13 травня 2025 року
м. Київ
справа № 725/1375/19
провадження № 51-4334 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_7 ,
засудженого ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 26 вересня 2024 року стосовно
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Дніпропетровська, який
зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Першотравневий районний суд м. Чернівці вироком від 18 січня 2023 року визнав ОСОБА_8 невинуватим та виправдав у зв'язку із відсутністю в його діях складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 368 КК.
26 вересня 2024 року Чернівецький апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалив новий вирок, яким засудив ОСОБА_8 за:
- ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- ч. 3 ст. 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 2 роки, з конфіскацією майна, окрім житла.
Згідно з ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 2 роки, з конфіскацією майна, окрім житла.
За обставин, детально наведених у вироку суду апеляційної інстанції, ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні ним кримінальних правопорушень за таких обставин.
ОСОБА_8 у 2018 роціпрацював заступником начальника Шевченківського ВП - начальником сектору кримінальної поліції Шевченківського ВП Чернівецького відділу поліції ГУНП в Чернівецькій області, був працівником правоохоронного органу, службовою особою, яка займає відповідальне становище.
Протягом квітня-червня 2018 року ОСОБА_8 , знаходячись у м. Чернівці, отримав від ОСОБА_9 в якості неправомірної вигоди грошові кошти на загальну суму 35 800 грн за невжиття заходів щодо розкриття кримінальних правопорушень (крадіжок), вчинених особами, підконтрольними ОСОБА_9 , недокументування їхньої протиправної діяльності на території обслуговування Шевченківського ВП Чернівецького відділу поліції ГУНП в Чернівецькій області та нездійснення заходів щодо їх розшуку при проведенні оперативно-розшукових заходів у разі встановлення таких осіб.
Крім того, ОСОБА_8 за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, часі та місці, але не пізніше 07 червня 2018 року придбав у невстановленої особи без передбаченого законом дозволу 37 бойових патронів, які зберігав за місцем свого проживання ( АДРЕСА_1 ) до часу їх виявлення та вилучення працівниками поліції під час санкціонованого обшуку.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_7 , не погодившись із вироком суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 - закрити за відсутністю в його діях складу інкримінованих злочинів.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи виправдувальний вирок суду першої інстанції:
- дійшов хибного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 368 КК поза розумним сумнівом;
- поклав в основу вироку сумнівні й недостовірні показання свідка ОСОБА_9 , а також докази, які були здобуті без дотримання вимог КПК;
- не зважив на провокаційні дії ОСОБА_9 , який також неодноразово залучався правоохоронними органами до конфіденційного співробітництва в інших кримінальних провадженнях;
- переніс у своє рішення висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30 січня 2024 року;
- залишив поза увагою докази, які стали підставою для виправдування ОСОБА_8 у суді першої інстанції;
- не врахував того, що повноваження групі слідчих щодо проведення досудового розслідування надано з порушенням Кримінального процесуального закону (далі - КПК), досудове розслідування у кримінальному провадженні було проведено неповноважними особами, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутня постанова про призначення групи слідчих та визначення старшого слідчого цієї групи;
- не зважив на те, що ухвали слідчих суддів Апеляційного суду Львівської області про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) постановлені з порушенням КПК, так як дозволи на проведення цих процесуальних дій надані слідчим суддям, які не були визначені для вчинення таких дій, в матеріалах справи відсутні;
- не врахував того, що постанова про контроль за вчиненням злочину є недопустимим доказом, оскільки: її виконання доручено Управлінню захисту економіки у Львівській області Державного захисту економіки України Національної поліції України, а фактично її виконано іншим оперативним підрозділом; в ній не зазначено обставини відсутності провокаційних дій; викладена не на спеціальному бланку та містить суперечності в датах;
- безпідставно не погодився з висновками місцевого суду про проведення НСРД 07 червня 2018 року поза строком;
- не зважив на те, що протоколи НСРД є недопустимими доказами, так як проведені та складені з порушенням вимог КПК, а саме: відсутні підписи всіх учасників процесуальної дії, не зазначено усіх необхідних даних;
- не надав належної оцінки тому, що матеріали кримінального провадження не містять постанови про розсекречення протоколів про хід та результати проведення НСРД стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ухвал слідчих суддів Апеляційного суду Львівської області про надання дозволу на проведення НСРД;
- не врахував того, що у справі відсутні відомості, які підтверджують походження грошових коштів для проведення контролю за вчиненням злочину стосовно ОСОБА_8 ;
- залишив поза увагою допущені порушення при затриманні ОСОБА_8 та при проведенні його особистого обшуку;
- не зважив на показання дружини ОСОБА_8 про появу у квартирі пакету з патронами;
- не надав належної уваги тому, що обвинувальний акт ОСОБА_8 вручено неповноважними особами;
- не врахував порушення підслідності органом досудового розслідування;
- безпідставно відмовив стороні захисту у допиті свідка ОСОБА_9 .
Від прокурора на касаційну скаргу захисника надійшли письмові заперечення, в яких він, зазначивши відповідні обґрунтування, просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник підтримали доводи касаційної скарги, просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити вирок суду апеляційної інстанції без змін.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У поданій касаційній скарзі захисник покликається, зокрема, на істотне порушення приписів кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 судом апеляційної інстанції.
Істотне порушення вимог кримінального процесуального закону відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків, він має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Статтею 370 КПК встановлено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Для постановлення такого судового рішення суд апеляційної інстанції з дотриманням визначеної главою 31 КПК процедури повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінку оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам), яке також повною мірою відповідатиме вимогам статей 370, 419, 420 цього Кодексу.
При цьому така перевірка має бути зроблена із додержанням усіх вимог чинного законодавства, об'єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне та справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції.
Одночасно для виконання завдань, визначених у ст. 2 КПК, суд апеляційної інстанції повинен вжити всіх передбачених кримінальним процесуальним законом засобів, у тому числі в певних випадках дослідити докази, що містяться у матеріалах кримінального провадження, у порядку, встановленому ч. 3 ст. 404 КПК.
Відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 вже було предметом перегляду судом касаційної інстанції (постанова від 30 січня 2024 року).
При новому розгляді суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора, дослідивши письмові докази, визнав необґрунтованими висновки суду першої інстанції про:
- відсутність повноважень у заступника військового прокурора Західного регіону України на призначення прокурора або групи прокурорів і, відповідно, незаконність постанови про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні;
- незаконність доручення керівника органу досудового розслідування про призначення групи слідчих у кримінальному провадженні;
- неправомірність надання слідчим суддею однією ухвалою дозволу на проведення кількох видів НСРД, відсутність у матеріалах кримінального провадження підтвердження повноважень слідчих суддів апеляційного суду, і недопустимість отриманих на підставі такої ухвали доказів;
- недопустимість відомостей, отриманих у результаті НСРД - контролю за вчиненням злочину - через відсутність у постанові прокурора згадки про обставини, які свідчать про відсутність під час слідчої дії провокування особи на вчинення злочину, та зазначення із помилкою номеру банківської карти дружини ОСОБА_8 ;
- недопустимість відомостей, отриманих у результаті НСРД 07 червня 2018 року, поза межами строків дії доручення прокурора від 08 травня 2018 року;
- неналежність протоколів про хід і результати НСРД через відсутність підписів усіх учасників та через відсутність постанови про розсекречення цих протоколів;
- істотне порушення кримінального процесу через відсутність відомостей про походження грошових коштів для проведення контролю за вчиненням злочину;
- порушення правил підслідності через проведення досудового розслідування відділом ІНФОРМАЦІЯ_3, а не в ІНФОРМАЦІЯ_4;
- недопустимість доказів, отриманих у результаті огляду 07 червня 2018 року, затримання, особистого обшуку ОСОБА_8 та обшуку житла;
- відсутність повноважень у службових осіб військової прокуратури Західного регіону України при повторному скеруванні обвинувального акту до суду.
Свої висновки щодо наведених питань, які аналогічні до доводів захисника, суд апеляційної інстанції належним чином умотивував та, дотримавшись приписів ч. 2 ст. 439 КПК, у повній мірі врахував правові позиції, висловлені ККС ВС у постанові від 30 січня 2024 року в даному кримінальному провадженні.
Проте колегія суддів касаційного суду вважає слушними доводи захисника про безпідставну відмову судом апеляційної інстанції стороні захисту у допиті свідка ОСОБА_9 .
Якщо в суді апеляційної інстанції постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді з огляду на принцип безпосередності дослідження доказів повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі, що означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису та відеозапису тощо.
Як установлено зі звукозапису судового засідання, суд апеляційної інстанції визнав поважними повідомлені прокурором причини неявки свідка ОСОБА_9 та дослідив лише письмові докази.
За наслідками розгляду апеляційної скарги прокурора суд апеляційної інстанції визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів. Свої висновки суд обґрунтував, у тому числі, показаннями свідка ОСОБА_9 , який безпосередньо під час апеляційного провадження не допитувався.
При цьому суд апеляційної інстанції визнав надані ОСОБА_9 суду першої інстанції показання достовірними, логічними, послідовними та такими, що повністю узгоджуються з наявними у матеріалах кримінального провадження письмовими доказами.
Водночас суд першої інстанції, проаналізувавши почуті в судовому засіданні показання ОСОБА_9 , зробив висновок про нечесність цього свідка та його здатність до введення в оману інших осіб.
Відтак суд апеляційної інстанції надав показанням свідка ОСОБА_9 іншої оцінки, ніж це зробив суд першої інстанції, безпосередньо їх не дослідивши, що не відповідає приписам ст. 23 КПК.
Зазначена позиція відповідає практиці Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постановах від 20 січня 2021 року у справі № 748/509/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 183/3399/15, від 28 березня 2023 року у справі № 569/2806/17.
Зважаючи на наведене, колегія судів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК вирок стосовно ОСОБА_8 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати викладене, перевірити доводи про наявність/відсутність провокації в діях працівників правоохоронного органу та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 433 КПК та беручи до уваги неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_8 , проте з метою запобігання ризику його переховування від суду, колегія суддів уважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 433, 441, 442 КПК, Суд
постановив:
касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Чернівецького апеляційного суду від 26 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обрати ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3