22 травня 2025 року
м. Київ
справа № 607/388/24
провадження № 61-4628ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду: Дундар І. О., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року, яке залишене без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2025 року, позов ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Притула О. Б. до ОСОБА_1 , третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини, задоволено. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У квітні 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просив рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2025 року з урахуванням ухвали від 21 травня 2025 року про виправлення описки, касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Ухвала мотивована тим, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Посилаючись в касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення, що малолітня дитина ОСОБА_4 не була заслухана ані органом опіки та піклування, ані судом першої чи апеляційної інстанції, щодо того де і з ким із батьків вона хоче проживати, особа, яка подала касаційну скаргу, не указує на підставу для касаційного оскарження судового рішення із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України.
Особа, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 28 квітня 2025 року надала уточнену касаційну скаргу, в якій в частині зазначених в ухвалі про залишення без руху недоліків послалась на те, що «малолітня дитина ОСОБА_4 не була заслухана ані органом опіки та піклування, ані судом першої чи апеляційної інстанції, щодо того де і з ким із батьків вона хоче проживати» без зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Касаційна скарга підлягає поверненню у цій частині з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 394 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз касаційної скарги свідчить, що зазначаючи як підставу касаційного оскарження судового рішення те, що «малолітня дитина ОСОБА_4 не була заслухана ані органом опіки та піклування, ані судом першої чи апеляційної інстанції, щодо того де і з ким із батьків вона хоче проживати», особа, яка подала касаційну скаргу, не вказала на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та не зазначила постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Сама по собі вказівка на фактичні обставини не з'ясовані судом не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2025 року в частині посилання на те, що «малолітня дитина ОСОБА_4 не була заслухана ані органом опіки та піклування, ані судом першої чи апеляційної інстанції, щодо того де і з ким із батьків вона хоче проживати», повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. О. Дундар