02 червня 2025 року
м. Київ
справа № 285/2718/18
провадження № 51- 5009 ск 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 21 червня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року,
За вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 21 червня 2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз 02 жовтня
2010 року Дзержинським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 185, ч. 4 ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на 7 років 1 місяць, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого пунктами 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК, ч. 4 ст. 187 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 187 КК на строк 12 років з конфіскацією всього належного йому майна, за пунктами 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання за сукупністю кримінальних правопорушень - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Згідно з вироком, ОСОБА_4 у ніч з 16 на 17 березня 2018 разом з Особою 1, провадження стосовно якого закрито у зв'язку зі смертю, (далі - Особою 1), перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, прийшли до будинку ОСОБА_5 на АДРЕСА_1 з метою заволодіти майном останнього.Переслідуючи корисливий мотив, ОСОБА_4 разом з Особою 1 зайшли до кімнати зазначеного будинку, де почали вимагати від ОСОБА_5 віддати їм каміння бурштину, на що отримали відмову. Враховуючи отриману відмову, у ОСОБА_4 та Особи 1 виник умисел, направлений на заволодіння чужим майном, поєднаним з насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), спрямований на заволодіння майном із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень іншій людині, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, та Особа 1, завдали не менше тридцяти ударів дерев'яним стільцем, дерев'яними ніжками від стільця, металевою кочергою по різним частинам тіла ОСОБА_5 , вимагаючи вказати місце зберігання каміння бурштину в будинку останнього. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_4 , взявши в приміщенні зазначеного будинку кухонний ніж, наніс десять колото-різаних ран в область правої гомілки у верхній частині, у ділянці внутрішньої поверхні лівого колінного суглоба ОСОБА_5 . Після чого, під час огляду будинку, в іншій кімнаті, ОСОБА_4 та Особа 1 помітили на ліжку ОСОБА_6 й у них виник спільний злочинний умисел, направлений на його умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, реалізуючи який, вони завдали не менше двадцяти шести ударів дерев'яними ніжками від стільця та металевою кочергою в область голови ОСОБА_6 . Після цього, ОСОБА_4 та Особа 1 залишили місце вчинення кримінального правопорушення, заволодівши майном потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а саме камінням бурштину вагою 41,6 гр різної фракції, загальною вартістю 275, 31 грн, мобільним телефоном «Nokia» моделі «1616-2», вартістю 251, 84 грн, та грошовими коштами в сумі 11 грн якими в подальшому розпорядились на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_4 та Особа 1 умисно заподіяли потерпілому ОСОБА_5 тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.Смерть ОСОБА_5 настала від поєднаної травми голови, тулуба та кінцівок у вигляді переломів кісток склепіння та основи черепа з крововиливами під оболонки головного мозку, множинних переломів ребер справа та зліва, перелому грудини, надриву селезінки, множинних ран, синців та саден на тілі, які ускладнилася розвитком травматичного шоку, нерівномірне кровонаповнення внутрішніх органів, точкові крововиливи під епікард та плевру легень.
В свою чергу, потерпілому ОСОБА_6 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя. Смерть ОСОБА_6 настала від відкритої черепно-мозкової травми у вигляді перелому кісток склепіння та основи черепа, кісток носа, крововиливів під оболонки та в речовину головного мозку, множинних ран, синців та саден на обличчі та волосистій частині голови, яка супроводжувалася набряком та здавленням головного мозку.
Ухвалою Житомирськогоапеляційного суду від 06 лютого 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_4 з доповненнями та захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 21 червня 2024 року без змін.
У касаційній скарзі засуджений, не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, порушує питання про їх перегляд у касаційному порядку, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.Обґрунтовуючи наведене, стверджує, що його винуватість у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень не доведена «поза розумним сумнівом», оскільки в основу обвинувального вироку покладені недопустимі докази: протоколи слідчих експериментів від 22 та 30 березня 2018 року та висновки судово-медичного експерта № 311 та 312 від 12 червня 2018 року. Також вказує на суперечливість обвинувального акту та висновку експерта щодо дати та часу настання смерті потерпілих. Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у допиті певних свідків сторони захисту, які могли спростувати версію подій сторони обвинувачення. Крім того, вказує, що апеляційний суд у порушення вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), ухвалу належним чином не мотивував.
Колегія суддів Верховного Суду, перевіривши касаційну скаргу та додані до неї копії судових рішень, дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Як убачається з долученої до касаційної скарги копії вироку, місцевий суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень, зокрема, на підставі: протоколу обшуку від 22 березня 2018 року, за місцем проживання ОСОБА_4 , а саме по АДРЕСА_2 , під час якого виявлено та вилучено: мобільний телефон «Nokia» моделі 1616-2 ІМЕІ НОМЕР_1 з сім-карткою мобільного оператора «Київстар»; мобільний телефон «Nokia» моделі 1616-2 ІМЕІ НОМЕР_2 , 33 камінця бурштину; протоколу проведення слідчого експерименту за участі підозрюваного ОСОБА_8 від 22 березня 2018 року, під час якого останній повідомив про обставини вчинення злочину ним та ОСОБА_4 , а також показав механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілим; протоколу проведення слідчого експерименту за участі підозрюваного ОСОБА_4 від 30 березня 2018 року, в ході якого останній повідомив про обставини вчинення злочину ОСОБА_9 , а також показав механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілим, а свою вину у вчиненні злочину заперечив; протоколу огляду предметів від 30 березня 2018 року, під час якого встановлено, що мобільний телефон «Nokia» моделі 1616-2 ІМЕІ НОМЕР_1 - якій вилучений під час обшуку 22 березня 2018 року за місцем проживання ОСОБА_4 , містить сім-картку мобільного оператора «Київстар» з номером
НОМЕР_3 , який належить потерпілому ОСОБА_10 ; протоколу пред'явлення речей для впізнання від 02 квітня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_11 , який упізнав 33 кам'янці бурштину, що зникли з будинку його батька та були вилучені під час обшуку 22 березня 2018 року за місцем проживання ОСОБА_4 ; висновку судової молекулярно-генетичної експертизи від 11 червня 2018 року
№ 19/10-3/198-СЕ/18, відповідно до якого, генетичні ознаки слідів крові та клітин, виявлених на держаку кочерги - (вилученої під час огляду місця події 21 березня 2018 року у будинку АДРЕСА_1 , де виявлено трупи ОСОБА_10 та ОСОБА_5 з ознаками насильницької смерті) збігається з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_4 , генетичні ознаки слідів крові та клітин, виявлених на розплесканій робочій поверхні кочерги, є змішаними, містять генетичні ознаки зразків крові потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; висновку судової молекулярно-генетичної експертизи від 15 червня 2018 року
№ 19/10-3/191-СЕ/18, яким встановлені генетичні ознаки слідів крові та клітин, виявлених на поверхні презервативу (вилученого під час огляду місця події
21 березня 2018 року у житловому будинку АДРЕСА_1 , де виявлено трупи ОСОБА_10 та ОСОБА_5 з ознаками насильницької смерті) є змішаними, збігаються між собою, містять генетичні ознаки зразків крові потерпілих
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також зразка букального епітелію підозрюваного ОСОБА_9 ; додаткових висновків судово-медичного експерта від 12 червня 2018 року №311 та № 312 відповідно до яких, за результатами проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , в їх показаннях у цілому відображені можливі обставини та механізм спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 та ОСОБА_6 .
Проаналізувавши всі досліджені у кримінальному провадженні докази та надавши оцінку кожному з них і їх сукупності у взаємозв'язку, дотримуючись вимог
статей 86, 87, 94 КПК, суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК, ч. 4 ст. 187 КК.
Не погоджуючись з ухваленим вироком, ОСОБА_4 та його захисник
ОСОБА_7 оскаржили його до апеляційного суду.
Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та позиції ЄСПЛ в аспекті оцінки аргументів учасників справи щодо мотивування судових рішень, викладені, зокрема, у справі «Салов проти України» (рішення від 06 вересня
2005 року, § 89), суд апеляційної інстанції належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційних скарг, в тому числі і ті, які наведені у касаційній скарзі та спростував посилання сторони захисту стосовно істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, допущених, на її думку, судом першої інстанції.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Під час перегляду вироку місцевого суду за вказаними апеляційними скаргами, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному
ст. 405 цього Кодексу, належним чином перевірив викладені у них доводи та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі, відповідно до вимог ст. 419 КПК, докладні мотиви на спростування доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів та вважає, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги засудженого стосовно недопустимості покладених в основу обвинувального вироку доказів - протоколів слідчого експерименту від 22 та 30 березня 2018 року, оскільки вони були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції і не знайшли свого підтвердження.
Спростовуючи вказані доводи, апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що вони є аналогічними тим, що заявлялись стороною захисту під час розгляду провадження у суді першої інстанції, який надав їм належну оцінку, відповідним чином мотивувавши свої висновки у вироку. Так, судом першої інстанції при дослідженні протоколу слідчого експерименту від 22 березня 2018 року встановлено, що під час проведення вказаної слідчої дії підозрюваний Особа 1 вказав про обставини вчинення злочинів ним та ОСОБА_4 , а також показав механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Враховуючи наведене, місцевий суд вважав, що під час проведення вказаного слідчого експерименту Особа 1, за участю свого захисника, добровільно пояснив та показав механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілим, при цьому не вказував на його примушення, залякування чи інших обставин впливу на нього щодо надання пояснень, а сама по собі смерть обвинуваченого Особи 1 не дає достатніх підстав визнавати вишенаведений доказ недопустимим.
Також щодо недопустимості як доказу протоколу слідчого експерименту від
30 березня 2018 року, апеляційний суд вказав, що вказана слідча дія була проведена з відеозаписом, з дотриманням вимог статей 223, 240 КПК, за участю
ОСОБА_4 , його захисника ОСОБА_13 , спеціаліста в особі інспектора ВКЗ ГУНП ОСОБА_14 та понятих ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , яким перед початком її проведення роз'яснено їх права і обов'язки, передбачені КПК, а також відповідальність, встановлену законом. Хід і результати проведення процесуальної дії зафіксовані у протоколі, який за формою та змістом відповідає вимогам ст.104 КПК. Будь-яких клопотань під час проведення слідчого експерименту, зауважень з приводу проведення вказаної слідчої дії жоден з учасників не заявляв. Отже, підстав для визнання цього протоколу недопустимим доказом не вбачається.
Разом з цим, на думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції обгруновано відхилив доводи сторони захисту щодо суперечливості обвинувального акту та висновків експерта щодо дати та часу настання смерті потерпілих та недопустимості як доказів висновків судово-медичного експерта № 311 та 312 від 12 червня 2018 року. Так, апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції за клопотанням сторони захисту у судовому засіданні було допитано експерта ОСОБА_17 який на спростування доводів ОСОБА_4 , стверджував, що після 17 березня
2018 року він бачив потерпілих живими, надав категоричні та обгрунтовані пояснення про те, що смерть потерпілих настала не менше 2-3 діб до моменту експертизи трупа (№ 68 та № 69 від 22 березня 2018), точніше встановити час настання смерті неможливо через перебування тіла в умовах низької температури навколишнього середовища.Такі висновки експерта узгоджуються з протоколами слідчих експеріментів за участю Особа1 та ОСОБА_4 , протоколом огляду місця події від 21 березня 2018 року та висновками експертів № 311 та № 312 від
12 червня 2018 року.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що посилання ОСОБА_4 на те, що він бачив потерпілих живими після 17 березня 2018 року, є надуманими, оскільки суперечать вищенаведеним доказам. Крім того, ОСОБА_4 неодноразово під час судового розгляду в суді першої інстанції змінював свої покази з метою побудови власної версії подій та ухилення від відповідальності за вчинене, натомість, під час апеляційного розгляду підтвердив, що в ніч з 16 на 17 березня 2018 року саме він з Особа 1 перебував в будинку потерпілого ОСОБА_5 , де між Особа 1 та потерпілими виник конфлікт, під час якого потерпілим були спричинені тілесні ушкодження, хоча і зауважив, що він залишив будинок, коли потерпілі були живі, і чекав Особа 1 на подвір'ї. В подальшому обвинувачений ОСОБА_4 наполягав на тому, що вказані злочини вчинені саме Особа 1 та ОСОБА_18 , про що він не міг раніше повідомити, бо йому погрожував Особа 1. Однак, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що вказані обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Стосовно аргументів засудженого про те, що судами обох інстанцій неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про допит певних свідків, колегія суддів зазначає наступне.
Як убачається з оскаржуваної ухвали апеляційного суду, вказане клопотання було предметом розгляду цього суду, за результатом якого у його задоволенні було відмовлено. Обгрунтовуючи свою відмову, цей суд послався на те, що не вбачає підстав для його задоволення, оскільки обвинувачений та захисник не навели переконливих аргументів щодо необхідності повторного допиту свідка
ОСОБА_19 та допиту інших вказаних осіб. Так, клопотання щодо повторного допиту свідка ОСОБА_19 було вирішено судом першої інстанції в судовому засіданні 17 листопада 2023 року та відмовлено у його задоволенні з наведенням відповідних мотивів, як і у задоволенні клопотання сторони захисту про допит свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , оскільки з часу події, тобто з 2018 року, ні під час досудового розслідування, ні до часу вирішення клопотання (09 січня 2024 року) таке клопотання не заявлялось, а враховуючи те, що захиснику стало відомо про вказаних свідків від обвинуваченого ще в жовтні 2022 року, вказані свідки не були допитані раніше й вони не є очевидцями події, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для їх допиту як свідків у розумінні вимог ч.1 ст.65 КПК.
З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів та вважає, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судові рішення відповідають вимогам ст. 370, 419 КПК, є законними та обґрунтованими.
Посилань на істотні порушення кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни оспорюваних судових рішень, як і доводів щодо неправильного застосування кримінального закону касаційна скарга не містить.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись ч. 2 статті 428 КПК, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 21 червня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3