28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 522/4273/20
провадження № 61-7543св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Одеська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
особа, яка подала касаційну скаргу, але участі у справі не брала, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника
ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2021 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2024 рокуу складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельних ділянок.
Позов мотивований тим, що у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала справа № 522/6191/16 за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_5 про витребування на користь територіальної громади м. Одеси вказаних земельних ділянок та визнання права комунальної власності на ці ділянки.
14 грудня 2016 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у цій справі Одеській міській раді відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.
20 квітня 2017 року ухвалою апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу Одеської міської ради відхилено, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2016 року залишено без змін.
Проте 26 вересня 2018 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу Одеської міської ради задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2017 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Позивач вказав про те, що, ухвалюючи зазначену постанову, суд касаційної інстанції встановив, що Одеська міська рада жодних рішень щодо розпорядження земельними ділянками, які є предметом розгляду, не приймала. Постанову Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2008 року, якою позовні вимоги до Одеської міської ради було задоволено
у повному обсязі (визнано право на земельні ділянки за ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ), скасовано. Земельні ділянки, які є предметом цього спору, є об'єктом права комунальної власності територіальної громади, а тому, могли бути передані у приватну власність лише за згоди власника, на підставі відповідного рішення Одеської міської ради, винесеного у передбаченому законом порядку.
06 червня 2019 року постановою Одеського апеляційного суду у справі № 522/6191/16 апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено частково, скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2016 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов Одеської міської ради до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності задоволено частково. Цим рішенням витребувано на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради від ОСОБА_5 земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 в, кадастровий номер 5110137500:41:004:0015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 226126851101, кадастровий номер 5110137500:41:004:0016, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 226137751101, кадастровий номер 5110137500:41:004:0017, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 226145451101, кадастровий номер 5110137500:41:004:0013, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 226115851101.
Проте, як зазначає позивач, у період розгляду касаційної скарги Одеської міської ради ОСОБА_5 відчужила спірні земельні ділянки на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04 вересня 2017 року № 2035 та ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 04 вересня 2017 року № 2032, № 2034, № 2035.
На переконання позивача таке відчуження перешкоджає здійсненню права власності територіальної громади м. Одеси на зазначені земельні ділянки, оскільки досі право власності зареєстроване на третіх осіб.
Позивач зазначає, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є добросовісними набувачами земельних ділянок, які вибули з комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради не з її волі, оскільки ані ОСОБА_5 , ані інші особи не мали жодних законних підстав для здійснення будь-якого правочину щодо вказаних земельних ділянок.
Враховуючи викладене, Одеська міська рада просила:
витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси
в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 226126851101;
витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Одеси
в особі Одеської міської ради:
земельну ділянку площею 0,0500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0016, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 226137751101;
земельну ділянку площею 0,0500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0017, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 226145451101;
земельну ділянку площею 0,0500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0013, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 226115851101;
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2021 року
в задоволенні позовних вимог Одеської міської ради відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив
з того, що спірні земельні ділянки вибули з володіння позивача не з його волі, іншим шляхом, а отже, права Одеської міської ради, передбачені статтями 317, 319, 321 ЦК України, є порушеними та підлягають захисту в порядку
і спосіб, що передбачені статтею 388 ЦК України, однак Одеська міська радапропустила строк на звернення з позовом до суду, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 березня 2024 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси
в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,1 га за адресою:
АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 226126851101.
Витребувано від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Одеси
в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,0500 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0016, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 226137751101.
Витребувано від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Одеси
в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,0500 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0017, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 226145451101.
Витребувано від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Одеси
в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,0500 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0013, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 226115851101.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова мотивована тим, що Одеська міська рада звернулась з позовом до суду 13 березня 2020 року, тобто в межах трирічного строку, оскільки про остаточне порушення свого права дізналась саме після ухвалення апеляційним судом рішення від 06 червня 2019 року, а тому підстав для застосування строків позовної давності колегія суддів не встановила. Сторони не оскаржували судове рішення в частині доведеності позовних вимог.
За встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Одеської міської ради підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси
від 28 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 05 березня 2024 року, у якій просить скасувати оскаржувані рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Представник заявника зазначає, що спірні земельні ділянки були придбані за договором купівлі-продажу його дружиною за його згодою, а тому суди, вирішуючи цей спір, порушили його права на майно, не залучивши до участі
у справі.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.
23 липня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що 19 листопада 2008 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 звернулись до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Одеської міської ради, Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України» (далі - ДП «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України») про визнання незаконною бездіяльності Одеської міської ради, визнання права власності на земельні ділянки.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2008 року адміністративний позов ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 задоволено в повному обсязі. Визнано бездіяльність Одеської міської ради незаконною. Визнано за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва
і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 . Зобов'язано Одеську регіональну філію ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати ОСОБА_6 та зареєструвати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель
і споруд, за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за
ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель
і споруд, за адресою: АДРЕСА_2 . Зобов'язано Одеську регіональну філію ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати ОСОБА_7 та зареєструвати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_8 право власності на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 . Зобов'язано Одеську регіональну філію ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати
ОСОБА_8 та зареєструвати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою:
АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_9 право власності на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 . Зобов'язано Одеську регіональну філію ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати ОСОБА_9 та зареєструвати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва
і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_2 .
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, заступник прокурора м. Одеси 13 листопада 2009 року подав апеляційну скаргу.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року у справі № 2-а-626/08/2012 за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 до Одеської міської ради, Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельним ресурсам» про визнання незаконною бездіяльності та визнання права власності постанову Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2008 року скасовано. Провадження у вказаній справі в частині визнання права власності на земельні ділянки закрито. Роз'яснено позивачам, що розгляд таких справ віднесено до компетенції суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 відмовлено.
Однак з матеріалів реєстраційної справи відомо, шо до моменту ухвалення постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня
2010 року у справі № 2-а-626/08/2012 земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0013, та АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0016, були відчужені ОСОБА_10 шляхом укладення договорів купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К. 23 квітня 2009 року, а 30 квітня
2009 року ОСОБА_10 видані державні акти на право власності на земельну ділянку, серії та номер ЯИ № 116504, ЯИ № 116505.
Аналогічно земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0015, та АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0017, були відчужені ОСОБА_11 шляхом укладення договорів купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К. 23 квітня 2009 року, а 30 квітня 2009 року ОСОБА_11 видані державні акти на право власності на земельну ділянку серії та номер ЯИ № 116503, ЯИ № 116506.
Зазначені вище державні акти на право власності на земельні ділянки,
з визначеними в актах площею та межами і присвоєними ділянкам кадастровими номерами є доказом вибуття земельних ділянок з володіння територіальної громади м. Одеси у власність ОСОБА_10 ,
і ОСОБА_11 саме 30 квітня 2009 року.
Станом на 30 квітня 2009 року зазначені земельні ділянки не перебували під забороною та заставою, щодо них не велись судові спори, наявність будь-яких інших перешкод для придбання ОСОБА_10 , ОСОБА_11 цих земельних ділянок суд не встановив, що свідчить про добросовісність їх набуття вказаними громадянами.
Звернення заступника прокурора м. Одеси до суду 13 листопада 2009 року
з апеляційною скаргою на постанову Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2008 року вказує на те, що про вибуття земельних ділянок
з власності територіальної громади Одеській міській раді було відомо щонайменше з моменту звернення прокурора з апеляційною скаргою до суду.
При цьому Одеська міська рада була відповідачем у справі про визнання права власності на згадані земельні ділянки за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , яку 28 листопада 2008 року розглянув Київський районний суд м. Одеси, у зв'язку з чим Одеська міська рада мала можливість дізнатись про вибуття земельних ділянок з власності територіальної громади.
Також суд встановив, що у лютому 2011 року заступник прокурора м. Одеси подав дві позовні заяви в інтересах Одеської міської ради, уточнені у січні 2012 року, до Управління Держкомзему у м. Одесі, ТОВ «Нью стар груп», ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про витребування земельних ділянок та визнання недійсними договорів купівлі-продажу, державних актів на право власності на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0500 га, кадастровий номер 5110137500:41:004:0016, площею
0,0500 га, кадастровий номер 5110137500:41:004:0017,
АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0015. Приморський районний суд м. Одеси відкрив провадження у зазначених справах
№ 2-5639/11 і № 2-5638/11.
15 липня 2011 року ОСОБА_10 відчужив ТОВ «Нью стар груп» земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0016, шляхом укладення договору купівлі-продажу.
11 серпня 2011 року ОСОБА_11 відчужив Товариству з обмеженою відповідальністю «Нью стар груп» земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0017, та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0015, а ОСОБА_10 відчужив ТОВ «Нью стар груп» земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0013, шляхом укладення договорів купівлі-продажу.
В подальшому, в березні 2012 року заступник прокурора м. Одеси подав ще одну позовну заяву в інтересах Одеської міської ради до Управління Держкомзему у м. Одесі, ТОВ «Нью стар груп», ОСОБА_10 про витребування земельної ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0013, виданого
30 квітня 2009 року.
Рішеннями Приморського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2012 року,
у справі № 2-5638/11 та № 2-5639/11 позов прокурора задоволено в повному обсязі.
02 грудня 2013 року власником усіх чотирьох спірних земельних ділянок стала ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу від 02 грудня 2013 року, укладених з ТОВ «Нью стар груп».
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2012 року у справі № 2-5638/11 скасовано в частині позовних вимог прокурора до ТОВ «Нью стар груп» про витребування земельної ділянки, в цій частині провадження
у справі закрито.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року, провадження № 22-ц/785/6098/16, апеляційну скаргу ТОВ «Нью стар груп» задоволено, скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2012 року у справі № 2-5638/11 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави,
в особі Одеської міської ради до ОСОБА_11 про визнання недійсними договору купівлі-продажу та державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування майна відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 листопада 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2012 року
у справі № 2-5639/11 скасовано в частині позовних вимог прокурора до ТОВ «Нью стар груп» про витребування земельної ділянки, в цій частині провадження у справі закрито.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 02 листопада 2016 року, провадження № 22-ц/785/6104/16, апеляційну скаргу ТОВ «Нью стар груп» задоволено, скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2012 року у справі № 2-5638/11 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави
в особі Одеської міської ради до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування майна відмовлено.
Рішенням Приморського районного суду від 26 грудня 2016 року у справі № 1522/7430/12 у задоволенні позовних вимог прокурора Одеської області про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0013, відмовлено.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2016 року
у справі № 522/6191/16-ц відмовлено у задоволенні позовної заяви Одеської міської ради до ОСОБА_5 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, визнання права власності.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2017 року апеляційну скаргу Одеської міської ради відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2016 року залишено без змін.
04 вересня 2017 року земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0016, кадастровий номер 5110137500:41:004:0017, АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0013, були відчужені на користь ОСОБА_2 , а земельна ділянка за адресою:
АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0015, була відчужена ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу.
Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 522/6191/16-ц за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2017 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді цієї справи постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня
2016 року скасовано та ухвалено нове, яким позов Одеської міської ради до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності задоволено частково, витребувано від ОСОБА_5 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради земельні ділянки: площею 0,1000 га, розташовану за адресою:
АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0015; площею 0,0500 га, за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0016; площею 0,0500 га, розташовану за адресою:
АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0017; площею 0,0500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137500:41:004:0013. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення не оскаржувалось та набуло чинності.
Незважаючи на відкрите касаційне провадження, 04 вересня 2017 року між ОСОБА_5 укладаються договори купівлі-продажу на спірні земельні ділянки з ОСОБА_2 та ОСОБА_12 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження є однією з основних засад судочинства.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 20 липня
2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Реалізація конституційного права, зокрема, на касаційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, у цьому випадку - норм ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити
у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
У частині четвертій статті 389 ЦПК України визначено, що особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
Вказані норми визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право,
(2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним,
а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 жовтня
2021 року у справі № 910/2795/20.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
ЦПК України передбачає необхідність з'ясування касаційним судом наявності правового зв'язку між заявником і сторонами у справі та чи вирішено судом питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.
Якщо заявник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з наведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_3 в касаційній скарзі зазначає, що оскаржуваними рішеннями порушено права ОСОБА_3 , оскільки майно, що є предметом спору, є спільною сумісною власністю подружжя, що підтверджується договорами купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_13
і ОСОБА_2 за його письмовою згодою.
Представник ОСОБА_3 наголошує, що він не брав участі в розгляді цієї справи, а оскаржуваними рішеннями вирішено питання про його права та інтереси. Суд не залучив його до участі у справі, хоча спірні земельні ділянки
є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини першої статі 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно зі статтею 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
У статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя
в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт,
у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від
05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Велика Палата Верховного суду в постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє
в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року
у справі «Світлана Науменко проти України», заява № 41984/98, § 53).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Згода іншого з подружжя має значення на стадії укладення договору та
є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору. Відсутність згоди іншого з подружжя може мати наслідком, зокрема, визнання договору недійсним у разі недобросовісності контрагента іншого
з подружжя. Суб'єкт, який надає згоду на укладення договору іншим
з подружжя, не стає стороною договору. Саме тому в разі пред'явлення вимоги про визнання недійсним договору належним відповідачем є сторона договору (інший з подружжя) (постанова Верховного Суду від 10 травня
2023 року у справі № 756/10461/21, провадження № 61-2023св23; постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22, провадження № 61-14297сво23).
У справі, що переглядається, сторонами договорів купівлі-продажу від 04 вересня 2017 року є ОСОБА_13 і ОСОБА_2 . Оскільки ОСОБА_3 лише надавав згоду на укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, але не був його стороною, то він не може вважатися належним відповідачем за вимогами про витребування спірного майна.
Права одного з подружжя ( ОСОБА_3 ), який не був стороною договорів купівлі-продажу від 04 вересня 2017 року, і позовних вимог до нього у цій справі не пред?явлено, не порушуються, оскільки ці права захищає той
з подружжя, який уклав договір і є відповідачем у справі.
Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 16 березня
2023 року у справі № 911/2780/20.
Згідно з практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету, і має бути досягнута пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями
(див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року
у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine»), заява № 23436/03,
§ 22).
Правила, визначені законом щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, згідно зі статтею 129 якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Ураховуючи те, що у судових рішеннях, які оскаржуються, не вказано про права та (або) обов'язки ОСОБА_3 , Верховний Суд вважає, що дії ОСОБА_3 щодо подання касаційної скарги на судові рішення
є зловживанням процесуальними правами, оскільки спрямовані на скасування законного та обґрунтованого судового рішення апеляційного суду.
Зважаючи на це, а також беручи до уваги, що постановою Одеського апеляційного суду від 05 березня 2024 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_3 не вирішувалося, касаційне провадження необхідно закрити.
Керуючись статтею 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2024 рокуу справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельних ділянок закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов