02 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/9197/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020
за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури № 3
до: Київської міської ради, Приватного підприємства "Нафтагазсистема"
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,
Заступник керівника Київської міської прокуратури № 3 в інтересах держави звернувся до господарського суду з позовом до Київської міської ради та Приватного товариства "Нафтагазсистема" про:
- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 11.10.2018 № 1873/5937, яким Приватному підприємству "Нафтагазсистема" із земель комунальної власності передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,5804 га (кадастровий номер 80000000000:62:701:0019) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 8-г у Деснянському районі міста Києва;
- визнання недійсним договору оренди цієї земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Приватним підприємством "Нафтагазсистема".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі спірного рішення передано земельну ділянку без визначення її дійсного розміру у відповідності до державних будівельних та санітарних норм та правил, що, на переконання прокурора, є обов'язковим. Внаслідок чого площа наданої відповідачу 2 земельної ділянки (0,5804 га) у 37 разів перевищує загальну площу нерухомого майна (157,9 кв. м), яке на ній розташоване. Разом з цим з огляду на те, що спірну земельну ділянку передано для експлуатації та обслуговування автостоянки, тобто об'єкта дорожнього сервісу, а не для обслуговування об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства, прокурор вважав, що право оренди спірної земельної ділянки у відповідності до вимог частини 2 статті 134 Земельного кодексу України орендар міг набути виключно на конкурентних засадах (земельних торгах). Крім того, прокурор вказав, що спірна земельна ділянка не перебувала у користуванні попереднього власника нерухомого майна, тому рішення про її передачу в оренду на підставі приписів статті 120 Земельного кодексу України є незаконним.
Посилаючись на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, прокурор стверджував, що укладений на підставі незаконного рішення договір оренди земельної ділянки також підлягає визнанню недійсним.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025, в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові з тих підстав, що позивач не обґрунтував та не довів належними доказами наявності підстав для визнання незаконним та скасування спірного рішення, що унеможливлює визнання договору оренди недійсним з цих підстав. Зазначив, що частина спірної земельної ділянки має використовуватися для машиномісць автостоянки, яка належать до об'єктів нерухомого майна орендаря, з чого слідує про необхідність певної площі (у цьому випадку 0,5804 га) для використання об'єкта за цільовим призначення, а саме для експлуатації та обслуговування автостоянки, спростування чому прокурор не довів.
Водночас суд апеляційної інстанції хоч і погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у позові, однак з підстав того, що спірне рішення ради вичерпало свою дію виконанням, а заявлення вимоги про визнання недійсним договору оренди без вимоги про повернення цієї земельної ділянки не є ефективним способом захисту права.
Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся із касаційною скаргою, в якій просить наведені судові рішення скасувати, а позов - задовольнити. Прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не дослідив зібрані у справі докази про надання земельної ділянки в оренду поза процедурою аукціону.
За наслідками перевірки матеріалів поданої касаційної скарги, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яким передано в оренду земельну ділянку для експлуатації та обслуговування автостоянки, котра належать до об'єктів нерухомого майна орендаря, а разом із цим і визнання недійсним договору оренди, укладеного на підставі зазначеного рішення.
Суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами 21.12.2018 було укладено спірний договір оренди земельної ділянки площею 0,5804 га (цільове призначення - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства; категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання - для експлуатації та обслуговування автостоянки) та в цей же день зареєстровано право оренди, доказів зміни цільового призначення або використання її не за призначенням матеріали справи не містять.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.
Так, позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому в цьому випадку така позовна вимога не є ефективним способом захисту права держави. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.
Вимоги про визнання договорів недійсними не є похідними від вимог про визнання незаконними та скасування рішень органу державної влади чи місцевого самоврядування, оскільки задоволення перших не залежить від задоволення других.
Водночас позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування/повернення майна з володіння відповідача. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, який суд апеляційної інстанції врахував. А Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76)).
Отже, відмова у позові з підстав, викладених у оскарженій прокурором постанові суду апеляційної інстанції, відповідає вищенаведеній практиці Верховного Суду.
При цьому колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 17.04.2025 у справі № 904/186/23 відступив від висновку Верховного Суду, викладеного постанові від 09.10.2024 у справі № 904/205/23 (на цю справу прокурор посилається у касаційній скарзі) про те, що у спірних правовідносинах можливе визнання договору недійсним без обов'язкового застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення земельної ділянки, та що саме по собі визнання недійсним такого договору вимагатиме від сторін оформлення користування земельною ділянкою в порядку встановленому земельним законодавством, а отже досягається мета звернення прокурора з позовом.
Крім того, прокурор, посилаючись у касаційній скарзі на інші постанови Верховного Суду, які на його думку суд апеляційної інстанції не врахував, не взяв до уваги відмінність фактичних обставин цих справ, що впливають на застосування норм права при вирішенні спорів. Зокрема, у справі № 910/21998/21, на яку прокурор неодноразово посилається, суди не встановили обставин передачі земельної ділянки за договором оренди.
Також щодо неодноразового посилання прокурора на постанову від 12.11.2024 у справі № 910/9049/20, колегія суддів зазначає, що при застосуванні норм права суд керується тим, що висновки судової палати, об'єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду, від яких не відступали, превалюють над висновками колегії суддів.
У пунктах 7.6 - 7.8 Рішення Конституційного Суду України 22.11.2023 у справі № 10 - р(ІІ)/2023 вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1, 4 частини 1 статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у цій справі відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у раніше прийнятих постановах, і Верховний Суд не вважає за необхідне відступати від таких висновків, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою згідно з пунктом 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 235, 293 ГПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/9197/20 за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Є. В. Краснов
Л. І. Рогач