28.05.2025м. СумиСправа № 920/57/25
Господарський суд Сумської області у складі судді Ковтуна В.М., за участю секретаря судового засідання Павлючок І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 920/57/25
за позовом Окружної прокуратури міста Суми (вул. Герасима Кондратьєва, 79,
м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 0352789126) в інтересах держави
в особі Сумської міської ради (майдан Незалежності, 2, м. Суми,
40000, код ЄДРПОУ 23823253)
до відповідачів: 1. Фізичної особи - підприємця Бардаш Лариси Сергіївни
( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
2. Фізичної особи - підприємця Добролежи Олександри Сергіївни
( АДРЕСА_2 ,
РНОКПП НОМЕР_2 );
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Огієнка Вячеслава Івановича (
АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 )
про зобов'язання звільнити земельну ділянку, скасування державної реєстрації права приватної власності
за участю представників сторін:
прокурор: Гладенко Я.Ю.,
від позивача: не прибув,
від відповідача: не прибув,
від третьої особи: не прибув
Суть спору: Прокурор в інтересах держави в особі Сумської міської ради подав позовну заяву, в якій просить суд:
1. Зобов'язати ФОП Добролежу Олександру Сергіївну (код НОМЕР_2 ) та ФОП Бардаш Ларису Сергіївну (код НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди (кіоску), загальною площею 8,1 кв. м, приміщення 4.
2. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності ФОП Добролежи Олександри Сергіївни та ФОП Бардаш Лариси Сергіївни на “нежитлове приміщення літ. “А» загальною площею 8,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер нерухомого майна 1837471459101) із закриттям відповідного розділу у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
3. Стягнути з відповідачів на користь Сумської обласної прокуратури (отримувач Сумська обласна прокуратура, код 03527891, UA5982017203431200001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) судовий збір, сплачений при поданні даного позову.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2025, справу призначено до розгляду судді Ковтуну Володимиру Миколайовичу.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 23.01.2025 у справі № 920/57/25 позовна заява залишена без руху.
Ухвалою від 24.01.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 920/57/25, призначив підготовче засідання у справі на 19.02.2025, 10:30.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що у Сумській області була оголошена повітряна тривога, судове засідання у справі 920/57/25, призначене на 19.02.2025, 10:30 не відбулось, про що складено акт суду від 19.02.2025.
Ухвалою суду від 19.02.2025 призначено підготовче засідання у справі на 10.03.2025, 15:00. Залучено Огієнка Вячеслава Івановича ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача; запропоновано третій особі надати письмові пояснення стосовно суті спору, протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що у Сумській області була оголошена повітряна тривога, судове засідання у справі 920/57/25, призначене на 10.03.2025, 15:00 не відбулось, про що складено акт суду від 10.03.2025.
Ухвалою суду від 10.03.2025 призначено підготовче засідання у справі на 24.03.2025, 10:00.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що у Сумській області була оголошена повітряна тривога, судове засідання у справі 920/57/25, призначене на 24.03.2025, 10:00 не відбулось, про що складено акт суду від 24.03.2025.
Ухвалою суду від 24.03.2025 продовжено підготовче провадження у справі № 920/57/25 на тридцять днів до 24.04.2025, та призначено підготовче засідання на 09.04.2025, 12:00.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що у Сумській області була оголошена повітряна тривога, судове засідання у справі 920/57/25, призначене на 09.04.2025, 12:00 не відбулось, про що складено акт суду від 09.04.2025.
Ухвалою суду від 09.04.2025 призначено підготовче засідання у справі на 05.05.2025, 10:30.
Ухвалою суду від 05.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 920/57/25 до судового розгляду по суті, призначено розгляд справи по суті на 28.05.2025, 12:00.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов та не повідомив суд про наявність заперечень з приводу заявлених позовних вимог.
При цьому суд зазначає, що ухвала суду про відкриття провадження у справі, ухвали про призначення судових засідань у справі та ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті надсилалися відповідачам за повідомленим позивачем (прокурором) у позовній заяві адресами: ФОП Добролежа Олександра Сергіївна - АДРЕСА_2 , ФОП Бардаш Лариса Сергіївна - АДРЕСА_1 .
Однак всі поштові відправлення (ухвали) адресовані ФОП Добролежа О.С. та ФОП Бардаш Л.С. повернуті на адресу Господарському суду Сумської області відділенням поштового зв'язку з відміткою “адресат відсутній за вказаною адресою».
За приписами частини першої статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до відповіді № 1175892 з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вчиненого судом відповідно до статті 11 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», станом на 06.03.2025 місцезнаходженням фізичної особи - підприємця Добролежи Олександри Сергіївни зареєстровано: АДРЕСА_2 .
Відповідно до відповіді № 1175846 з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вчиненого судом відповідно до статті 11 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», станом на 06.03.2025 місцезнаходженням фізичної особи - підприємця Бардаш Лариси Сергіївни зареєстровано: АДРЕСА_1 .
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідачі не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідачів за місцем їхньої державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвал суду про відкриття провадження у справі та ухвал про призначення (відкладення) розгляду справи відповідачам відбулось через недотримання ними вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих їм судових рішень (ухвал). Відповідачі, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повиненні були докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідачі про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідачів за наявними у ній матеріалами.
В судовому засіданні 28.05.2025 прокурор надав усні пояснення в обгрунтування позовних вимог, в свою чергу просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання 28.05.2025 не прибув, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представники відповідачів та третьої особи в судове засідання 28.05.2025 не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судовий процес на виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Під час судового розгляду, відповідно до статей 209, 210 ГПК України були з'ясовані всі обставини, на які сторони у справі посилалися, як на підставу своїх вимог та/або заперечень, та досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
У судовому засіданні 28.05.2025 в порядку абз. 1 ч. 1 ст. 219 ГПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголосив скорочене рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2018 між Сумською міською радою та Фізичною особою - підприємцем Огієнком В.І. укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту № 069/18 на користування місцем для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності (далі -Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору предметом договору є особистий строковий сервітут на об'єкт благоустрою, на якому буде розміщуватися тимчасова споруда, площею 9 кв.м.
Об'єктом особистого строкового сервітуту є територія (об'єкт благоустрою), що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Степана Бандери біля буд. 40 (біля автовокзалу), площею 9 кв. м. (п. 1.2 Договору).
Пунктом 1.3. Договору передбачено, що особистий строковий сервітут встановлено ФОП Огієнку В.І.
Даний договір укладається строком на 1 рік, а саме до 30.11.2019 (п. 2.2. Договору).
Також на замовлення Огієнка В.І. виготовлено паспорт прив'язки від 13.12.2018 № 45/18 на розміщення тимчасової споруди (кіоск) по вул. Степана Бандери біля буд. 40 у м. Суми.
Строк дії вказаного паспорту прив'язки розрахований до 30.11.2019.Водночас оглядом місця події від 29.10.2024 встановлено, що по закінченню строку дії договору особистого строкового сервітуту та паспорту прив'язки, ФОП Огієнко В.І. тимчасову споруду не демонтував, зареєстрував її як об'єкт нерухомого майна та уклав договір купівлі-продажу тимчасової споруди як об'єкта нерухомого майна з Добролежою О.С. та Бардаш Л.С.
В обгрунтування позовних вимог Прокурор зазначає, що наразі, тимчасова споруда (кіоск № 4), що належить ФОП Добролежі О.С. та ФОП Бардаш Л.С., самовільно розташована на земельній ділянці комунальної форми власності за адресою: м. Суми, вул. Бандери Степана біля буд. 40 без жодних правовстановлюючих документів на земельну ділянку та незаконно зареєстрована як об'єкт нерухомого майна, чим порушує інтереси держави та унеможливлює власника земельної ділянки - Сумську міську раду розпоряджатись вищевказаною земельною ділянкою.
Враховуючи викладене, Прокурор, обґрунтовуючи позов стверджує, що вищевказана тимчасова споруда підлягає демонтажу, а державна реєстрація її як нерухомого майна підлягає скасуванню, в зв'язку з чим і було подано позовну заяву.
Вирішуючи спір у данній справі, суд керується наступним.
Відповідно до ст. 80 Земельного Кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування (ч. 1, 2 ст. 83 Земельного Кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За змістом статей 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
При цьому ст. 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.
За відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, а тому розміщення тимчасової споруди за відсутності документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції Ради, не можна визнати законним.
Аналогічна правова позиція щодо користування земельними ділянками під тимчасовими спорудами викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №920/447/18 (пункт 6.28) та постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №918/633/16.
Відповідно до інформації Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 26.09.2024 земельна ділянка, на якій розташований кіоск, належний Добролежі О.С. та ОСОБА_1 на праві приватної власності, на цей час не сформована та у власність чи користування останніх не передавалась.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Таким чином, в силу вимог ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» земельна ділянка по вул. Степана Бандери, 40 у м. Суми на якій розташована тимчасова споруда є самовільно зайнятою.
Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Встановлено що на підставі рішення державного реєстратора Лебединської районної ради - Лєпкової О.О. від 25.05.2019 № 47038497, внесено запис № 31709555 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та зареєстровано як об'єкт нерухомого майна тимчасову споруду (кіоск), загальною площею 8,1 кв. м, що розташований на земельній ділянці 5910136600:15:018:0001, за адресою: АДРЕСА_5 за Огієнком В.І.
Документами, що стали підставою для внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є: довідка-характеристика об'єкту нерухомого майна, серія та номер: бн, виданий 20.05.2019, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Перше БТІ», технічний паспорт, серія та номер: 353/4, виданий 17.05.2019, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Перше БТІ».
Проте, вищевказані документи, не є правовстановлюючими документами чи будь- яким іншими документами, які надають підстави для проведення реєстраційних дій щодо об'єкта нерухомості.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Пунктом 1 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок) визначено, що цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону державної реєстрації прав, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Згідно з п. 41 Порядку (в редакції, чинній на момент прийняття рішення державним реєстратором) для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:
1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;
2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Відповідно до п. 42 Порядку (в редакції, чинній на момент прийняття рішення державним реєстратором) Для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються:
1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Разом з тим, державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію всупереч вимог п. 41 та п. 42 Порядку.
Відповідно до інформації Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради від 26.09.2024, за період роботи Управління (з 08.11.2016), дозвільних документів на будівельні роботи за адресою: м. Суми, вул. Бандери Степана 40 та 40/1, не надавало.
Окрім цього, в реєстрі будівельної діяльності, невід'ємною архівною складовою частиною якого є єдиний реєстр документів, (який діє з 2011 року), що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів інформація щодо введення в експлуатацію об'єкта нерухомості, що розташований за адресою: м. Суми, вул. Бандери Степана 40 та 40/1 - відсутня.
Також згідно з листом Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 02.10.2024, об'єкту нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_6 - адреса не присвоювалась.
Вказане свідчить про незаконну реєстрацію державним реєстратором тимчасової споруди, як об'єкта нерухомості (кіоск) по вул. вул. Степана Бандери біля буд. 40 у м. Суми.
При цьому, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення державним реєстратором) у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі: якщо заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.
Як підтверджується матеріалами справи, в подальшому, 07.08.2019 між ОСОБА_2 (продавець), ОСОБА_3 (покупець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення.
На підставі вказаного договору 07.08.2019 приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Нагорною Н.В. зареєстровано право спільної часткової приватної власності на нежитлове приміщення, загальною площею 8,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_6 , за ОСОБА_3 (1/2 частка) та ОСОБА_1 (1/2 частка).
Відповідно до п. 1. Договору, продавець продав, а покупці купують нежитлове приміщення, загальною площею 8,1 кв. м., що знаходиться за адресою: місто Суми, вулиця Бандери Степана, будинок 40/1 (сорок дріб один), приміщення 4 (чотири).
Нежитлове приміщення, що відчужується за цим договором, розташоване на земельній ділянці Сумської міської ради, кадастровий номер 5910136600:15:018:0001.
Істотною умовою договору, на підставі якого набувається право власності на об'єкт нерухомого майна є кадастровий номер земельної ділянки (ст. 120 Земельного кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
З метою продажу тимчасової споруди під виглядом нерухомого майна у договорі купівлі-продажу від 07.08.2019 зазначено неіснуючий кадастровий номер земельної ділянки.
Так, відповідно до листа ГУ Держгеокадастру в Сумській області від 30.09.2024, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:15:018:0001 скасована 21.06.2018, а відомості про дану земельну ділянку набули статусу архівних.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.
Також, згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Таким чином, державна реєстрація в державному реєстрі прав на нерухоме майно про право власності на нерухоме майно (кіоск № 4), що розташоване за адресою: м. Суми, вул. Бандери Степана 40/1 є незаконною та підлягає скасуванню.
При цьому, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності.
Подібний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 та об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18.
Щодо обраного способу захисту порушених прав територіальної громади міста Суми
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатись також особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Належний спосіб захисту повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Загальні способи захисту порушених прав та інтересів судом визначені у ст. 16 ЦК України. Зокрема, до таких способів належать: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України).
Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).
Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц уточнила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Слід зазначити, що предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
Окрім цього, у даному випадку права власника землі - територіальної громади міста Суми порушені також незаконною реєстрацією у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на об'єкт нерухомого майна. Ці порушення створюють перешкоди власнику у вільному користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, адже мають наслідком ряд обмежень, зокрема щодо її передачі у платне користування іншим особам.
Крім того, відповідно до висновків, викладених у постанові ВП ВС № 914/1785/22 від 18.09.2024, зокрема у п 65: якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правомочності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові ВП ВС від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).
Пункт 66 зазначеної постанови передбачено, що відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення див. mutatis mutandis висновки ВП ВС, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
Враховуючи, що державна реєстрація прав приватної власності на нежитлові приміщення як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру (п. 67 вказаної постанови).
Як зазначено у п. 78 вказаної постанови, нежитлові приміщення, які є тимчасовими спорудами і не відносяться до нерухомого майна, у разі використання земельних ділянок, на яких вони розташовані без установлених законом підстав, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України.
Таким чином, задоволення позовних вимог щодо звільнення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Бандери Степана 40, шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди (кіоску), загальною площею 8,1 кв. м, приміщення 4 та скасування державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт, призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення, в тому числі поверне позивачу можливість користування та розпорядження такою ділянкою.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно потрібно розглядати як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (зокрема, висновки у постанові від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18 (пункт 71).
Зважаючи на те, що спір стосується прав на земельну ділянку, а не оскарження рішень чи дій державного реєстратора, він не вважається таким, що порушує права третіх осіб на земельну ділянку, тому залучення реєстратора до участі у справі як співвідповідача не вимагається.
Подібні за змістом правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 361/4307/16.
Обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України).
За положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.
Так, першим із вказаних елементів є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та визначення згаданого елемента є поняття «інтерес держави».
У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно з п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам - учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом ст. 2 Закону України «Про охорону земель» об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
У Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Незаконне використання ФОП Добролежею О.С. та ФОП Бардаш Л.С. спірної земельної ділянки порушує встановлений законодавством порядок набуття прав на землю та відповідно майнові інтереси держави щодо володіння та розпорядження даними об'єктами права власності.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право власності та користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (ст. ст. 13, 14), Земельного кодексу України (ст. 78, 92, 93, 102-1,116, 123).
Як наголосив Верховний Суд України у постанові від 16.12.2015 по справі № 6- 2510цс15, незаконне використання земель державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей володільця та розпорядника цієї землі у тому обсязі, який дозволяє її статус. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні.
Отже, правовідносини, що пов'язані з позбавленням держави правомочностей володільця, а, як наслідок, і права розпорядника землі, становлять «суспільний», «публічний» інтерес.
Таким чином, ФОП Добролежа О.С. та ФОП Бардаш Л.С. без законних на те підстав, у порушення порядку, передбаченого чинним законодавством, користується земельною ділянкою комунальної форми власності. Такі дії Відповідачів не лише порушують вимоги діючого законодавства, а також позбавляють як Народ України, так і кожного громадянина, захищеного Конституцією права володіння землею у встановленому законом порядку.
Відповідно до вищевказаних приписів Український народ як власник спірного об'єкта (земельної ділянки) на час виникнення спірних правовідносин делегував Сумській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від імені Українського народу, в їх інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Вказане свідчить про беззаперечну наявність інтересу держави по відношенню до законності використання землі. Недотримання ж встановленої процедури набуття права користування на землю суперечить державному, а як наслідок і суспільному інтересу.
Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. ст. 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.
Отже правовідносини, пов'язані з використанням землі комунальної форми власності, становлять суспільний інтерес, а порушення інтересів держави, що у даному випадку полягають у протиправному використанні земельної ділянки суб'єктом господарювання всупереч вимогам закону, зловживання відповідачем положеннями земельного законодавства та не вжиття заходів щодо своєчасного та належного оформлення відповідних прав на земельну ділянку, такому суспільному інтересу не відповідає.
За таких обставин звернення прокурора з вимогою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою ФОП Добролежею О.С. та ФОП Бардаш Л.С. у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - звільнення земельної ділянки від тимчасової споруди.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
Таким чином, наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.
Другим елементом, який становить невід'ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також його відсутність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 (справа № 826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді сформувала правовий висновок про те, що ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
У другому випадку прокурор повинен довести факт відсутності органу уповноваженого державою здійснювати захист її інтересів у цій сфері.
Належним суб'єктом владних повноважень для захисту інтересів держави є не будь - який орган, що уповноважений державою здійснювати певні функції контролю у певній сфері, а лише той, який має відповідні повноваження для захисту таких інтересів.
Отже, при визначенні вказаного елемента підлягає з'ясуванню питання наявності уповноваженого органу та вжиття ним заходів із захисту порушених інтересів.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, серед іншого, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Як вже зазначалося, згідно листа Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 26.09.2024 земельна ділянка комунальної власності, на якій розташований кіоск, належний ФОП Добролежі О.С. та ФОП Бардаш Л.С. на праві приватної власності, на цей час не сформована та у власність чи користування останньої не передавалась.
Таким чином, міська рада є власником вказаної земельної ділянки та наділена усіма можливими засобами правового захисту власного майна, зокрема звернення з позовом до суду.
У зв'язку з цим, уповноваженим органом у спірних правовідносинах, є Сумська міська рада, як орган, який наділений повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками комунальної власності.
Окружна прокуратура міста Суми 05.11.2024 звернулася до Сумської міської ради з листом, в якому повідомлено про встановлення факту безпідставного користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності, а також незаконної реєстрації тимчасової споруди як нерухомого майна.
У вказаному листі прокуратура, з урахуванням повноважень Сумської міської ради як законного власника земельної ділянки, просила повідомити про вжиті заходи до усунення перешкод у її користуванні, а у випадку їх не застосування - про причини, які цьому перешкоджають.
Листом від 12.12.2024 Сумська міська рада повідомила прокуратуру про неможливість самостійно звернутися з позовною заявою до суду у зв'язку з обмеженим фінансуванням щодо сплати судового збору, необхідного для подачі відповідного позову до суду.
Таким чином, Сумська міська рада як орган, уповноважений на захист інтересів громади у сфері використання спірної земельної ділянки, будучи належним чином поінформована про суть порушеного права у окреслених запитом спірних правовідносинах, відмовилась від захисту таких інтересів.
Інших доказів, які б свідчили про вжиті заходи чи намір щодо їх вжиття в майбутньому міською радою надано не було.
Вказане свідчить про нездійснення суб'єктом владних повноважень захисту законних інтересів держави та відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред'явлення відповідного позову, ураховуючи, що інтереси держави на цей час залишаються незахищеними.
На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.
Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та Верховного суду від 30.07.2020 справа №904/5598/18).
З огляду на викладене, у ході листування з Сумською міською радою, яке здійснювалося на підставі абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурором встановлено порушення інтересів держави та невжиття вказаним компетентним органом заходів, спрямованих на захист цих інтересів.
За таких обставин, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.
Зважаючи на те, що Сумська міська рада, як власник земель комунальної власності, неналежним чином здійснює захист інтересів держави та реалізацію наданих законом повноважень та не вживає заходи щодо звільнення земельної ділянки від незаконно розміщеної тимчасової споруди, що призводить до порушення майнових інтересів територіальної громади щодо володіння, розпорядження та користування спірною земельною ділянкою, а тому вбачаються правові підстави для звернення прокурора з даним позовом до суду у межах своєї компетенції, передбаченої ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Тому ця позовна заява заявлена в інтересах держави в особі органу, уповноваженого виконувати функції держави у спірних правовідносинах - Сумської міської ради.
На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Окружною прокуратурою міста Суми попередньо, до звернення до суду, повідомлено Сумську міську раду про представництво прокуратурою інтересів відповідним листом від 26.12.2024.
Враховуючи викладене, бездіяльність Сумської міської ради, тобто нездійснення повноважень по захисту державних інтересів, відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для вжиття місцевою прокуратурою заходів представницького характеру шляхом пред'явлення відповідного позову з метою захисту інтересів держави.
У зв'язку з цим, позов подається Окружною прокуратурою міста Суми в інтересах держави в особі Сумської міської ради.
Крім того, надавши прокурору повноваження представництва, законодавець насамперед визначив можливість органам прокуратури захищати державні інтереси, а тому порушення інтересів держави на землю є безумовною підставою для вжиття заходів реагування в порядку ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Отже, у цьому випадку наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом у зв'язку із доведеною бездіяльністю вказаних компетентних органів та необхідністю невідкладного захисту інтересів держави в даному випадку.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, у розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі з урахуванням вищевикладеного.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 4844,80 грн підлягає відшкодуванню на користь Сумської обласної прокуратури за рахунок відповідачів у рівних частинах по 2422,40 грн з кожного.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240-241, 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі позивача Сумської міської ради до Фізичної особи - підприємця Бардаш Лариси Сергіївни та Фізичної особи - підприємця Добролежи Олександри Сергіївни за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Огієнка Вячеслава Івановича, про зобов'язання звільнити земельну ділянку, скасування державної реєстрації права приватної власності - задовільнити повністю.
2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Добролежу Олександру Сергіївну ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та Фізичну особу-підприємця Бардаш Ларису Сергіївну ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди (кіоску), загальною площею 8,1 кв. м, приміщення 4.
3. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Фізичної особи - підприємця Добролежи Олександри Сергіївни та Фізичної особи - підприємця Бардаш Лариси Сергіївни на “нежитлове приміщення літ. “А» загальною площею 8,1 кв. м. за адресою: м. Суми, вул. Бандери Степана 40/1, приміщення 4 (реєстраційний номер нерухомого майна 1837471459101) із закриттям відповідного розділу у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Добролежи Олександри Сергіївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Сумської обласної прокуратури (отримувач Сумська обласна прокуратура, код 03527891, UA5982017203431200001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 2422 грн 40 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бардаш Лариси Сергіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Сумської обласної прокуратури (отримувач Сумська обласна прокуратура, код 03527891, UA5982017203431200001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 2422 грн 40 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повне рішення складене та підписане суддею 03.06.2025.
Суддя В.М. Ковтун