову долучено: відповідь сільського голови Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 29.08.2024 на адвокатський запит представника позивача ОСОБА_6 , що СТ «Ювілейне» знаходиться за межами населених пунктів Лозуватської сільської ради, тому погосподарський облік не ведеться, будь-які документи, що посвідчують право користування (власності) на земельну ділянку та садовий будинок за ОСОБА_2 у СТ «Ювілейне», відсутні (а.с.14).
За повідомленням голови СТ «Ювілейне» Добровольської Т.В. від 24.10.2024, згідно з планово-картографічних матеріалів СТ «Ювілейне» відсутня земельна ділянка за № НОМЕР_1 , у садівничому товаристві відсутні будь-які документи, які б підтверджували право власності та користування земельною ділянкою та садовим будинком за ОСОБА_2 (а.с.15).
На підтвердження факту родинних стосунків між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 , представником позивача суду надано копію паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_2 , довідку від 23.05.2007 про реєстрацію у Жовтневому відділі РАЦС Криворізького МУЮ Дніпропетровської області 18.09.1999 шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , актовий запис № 590, після чого ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_8 ». Також, 17.04.2006 в Жовтневому відділі РАЦС Криворізького МУЮ Дніпропетровської області зареєстровано розірвання зазначеного шлюбу, актовий запис № 236, копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_1 (а.с.5, 7, 8). Окрім того, факт родинних відносин, а саме, що позивач ОСОБА_2 є рідною донькою відповідача ОСОБА_1 , останнім у судовому засіданні не заперечувався.
Із побутової характеристики на ОСОБА_1 , наданої головою СТ «Ювілейне» вбачається, що ОСОБА_1 фактично проживає в садівничому товаристві з 2005 року (а.с.47).
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обґрунтованим.
Здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов'язаний надати суб'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема : 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, у постановах Верховного суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 28.08.2019 у справі № 487/2496/16-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, на підтвердження обґрунтувань позову, доказів що вона є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 у СТ «Ювілейне» у с. Лозуватка Криворізького району Дніпропетровської області, про будівництво за власний кошт садового будинку, інших доказів на підтвердження заявлених вимог до суду не надала, а отже, скористалися своїм правом щодо подання доказів на власний розсуд, у той час як збирати та відшукувати інші докази замість сторін суд не вправі. Також, позивачем не надано жодного доказу про те, що ОСОБА_1 чинив або ж чинить їй перешкоди у користуванні, розпорядженні нерухомим майном. Навпаки, наданими ОСОБА_1 доказами, а саме, наданою для огляду в судовому засіданні книжкою члена СТ, поясненнями керівника СТ «Ювілейне», доведено, що останній є належним користувачем ділянки № НОМЕР_1 .
Також, позивачем не надано доказів і щодо проживання у будинку АДРЕСА_1 , користування ним та, відповідно, доказів, які б свідчили про систематичність руйнування чи псування жилого приміщення ОСОБА_1 , використання його не за призначенням, або систематичне порушенням правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання в одному приміщенні, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, тобто не надано доказів, які б давали підстави для виселення останнього.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню через їх недоведеність.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, на підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача та йому не компенсуються.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 142, 206, 247, 263-265, 274, 280-284, 287, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: садівниче товариство «Ювілейне», про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування та виселення, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів із дня складення його повного тексту.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено та підписано 03.06.2025
Суддя: