02 червня 2025 року
м. Київ
справа № 757/36524/21-ц
провадження № 61-6331ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня
2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національний банк України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «Українське бюро кредитних історій», третя особа - НБУ про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, у якому просив:
- визнати протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо передання недостовірних відомостей ПрАТ «ПВБКІ» для внесення в кредитну історію ОСОБА_1 інформації про наявність заборгованості;
- зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» здійснити у регістрах обліку банку коригування, анулювавши відомості про наявність у ОСОБА_1 заборгованостей та повідомити бюро кредитних історій актуальну інформацію про відсутність у позивача заборгованостей;
- зобов'язати ПрАТ «ПВБКІ» протягом одного місяця з моменту постановлення рішення у даній справі виключити з кредитної історії ОСОБА_1 відомості про наявність у нього заборгованостей за весь час їх обліку за зареєстрованими в бюро номерами 2015546027, 1769211, 26250680900052 згідно з наданим повідомленням про кредитну історію;
- стягнути на користь ОСОБА_1 24 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також понесені витрати на професійну правничу допомогу.
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 21 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо передання відомостей
ТОВ «Українське бюро кредитних історій» для внесення в кредитну історію ОСОБА_1 інформації про наявність заборгованості за кредитним договором від 05 жовтня 2011 року № б/н (№26250680900052 у кредитній історії) та кредитним договором у формі анкети-заяви про приєднання до умов
та правил надання послуги «КУБ» від 16 травня 2017 року (№ 1769211 у кредитній історії).
Зобов'язав АТ КБ «ПриватБанк» виключити з власної Єдиної клієнтської бази інформацію щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 05 жовтня 2011 року № б/н (№26250680900052 у кредитній історії) та кредитним договором у формі анкети-заяви про приєднання до умов
та правил надання послуги «КУБ» від 16 травня 2017 року (№ 1769211 у кредитній історії).
Зобов'язав ТОВ «Українське бюро кредитних історій» протягом одного місяця
з моменту постановлення рішення у даній справі виключити з кредитної історії ОСОБА_1 інформацію про наявність заборгованості за кредитним договором від 05 жовтня 2011 року № б/н (№ 26250680900052 у кредитній історії) та за кредитним договором від 16 травня 2017 року (№ 1769211 у кредитній історії).
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
13 травня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» засобами поштового зв'язку надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду
м. Києва від 21 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 15 квітня 2025 року у вказаній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на такі обставини.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права
та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),
та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна
скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення
для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням,
при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес
або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну
скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних
помилково.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне
та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності
й визначеності у цивільних правовідносинах.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на положення статті 19 у системному зв'язку з нормами статей 274,
389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди у розмірі
24 000,00 грн.
Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2025 року не перевищує
вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(3 028,00 грн х 80 = 242 240,00 грн), справа є незначної складності, виходячи
із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку
тих справ, що підлягають обов'язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.
Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності. Застосування критерію малозначності
у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржених судових рішень
у касаційному порядку.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права
на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі.
У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб
(п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що згідно положень ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національний банк України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров