Справа № 204/2268/25
Провадження № 2/204/1999/25
03 червня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, -
28 лютого 2025 року ОСОБА_1 , через представника, звернулася до суду із позовною заявою до ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» із вимогою про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (а. с. 1-9).
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначено, що позивачка перебуває у трудових відносинах з Державним підприємством «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова». Декілька останніх років відповідач не виконує свої зобов'язання зі сплати заробітної плати в повному обсязі, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачкою по нарахованій, але не виплаченої заробітної плати. Так як позивачці не було достовірно відомо про розмір невиплаченої заробітної плати, в том числі про розмір нарахованої, позивачка неодноразово зверталася до бухгалтерії підприємства з метою отримання відповідної довідки з зазначенням існуючої заборгованості по заробітній платі, однак в наданні такої офіційної довідки було відмовлено, посилаючись та не, шо останнім часом керівництво забороняє надавати офіційні довідки про заборгованість, з відповідними підписами та печатками. Наполягаючи, позивачка отримала Довідку № 29/20 від 10 січня 2025 року відповідно до якої відповідач має заборгованість перед позивачкою по заробітній платі станом на 10 січня 2025 року - у сумі 91936 гривень, у тому числі по місяцях: травень 2021 року - 4577 гривень; червень 2021 року - 7630 гривень; липень 2021 року - 5870 гривень; серпень 2021 року - 8354 гривні; вересень 2021 року - 6344 гривні; жовтень 2021 року - 8785 гривень; листопад 2021 року - 7061 гривня; грудень 2021 року - 4593 гривні; січень 2022 року - 7714 гривень; березень 2022 року - 1301 гривня; квітень 2022 року - 1626 гривень; липень 2022 року - 1335 гривень; липень 2023 року - 1632 гривні; вересень 2023 року - 1167 гривень; грудень 2023 року - 1080 гривень; січень 2024 року - 4663 гривні; лютий 2024 року - 826 гривень; березень 2024 року - 2866 гривень; квітень 2024 року - 1937 гривень; травень 2024 року - 1603 гривні; червень 2024 року - 1982 гривні; липень 2024 року - 1937 гривень; серпень 2024 року - 1603 гривні; вересень 2024 року - 1936 гривень; жовтень 2024 року - 1604 гривні; грудень 2024 року - 1910 гривень. Звертає увагу, що позивачка дізналася про порушення свого права після отримання довідки № 29/20 від 10 січня 2025 року. Зауважує, що позивачка має право на виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що відноситься до заробітної плати так як згідно до 4.3 ст.2 ЗУ «Про оплату праці» - до структури заробітної плати входять також інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Таким чином, позивачка прохає стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 91936 гривень, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 36850 гривень 03 копійки та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 гривень.
Ухвалою суду від 06 березня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 30), копія якої надіслана учасникам 06 березня 2025 року за вихідним
№ 5603/25-вих/2/204/1999/25 (а. с. 31).
18 березня 2025 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, через підсистему «Електронний суд», надійшов відзив представниці ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» Новак К.А. на позовну заяву (а. с. 34-36 та на звороті), в якому вона прохає в позовній заяві відмовити.
В обґрунтування відзиву зазначає, що згідно з довідкою № 29/99 від 11 березня 2025 року сума невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 становить 90071 гривня. 05 лютого 2025 року позивачці було виплачено кошти за січень 2024 року у розмірі 1865 гривень. Однак, зазначає, що причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме те, що ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» перебувало та зараз перебуває в край тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірванням контрактів з рф, які складали питому вагу в загальній кількості виробництва, що призвело до скорочення його об'ємів, великих фінансових збитків, відсутності обігових коштів, одноденного режиму роботи на підприємстві у період часу з 2015 року по 2017 рік, простоїв виробництва, триденного режиму роботи на підприємстві у 2018 році та одноденного режиму роботи на підприємстві у 2019-2023 роках, затримка виплати заробітної плати з вересня 2020 року по даний час. Звертає увагу, що з 28 лютого 2022 року до 01 вересня 2022 року підприємство знаходиться на простої, а з січня 2023 року підприємство працює в одноденному режимі роботи. Також вказує на те, що позивачка до суду звернулася 28 лютого 2025 року, про наявність заборгованості знала з 2021 року, то відповідно строки в які позивачка могла звернутися до суду про вирішення трудового спору пройшли. Вказує, що розрахунок суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплат, що є додатком до позовної заяви, проведено з порушенням законодавства. Наявність заборгованості по заробітній платі ще не є підставою для нарахування компенсації, а суми компенсації нараховуються і виплачуються громадянам у тому ж місяці, у якому здійснено виплату заборгованості за відповідні місяці. Стосовно стягнення на правову допомогу, вказує, що позивачка не обґрунтувала стягнення даної суми, а також не надає доказів того що їх було сплачено, адже підтвердженням факту оплати адвокатських послуг є не договір та Акт виконаних робіт, а квитанція на оплату відповідних послуг, що підтверджує факт оплати саме заявленої у позові суми. Тому прохає суд у задоволення позовних вимог відмовити.
27 березня 2025 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, через підсистему «Електронний суд», надійшла відповідь на відзив представника позивачки - адвоката Харламова Д.В. (а. с. 52-54), в обґрунтування якого вказує, що у відзиві відповідач підтверджує та не оспорює той факт, що заборгованість відповідача перед позивачкою по невиплаченій заробітній платі складає 90071 гривня, що відрізняється від позовних вимог так як була часткова оплата 05 лютого 2025 року за січень 2024 року в розмірі 1865 гривень, в підтвердження чого надає довідку № 29/99 від 11 березня 2025 року. Таким чином, розмір заборгованості визнаний учасниками справи не підлягає доказуванню та складає 90071 гривня. Зазначає, що заборгованість яка виникла ще в 2021 році, і постійні посилання відповідача на скрутне фінансове становище та кризові наслідки, не є підставою невиконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати заробітної плати. Посилання відповідача на те, що позивачка звернулася до суду з пропуском трьох місячного строку є безпідставним, оскільки тримісячний строк обраховуємо з дня отримання довідки № 29/20 від 10 січня 2025 року. Також вказує, що відповідач не зазначає та не обґрунтовує, яке саме порушення законодавства було допущено під час здійснення розрахунку «компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Розрахунок повністю відповідає вимогам Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, в якому є приклад обчислення суми компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. Прохає суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 90071 гривня, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 36850 гривень 03 копійки та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 гривень.
Станом на дату розгляду справи заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Приписами ч. 8 ст. 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивачка перебуває у трудових відносинах з відповідачем, підтвердженням чого є запис в трудовій книжці (а. с. 21-22).
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами ч. 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.
Звернувшись до суду, позивачка просила, зокрема, стягнути з відповідача заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі у розмірі 91936 гривень, на підтвердження чого надає довідку № 29/20 від 10 січня 2025 року.
Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Не заслуговують на увагу суду доводи відповідача, щодо відсутності у останнього обігових коштів на рахунках, у зв'язку зі скорочення його об'ємів виробництва та великих фінансових збитків, оскільки кожних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження вказаного відповідачем суду не надано.
Крім того, не приймаються до уваги судом доводи відповідача щодо одноденного режиму роботи на підприємстві у період часу з 2015 року по 2017 рік, простоїв виробництва, триденного режиму роботи на підприємстві у 2018 році та одноденного режиму роботи на підприємстві у 2019-2023 роках, оскільки вказане не спростовує наявності заборгованості у відповідача перед позивачкою.
Так, представниця відповідача у відзиві на позовну заяву зазначає, що дійсно підприємство заборгувало заробітну плату позивачці у сумі 91936 гривень, що підтверджується відповідною довідкою підприємства № 29/99 від 11 березня 2025 року, однак у даній довідці також вказано, що 05 лютого 2025 року позивачці виплачена заборгованість по заробітній платі за січень 2024 року у розмірі 1865 гривень та залишок заборгованості складає 90071 гривня, на що представник позивачки у відповіді на відзив не заперечує та прохає стягнути з відповідача на користь позивачки саме 90071 гривню.
За положеннями ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Разом з цим, слід звернути особливу увагу на рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі № 1-18/2013, в якому Конституційний Суд України зазначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5,6 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Однак відповідач так і не виплатив позивачці заборгованість по заробітній платі.
Тож, з наданої відповідачем довідки № 29/99 від 11 березня 2025 року у відзиві на позовну заяву (а. с. 50), убачається, що ОСОБА_2 не виплачена заробітна плата у сумі 90071 гривня, у тому числі по місяцям: травень 2021 року - 4577 гривень; червень 2021 року - 7630 гривень; липень 2021 року - 5870 гривень; серпень 2021 року - 8354 гривні; вересень 2021 року - 6344 гривні; жовтень 2021 року - 8785 гривень; листопад 2021 року - 7061 гривня; грудень 2021 року - 4593 гривні; січень 2022 року - 7714 гривень; березень 2022 року - 1301 гривня; квітень 2022 року - 1626 гривень; липень 2022 року - 1335 гривень; липень 2023 року - 1632 гривні; вересень 2023 року - 1167 гривень; грудень 2023 року - 1080 гривень; січень 2024 року - 4663 гривні (сплачено 05 лютого 2025 року 1865 гривень); лютий 2024 року - 826 гривень; березень 2024 року - 2866 гривень; квітень 2024 року - 1937 гривень; травень 2024 року - 1603 гривні; червень 2024 року - 1982 гривні; липень 2024 року - 1937 гривень; серпень 2024 року - 1603 гривні; вересень 2024 року - 1936 гривень; жовтень 2024 року - 1604 гривні; грудень 2024 року - 1910 гривень.
Отже, з вищевказаної довідки вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачкою по заробітній платі становить 90071 гривня, тобто є сумою, яка належить позивачці до виплати.
Таким чином з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість по не виплаченій заробітній платі у сумі 90071 гривня, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Згідно з ч. 1ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Нормами ч. 1ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Устатті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Натомість, судом встановлено, що грошові кошти в сумі 90071 гривня в рахунок погашення заборгованості з нарахованої, але не ви плаченої заробітної плати, відповідачем позивачці сплачені не були, а тому вимога про виплату компенсації втрати частини доходів є передчасною, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 134/89/16-а, від 10 лютого 2020 року у справі № 134/87/16-а, від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19, від 24 січня 2023 року у справі № 200/10176/19, від 11 серпня 2023 року у справі № 380/103/22.
З огляду на викладене, враховуючи те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати заявлено позивачкою передчасно, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покладаються на позивача.
Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.
Як убачається з матеріалів справи, правову допомогу ОСОБА_2 у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги, здійснення захисту та представництва № Т3/78 від 04 лютого 2025 року надавав адвокат Харламов Дмитро Вікторович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2100 від 25 січня 2010 року) (а. с. 24,27) та на підставі ордеру на надання правової допомоги ОСОБА_2 серії АЕ № 1360904 від 15 лютого 2025 року (а. с. 26).
Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Так, на підтвердження наданих послуг адвокатом надано Акт виконаних та підготовлених до виконання послуг до договору № Т3/78 від 07 лютого 2025 року (а. с. 25), відповідно до якого адвокатом надано позивачці вид та обсяг правничої допомоги: підготовка (консультація та аналіз документів), подання адвокатського запиту, складання та подача позовної заяви до суду. Кількість витраченого часу: 3 годин 30 хвилин. Вартість правничої допомоги складає 2500 гривень. Відповідно до п. 2 зазначеного Акту, сторони підтверджують, що даний Акт підписаний сторонами підтверджує факт оплати Клієнтом гонорару Адвокату в розмірі 2500 гривень.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути спів розмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, враховуючи обсяг наданих юридичних послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу у заявленому розмірі, тому суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу у сумі 2000 гривень.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
З урахуванням того, що позивачка при подачі позову була звільнена від сплати судового збору за позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід Держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Оскільки, позивачка при подачі позову була звільнена від сплати судового збору за позовними вимогами про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, а судом було відмолено у задоволені позовних вимог у цій частині, питання відшкодування судового збору за дану вимогу не вирішується.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» (49000, м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 1; ЄДРПОУ 14308368) про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати - задовольнити частково.
Стягнути із Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 90071 (дев'яносто тисяч сімдесят одна) гривня.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути із Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь Держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Стягнути із Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 2000 (дві тисячі) гривень.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна