02 червня 2025 року
м. Київ
справа № 200/9875/19
провадження № 61-6386ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним, скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська (назву суду змінено на Шевченківський районний суд міста Дніпра відповідно до Закону України
від 26 лютого 2025 року № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів») ухвалою від 16 червня 2020 року залучив до участі у справі правонаступника Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги - Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, в якій просив:
визнати протиправним та скасувати наказ Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 17 травня 2019 року № 41-К «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити його на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 386 076,83 грн; моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, - 30 000 грн; понесені витрати на правничу допомогу адвоката - 28 000 грн; понесені судові витрати на проведення судової почеркознавчої експертизи - 9 983,59 грн.
Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 21 лютого 2023 року (у складі судді Кудрявцевої Т. О.) позовОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав незаконним та скасував наказ від 17 травня 2019 року № 41-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у зв'язку зі скороченням штату і відмовою від переведення на іншу роботу відповідно до пункту 1
статті 40 КЗпП України, виданий Головою комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, з 20 травня 2019 року.
Стягнув з Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 374 285,33 грн, моральну шкоду - 5 000 грн,
а всього 379 285,33 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та виплати заробітної плати за один місяць в розмірі 8 309,18 грн.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 квітня 2025 року (у складі колегії суддів ОСОБА_2 , Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.) рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого
2023 року залишив без змін.
16 травня 2025 року Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 04 січня 2021 року справу № 200/9875/19 призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 10 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 386 176,83 грн та моральної шкоди - 30 000 грн.
При цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі.
Тобто ціна позову у загальному розмірі становить 416 076,83 грн
(386 076,83 грн + 30 000 грн), яка станом на 01 січня 2025 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(3 028 грн х 250 = 757 000 грн).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії»,
заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Отже, дана справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2
частини шостої статті 19 ЦПК України.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02,
від 20 травня 2010 року).
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства.
Зазначення у постанові Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня
2025 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389,
394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 23 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк