28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 357/10437/22
провадження № 61-1830св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2023 року в складі судді Цукурова В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю садового будинку та земельної ділянки, визнання права власності на 1/2 частку садового будинку та земельної ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що приблизно в червні 2016 року позивач поселився в квартирі відповідача, де вони стали проживати однією сім'єю. Відповідач на той час вже була багато років розлучена, її донька ОСОБА_3 навчалася в ЗВО у місті Києві. Таким чином, фактично з червня 2016 року сторони створили сім'ю. Позивач з того часу постійно оплачував усі комунальні послуги в кв. АДРЕСА_1 , потім по садовому будинку, який розташовано за адресою: АДРЕСА_2 . До 30 вересня 2022 року сторони були між собою пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, вели спільне господарство та мали спільний бюджет, але не звернулися до РАЦС із заявою про реєстрацію шлюбу.
Позивач увесь час мав постійний дохід від своєї підприємницької діяльності, з 2018 року отримує пенсію та соціальну допомогу, з 2020 року працевлаштований на ТОВ «Виробничо-будівельна фірма «Монолітбуд». Загальна сума його доходів з 2019 року по жовтень 2022 року (крім ФОП) складає 226 091,73 грн. Також 04 лютого 2019 року був проданий будинок, який належав позивачу та його колишній дружині ОСОБА_4 і був на неї оформлений, від продажу якого позивач отримав половину вартості в сумі 936 378,00 грн (вартість усього будинку складала 1 872 457,00 грн).
У цей період на ім'я своєї дочки ОСОБА_5 відповідач почала будувати садовий будинок, який розташовано за адресою: АДРЕСА_2 . Це будівництво фактично велося за кошти відповідача, яка вкладала туди всі свої доходи протягом 2017-2018 років і навіть оплачувала витрати на оренду квартири для сім'ї дочки. У цей же час відповідач продала свою квартиру АДРЕСА_1 , а отримані гроші внесла як первинний внесок в придбання квартири в ЖК «Славутич» в місті Київ й у подальшому оплачувала будівництво квартири. Тому більшою мірою сім'ю сторін утримував позивач.
ОСОБА_5 22 червня 2019 року уклала договір купівлі-продажу незавершеного будівництва 92 % готовності садового будинку зі своєю бабусею ОСОБА_6 (матір'ю відповідача) за 66 000,00 грн. 17 жовтня 2019 року мати відповідача подарувала відповідачу це ж саме незавершене будівництво 92 % готовності. Згідно з умовами договору дарування дарунок сторони оцінили в 50 000,00 грн. Фактично цей об'єкт незавершеного будівництва перейшов у власність відповідача ще в червні 2019 року, оскільки договір купівлі-продажу з ОСОБА_6 носив формальний характер. Таким чином, у 2019 році на той час ще садовий будинок 92 % готовності був збудований в основному, але внутрішні та зовнішні оздоблювальні роботи ще не були здійснені. Усі подальші будівельні та оздоблювальні роботи по цьому будинку проводилися та оплачувалися вже виключно позивачем разом із відповідачкою.
У 2019 році сторони вселилися в цей будинок, поступово добудували його, завершили всі роботи й 18 лютого 2020 року Департамент ДАБІ у Київській області видав декларацію про готовність даного об'єкта до експлуатації, а 06 березня 2020 року цей будинок було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Будинок з 06 березня 2020 року зареєстровано за відповідачем. Відповідач була зареєстрована в будинку 23 вересня 2020 року, позивач - 28 вересня 2020 року, а донька та онука відповідача - 25 вересня 2020 року. Із своїх особистих коштів, які позивач мав від продажу будинку, в перерахунку по курсу долара в різні періоди, він вклав у спірний будинок близько 80 000,00 дол. США.
Спірний будинок сторони добудовували разом, чим збільшили його вартість в багато разів. Вартість спірного будинку відповідно до звіту № 061022/С про незалежну оцінку, що виконаний на замовлення позивача суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_7 станом на 14 жовтня 2022 року становить 10 527 240,00 грн, тоді як на момент отримання у власність відповідачем незавершеного будівництва цього будинку 17 жовтня 2019 року його вартість складала 50 000,00 грн (згідно з договором дарування) та 65 240,00 грн (згідно зі звітом при оцінку майна, виготовленого ФОП ОСОБА_8 станом на 05 червня 2019 року).
Просив:
встановити факт проживання однією сім'єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 15 листопада 2016 року по 30 вересня 2022 року,
визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 садовий будинок АДРЕСА_2 зі складовими частинами цього об'єкта нерухомою майна (господарськими будівлями та спорудами) на АДРЕСА_2 та земельну ділянку за цією ж адресою, кадастровий № 3220488300:05:004:0199, площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва,
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку садового будинку АДРЕСА_2 рада, Білоцерківський район, Київської області,
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, кадастровий № 3220488300:05:004:0199, що розташований на АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 28 вересня 2020 року по 30 вересня 2022 року.
У задоволенні позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю садового будинку та земельної ділянки, визнання права власності на 1/2 частину садового будинку та на 1/2 частину земельної ділянки відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що подані позивачем звіти про оцінку нерухомого майна - спірного будинку не можуть бути прийняті судом як докази, оскільки один із звітів було виготовлено на дату оцінки - 05 червня 2019 року для оформлення у нотаріуса договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом 92 % готовності садового будинку, на замовлення його власника, дочки відповідача - ОСОБА_5 , у якому вартість об'єкта оцінки визначена у сумі 65 240,00 грн. Інший звіт було виготовлено на дату оцінки - 14 жовтня 2022 року для розгляду у судовому порядку спору щодо введеного в експлуатацію будинку на замовлення позивача, у якому ринкова вартість об'єкта оцінки визначена у 10 527 240,00 грн, що еквівалентно 287 876,48 дол. США за курсом НБУ.
У квитанціях на оплату комунальних та інших послуг переважно платником зазначено ОСОБА_2 , а у деяких - ОСОБА_5 , квитанції, де платником є позивач, датовані періодом часу з січня по травень 2022 року, що може свідчити про певні факти лише безпосередньо у цей період, що і ураховується судом при ухваленні рішення. Роздруківки податкових декларацій та виписки по картці/рахунку хоча і містять інформацію щодо певних показників господарської діяльності позивача та руху коштів по його рахунку, втім не містять інформації щодо предмета доказування у цій справі. Додані до справи видаткові накладні не містять адреси, на яку було доставлено товари та, з урахуванням видів діяльності позивача як ФОП (як зазначено в податкових деклараціях - «неспеціалізована оптова торгівля», «інші будівельно-монтажні роботи» тощо), відповідні будівельні товари, у випадку їх придбання позивачем, могли бути використані у його роботі. Акт виконаних робіт від 17 травня 2019 року, підписаний ТОВ «АВАТАР-К» та ОСОБА_1 , не містить документа, який би підтверджував оплату вказаної в акті суми замовником на користь виконавця. Інші надані позивачем у цьому блоці документи відхиляються судом з аналогічних підстав.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Показання свідків, допитаних у судовому засіданні за клопотанням сторін, за своїм змістом є суперечливими. Крім того, перелічені свідки є родичами або давніми друзями сторін.
Довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 03 жовтня 2022 року № 1024/02/02-21, відповідно до якої позивач був зареєстрований у спірному будинку 28 вересня 2020 року, є належним та допустимим доказом факту проживання позивача з відповідачем у спірному будинку однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача про встановлення факту спільного проживання сторін з 15 листопада 2016 року, оскільки позивач лише довів факт спільного проживання з моменту його реєстрації у спірному будинку, а саме з 28 вересня 2020 року по 30 вересня 2022 року, коли відповідач забрала у нього ключі від будинку.
В частині визнання спільною сумісною власністю спірного садового будинку та спірної земельної ділянки і визнання за позивачем 1/2 їх часток, позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки як будинок, так і земельну ділянку було подаровано відповідачу 17 жовтня 2019 року, тобто до встановленої судом дати початку проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Позивачем не доведено наявності правових підстав для задоволення таких позовних вимог.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Зазначив, що матеріалами справи безспірно доведено, що саме з 28 вересня 2020 року сторони стали проживати однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. Близькі стосунки як чоловіка та жінки за відсутності належних та безспірних доказів існування відносин, притаманних сім'ї, до зазначеної дати, не дають правових підстав до визнання їх чоловіком та дружиною. Показанням допитаних судом свідків, як родичам та знайомим сторін, так і ОСОБА_9 , а також долученим до справи спільним фотографіям сторін, періодичній сплаті ОСОБА_1 комунальних послуг судом дана належна оцінка. Окрім цього, позивач просить визнати за ним право власності на будинок, 92 % якого було збудовано до набуття його відповідачем у власність на підставі договору дарування від 17 жовтня 2019 року й фактично оспорює набуте право власності на об'єкт незавершеного будівництва спочатку ОСОБА_5 , а потім ОСОБА_6 , проте будь-яких вимог до указаних осіб не заявляє.
Матеріалами справи доведено факт набуття позивачкою у власність спірного об'єкта нерухомого майна 17 жовтня 2019 року та завершення його будівництва у період до 06 березня 2020 року. Долучені до справи довідки про доходи відповідача свідчать про те, що вона мала стабільний дохід та власні кошти. Доводи апеляційної скарги про завершення ОСОБА_1 будівництва спірного будинку ретельно перевірялися судом першої інстанції, вони отримали належну оцінку у рішенні й обґрунтовано визнані безпідставними. Будь-яких доказів на підтвердження участі ОСОБА_1 у завершенні будівництва будинку за час набуття його ОСОБА_2 у власність та до дати державної реєстрації до справи не долучено. Твердження ж позивача про те, що за наслідками продажу 04 лютого 2019 року його колишньою дружиною житлового будинку й земельної ділянки отримані ним кошти в сумі 936 378,00 грн було спрямовано на будівництво спірної нерухомості, не знайшли свого підтвердження у справі.
Як на доказ істотних поліпшень будинку, здійснених під час проживання сторін однією сім'єю як чоловіка та дружини, ОСОБА_1 послався на вартість спірного будинку, об'єкта незавершеного будівництва 92 % готовності, визначену ФОП ОСОБА_8 - звіт № 060-06-19 про оцінку майна станом на 05 червня 2019 року у сумі 65 240,00 грн, а також складений за його заявою суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_7 звіт № 061022/С станом на 14 жовтня 2022 року, згідно з яким ринкова вартість об'єкта оцінки разом з іншими поліпшеннями - благоустрій території, вимощення, побутова техніка, меблі, визначена у розмірі 10 527 240,00 грн. Проте на той час власником недобудови була не відповідач, а ОСОБА_5 . Окрім зазначеного, підлягає врахуванню і та обставина, що оцінка об'єкта нерухомості у жовтні 2022 року була проведена не лише у вигляді житлового будинку, а й з урахуванням благоустрою території та наявним на земельній ділянці вимощенням, а у будинку - меблями та побутовою технікою, чим істотно збільшена вартість будинку.
Стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньої нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної власності подружжя. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання майна конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна, як об'єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна, як об'єкта. Стороною позивача не надано доказів істотного поліпшення спірного будинку за рахунок спільних затрат, а долучені до справи звіти, з урахуванням викладених обставин, належними доказами визнати не можна. Разом з тим, позивачем відповідних клопотань на предмет визначення вартості майна в період проживання однією сім'єю й його за той час поліпшення, тенденцій щодо загального подорожчання будинку, не заявлялось.
Аргументи учасників справи
01 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди належним чином не встановили всі обставини справи та не у повному обсязі дослідили докази про факт спільного проживання сторін з 15 червня 2016 року по 30 вересня 2022 року, оскільки позивачем обґрунтовано позовні вимоги про те, що сторони проживали разом з 15 червня 2016 року як подружжя, позивач мав постійний дохід від здійснення підприємницької діяльності та продажу спільного майна з колишньою дружиною, які були вкладені в будівництво спірного будинку. Протягом спільного проживання з відповідачем сторони вели спільне господарство, відносини були притаманні подружжю, разом відпочивали за рахунок позивача. Позивач сплачував зі свого банківського рахунку комунальні послуги, однак додати квитанції не мав можливості, оскільки банк дає можливість роздрукувати протягом останніх трьох років. Позивач вважав себе чоловіком відповідача та розпоряджався будинком на правах господаря до виникнення конфлікту з нею. Позивач додав до справи також спільні фотокартки, які, як і показання свідків, суди не врахували, лише врахували факт спільного проживання з 28 вересня 2020 року.
Суди безпідставно відхилили докази, а саме видаткові накладні про придбання ним матеріалів для будівництва, посилаючись на те, що позивач як ФОП міг використовувати ці документи у своїй діяльності, оскільки його діяльність пов'язана з пластиковими вікнами, що аж ніяк не пов'язано з будівельними роботами.
15 березня 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому також заявлено клопотання про закриття касаційного провадження з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що у касаційний скарзі не наведені висновки касаційних судів щодо застосування норм права, які суд апеляційної інстанції не врахував при прийнятті оскаржуваного рішення. Суд апеляційної інстанції, навпаки, врахував висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц та від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, оскільки вони наведені у тексті оскаржуваного рішення та взяті до уваги судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення. В свою чергу, інші постанови Верховного суду, а саме: від 13 вересня 2023 року у справі № 552/4291/22 та від 21 вересня 2023 року у справі № 333/3529/19, на які посилається ОСОБА_1 , не містять правових висновків щодо застосування норм права, а також не відповідають критерію "подібності правовідносин".
Тому положення пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України в сукупності з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України застосуванню також не підлягають. Такі аргументи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржених судових рішень відмовлено.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди порушили норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду: від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 13 вересня 2023 року у справі № 552/4291/22, від 21 вересня 2023 року у справі № 333/3529/19).
Фактичні обставини справи
З 04 вересня 1992 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4
04 листопада 2016 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/10104/16-ц шлюб розірвано. Дане судове рішення набрало законної сили 15 листопада 2016 року.
Сторони між собою у зареєстрованому шлюбі не перебували.
Згідно зі звітом ФОП ОСОБА_8 про оцінку майна - садового будинку, об'єкт незавершеного будівництва 92 % готовності, що належить ОСОБА_5 , станом на 05 червня 2019 року вартість об'єкта оцінки визначена у сумі 65 240,00 грн.
За договором купівлі-продажу від 22 червня 2019 року ОСОБА_5 (донькою відповідача) продано ОСОБА_6 (матері відповідача) за 66 000,00 грн незавершений будівництвом 92 % готовності садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 червня 2019 року ОСОБА_5 продано ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3220488300:05:004:0199, яка розташована за адресою Київська область, Білоцерківський район, Фурсівська сільська рада.
За умовами договорів дарування від 17 жовтня 2019 року ОСОБА_6 безоплатно передано відповідачу земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3220488300:05:004:0199, яка розташована за адресою Київська область, Білоцерківський район, Фурсівська сільська рада, та незавершене будівництво, 92 % готовності садовий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_2 .
Згідно з п. 1.6. договору цей дарунок сторони оцінили у сумі 50 000,00 грн.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 24 жовтня 2019 року відповідачем продано квартиру АДРЕСА_1 .
18 лютого 2020 року Департаментом ДАБІ у Київській області видано декларацію про готовність указаного об'єкта до експлуатації, серія та номер: КС141200490209.
06 березня 2020 року здійснено державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Власник ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки від 13 жовтня 2022 року № 1024/02/02-21 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, місце проживання відповідача у садовому будинку зареєстроване 23 вересня 2020 року, а позивача - 28 вересня 2020 року.
Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 26 липня 2023 року № 2023/005689686 позивач з 12 липня 2023 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до звіту № 061022/С про незалежну оцінку указаного будинку суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_7 , станом на 14 жовтня 2022 року ринкова вартість об'єкта оцінки разом з іншими поліпшеннями - благоустрій території, вимощення, побутова техніка, меблі, визначена у розмірі 10 527 240,00 грн, що еквівалентно 287 876,48 дол. США за курсом НБУ.
Позиція Верховного Суду
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).
Згідно зі статтею 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення вказаного положення статті 62 СК України дає підстави для висновку, що вирішальне значення при втручанні у особисту власність одного із подружжя має не факт збільшення вартості у період шлюбу (за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю), а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості. Таке втручання у право власності може бути обґрунтованим у разі наявності в сукупності двох факторів: істотності збільшення вартості майна; це збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого подружжя, який не є власником. Тягар доказування зазначених обставин покладений саме на позивача, оскільки він не є власником нерухомого майна.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблений висновок, що:
«вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам процесуального права щодо законності й обґрунтованості. Наведеним в касаційній скарзі доводам, зокрема щодо придбання за кошти, які належать особисто відповідачу спірних автомобіля та квартири, позовної давності, а також розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій надана належна оцінка, вони не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального та матеріального права, а згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 552/4291/22, на яку посилається скаржник, вказано, що «для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства тощо. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачкою надано достатньо доказів на підтвердження факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу із ОСОБА_6 з 2016 року до дня смерті ОСОБА_6, зокрема докази ведення спільного господарства, спільного бюджету, а також народження спільної дитини».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2023 року у справі № 333/3529/19 (провадження № 61-5193св23), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по травень 2018 року. Зазначене визнавалось сторонами та не оспорювалось ні в апеляційному, ні в касаційному порядку. Урахувавши час набуття права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, а також чинні на час її набуття положення сімейного законодавства щодо віднесення до особистої приватної власності майна, набутого внаслідок приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного майна таким, що набуте у спільну сумісну власність сторін. В контексті оцінки доводів ОСОБА_1 щодо наявності правових підстав для визнання спірної квартири об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачених частиною першою статті 62 СК України, колегія суддів зауважує наступне. Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №214/6174/15-ц зауважувала, що істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, наданим на підтвердження здійснення відповідачкою поліпшень спірної квартири та з огляду на те, що зазначені позивачкою дії (заміна вікон, сантехніки, проведення ремонту, купівлі побутової техніки та речей домашнього вжитку) не вплинули на істотне збільшення квартири у своїй вартості, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання такого майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя на підставі положень статті 62 СК України. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції».
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд(частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
У справі, що переглядається, суди встановилифакти набуття відповідачем у власність спірного садового будинку 17 жовтня 2019 року та завершення його будівництва в період до 06 березня 2020 року. Позивачем надано достатньо доказів на підтвердження факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 лише у період з 28 вересня 2020 року по 30 вересня 2022 року. ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме в цей період спірний садовий будинок, належний відповідачу, істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат сторін або затрат позивача. Позивачем відповідних клопотань на предмет визначення вартості майна в період проживання однією сім'єю й його за той час поліпшення не заявлялось.
За таких обставин суди врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статті 62 СК України та зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено спеціальних умов, визначених статтею 62 СК України, з настанням яких об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної власності подружжя.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України). Судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам процесуального права щодо законності й обґрунтованості. Наведеним в касаційній скарзі доводам судами надана належна оцінка, які висновків судів не спростовують.
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення ? без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Щодо клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження
У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначено, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
Оскільки суд касаційної інстанції врахував висновки, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався ОСОБА_1 у касаційній скарзі, які за змістовим критерієм порівняння є подібними до правовідносин в справі, що переглядається, то немає підстав для закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко