02 червня 2025 року
м. Київ
справа № 727/5552/24
провадження № 61-6714ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 24 грудня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Чернівецька окружна прокуратура, про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на частину земельної ділянки № 9 , площею 0,0532 га, кадастровий номер 7310136300:21:002:0300, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, яка розташована за адресою: місто Чернівці, вулиця Заставнянська, Садівниче товариство «Авіатор», за набувальною давністю.
Шевченківський районний суд міста Чернівців ухвалою від 10 липня 2024 року залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Чернівецькій області
(далі - ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області).
Шевченківський районний суд міста Чернівців ухвалою від 22 липня 2024 року допустив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Чернівецьку окружну прокуратуру.
Шевченківський районний суд міста Чернівців ухвалою від 19 листопада
2024 рокузалучив до участі у справі як співвідповідача ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області.
Шевченківський районний суд міста Чернівців рішенням від 24 грудня
2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 25 березня 2025 року рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 24 грудня 2024 року залишив без змін.
22 травня 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 24 грудня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 березня 2025 року у вказаній вище справі.
Щодо поновлення строку на касаційне оскарження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 міститься клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущений з поважних причин, оскільки повний текст постанови Чернівецького апеляційного суду від 25 березня 2025 року отриманий заявницею 23 квітня 2025 року.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності.
Наведені у заяві підстави для поновлення строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки відповідних доказів, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, заявниця не надала.
Оскільки відповідних доказів, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, заявниця не надала, касаційну скаргу необхідно залишити без руху відповідно до вимог частини третьої статті 393 ЦПК України та надати особі строк для подання відповідних доказів, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Щодо підстав касаційного оскарження
Разом з тим, подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що укасаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Також, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин;
пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення;
пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи;
пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою,
третьою статті 411 ЦПК України.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), а саме вказує, що у даній касаційній скарзі піднімається важливе питання в спадковому праві в проведенні процедури спадкування, стосовно якого немає висновків Верховного Суду, але які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій
і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду, зокрема належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
У випадку посилання заявниці на пункт 3 частини другої
статті 389 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження, останній необхідно зазначити: 1) норму матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання заявника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку заявника відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, вказана заявницею норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування мало ставитися перед судами попередніх інстанцій в межах правових підстав позову та / або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях або надали, як на думку заявниці, неправильно.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на відповіді норми (норму) права стосовно якої відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Заявниця повинна навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Натомість, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду, подальше обґрунтування касаційної скарги так і не дає можливості встановити взаємозв'язок наведених доводів заявниці до зазначеної нею підстави. Зокрема, позивач не зазначає належного обґрунтування у чому саме полягає помилка судом попередньої інстанції при застосуванні норм права та не конкретизує, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку заявниці потребує висновку Верховного Суду (з послідовим обґрунтуванням позивача, як відповідна норма (абзац, частина, пункт), на її думку, повинна застосовуватися).
ОСОБА_1 також не вказує, який, на її думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду.
Мотиви формально зазначеного пункту 3 частини другої
статті 389 ЦПК України зводяться виключно до викладення обставин справи на підставі оцінки доказів та цитування норм законодавства з абстрактним зазначенням, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені
статтею 400 ЦПК України та не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, визначених частиною другою
статті 389 ЦПК України.
Суд наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 400 ЦПК України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями за заявницю доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклала сама заявниця. В іншому випадку вказане б призвело до порушення таких принципів цивільного процесу,
як змагальності та диспозитивності.
З огляду на викладене суд уважає необґрунтованими посилання
ОСОБА_1 на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження.
Способом усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 24 грудня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 березня 2025 року у справі № 727/5552/24 є викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства.
Щодо сплати судового збору
До касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (пункт 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України).
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 133 ЦПК України).
За змістом абзацу третього частини першої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду касаційної скарги на судові рішення.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша
статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
За змістом підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлюється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
У червні 2024 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на частину земельної ділянки № 9 , площею 0,0532 га, кадастровий номер 7310136300:21:002:0300, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, яка розташована за адресою: місто Чернівці, вулиця Заставнянська, Садівниче товариство «Авіатор», за набувальною давністю. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, у задоволенні позову відмовив. Скаржниця оскаржила судові рішення повністю та додала до касаційної скарги квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки 22 травня 2025 року № 0.0.4382236309.1 про сплату
2 422,40 грн судового збору.
За змістом підпункту 1 пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою або фізичною особою-підприємцем до суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тому для визначення ставки судового збору за подання касаційної скарги у справі за позовом про визнання права власності необхідно встановити вартість земельної ділянки. Скаржниця не обґрунтувала розмір сплаченого нею судового збору. Відомостей про вартість спірного майна не надала.
З огляду на вимогу закону заявниця має надати суду копії документів, що підтверджують таку вартість (наприклад, позовну заяву з визначеною ціною позову станом на день її подання, експертний висновок, дані загальнодоступних джерел стосовно ринкової вартості майна тощо), з кількістю копій, яка відповідає кількості учасників справи (пункти 1 і 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявникові строку для усунення недоліків, а саме: 1) надати докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції; 2) надіслати уточнену редакцію касаційної скарги, в якій обґрунтувати наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи; 3) обґрунтувати ціну позову.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, -
Визнати підстави, наведені в клопотанні ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 24 грудня 2024 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 25 березня 2025 року, неповажними.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 24 грудня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 березня 2025 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали щодо подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження або якщо наведені підстави для поновлення строку будуть визнані неповажними у відкритті касаційного провадження буде відмовлено. У разі невиконання у встановлений строк інших вимог - касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявниці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. М. Фаловська