ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.06.2025Справа № 910/830/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,
справу № 910/830/25
За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця";
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі системи України";
про стягнення 759 156,30 грн.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі системи України" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" штрафні санкції за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки від 12.09.2024 № ЦЗВ-07-04324-01 в сумі 759 156,30 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 позовну заяву Комунального підприємства "Київський метрополітен" залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.
31.01.2025 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 28.01.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 відкрито провадження у справі № 910/830/25, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
28.02.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі системи України" подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просило поновити пропущений строк на його подачу та у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Враховуючи наведене, суд задовольняє клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву та долучає вказаний відзив до матеріалів справи.
06.03.2025 Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало до господарського суду відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі системи України" на позовну заяву.
12.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі системи України" подало до господарського суду заперечення на відповідь Акціонерного товариства "Українська залізниця" на позовну заяву.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
За результатами проведення закупівлі відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі" (номер оголошення № UA-2024-08-02-004062-а (Лот № 1)) між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі системи України" (далі - відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № ЦЗВ-07-04324-01 від 12.09.2024 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, у постачальник взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.
Пунктом 1.2. договору визначено найменування товару: Батареї акумуляторні ( Лот № 1 - Батареї акумуляторні 110V, 300 Ah для пасажирського рухомого складу) (31430000-9-Електричні акумулятори).
Як передбачено п. 1.3. договору, кількість асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у специфікації до цього договору.
Постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до...) пункт призначення - Київська обл. м. Фастів (або згідно рознарядки покупця) відповідно до "ІНКОТЕРМС" у ред. 2020 року (п. 4.1. договору).
Згідно з п. 4.2. договору, поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки покупця). Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.
У п. 4.5. договору, сторони погодили, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів :
- на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення);
- вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис;
- шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) сканкопії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого с відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.
Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару або видаткової накладної (п. 4.6. договору).
Відповідно до п. 4.7. договору, акт прийому-передачі товару зі сторони покупця підписується уповноваженими особами з числа тих, які визначені п. 4.3 цього договору, а видаткова накладна та інші первинні документи, що стосуються виконання умов цього договору підписуються особами, відповідальними за приймання товару.
Пунктом 6.3. договору передбачено, що сума договору становить 12 050 100,00 грн (дванадцять мільйонів п'ятдесят тисяч сто гривень 00 копійок) без ПДВ, крім того ПДВ 20% 2 410 020,00грн (два мільйони чотириста десять тисяч двадцять гривень 00 копійок), усього з ПДВ 14 460 120,00 грн (чотирнадцять мільйонів чотириста шістдесят тисяч сто двадцять гривень 00 копійок). Сума договору включає в себе обов'язкові платежі, у тому числі на користь третіх осіб, пов'язані з виконанням цього договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов'язаних з виконанням цього договору, не сплачується покупцем окремо та вважається врахованою у ціні цього договору.
Відповідно до п. 8.3.1. договору, постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені цим договором.
Як передбачено п. 9.3.1. договору, при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2 цього договору, а за прострочення понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 (нуль цілих, одна десята) % від вартості непоставленого в строк товару, яка нараховується за кожен день прострочення до моменту виконання постачальником зобов'язання щодо поставки товару або до останнього дня строку дії цього договору (якщо постачальник не виконав і не підтвердив намір виконати своє зобов'язання щодо поставки, яке виникло під час дії цього договору). При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань поставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.
Розділом 16 договору визначено, що строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2024. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов'язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов'язань на товар, на умовах визначених цим договором.
Невід'ємною частиною цього договору є специфікація № 1 (розділ 18 договору).
Як вбачається з розділу 19 договору, електронною адресою постачальника є enersys.info@gmail.com.
Позивач вказує, що, на виконання умов договору, ним було направлено відповідачеві рознарядку від 28.10.2024 № ЦЗВ-20/5264 стосовно готовності прийняти партію Товару в кількості 7 комплектів на загальну суму 5 061 042,00 грн з ПДВ, яка також була направлена поштовим зв'язком, однак відповідач у строк до 27.11.2024 вказаний товар не поставив, здійснивши таку поставку лише 12.12.2024, чим останній порушив умови договору та що є підставою для нарахування позивачем штрафу у відповідності до умов п. 9.3.1. договору.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що з метою виконання вищезазначених зобов'язань з поставки товару, він 29 жовтня 2024 року здійснив замовлення акумуляторів 2ZeMa300 виробництва "EnerSys Holding Europe GmbH (EH Europe GmbH)" (Швейцарія), місце виробництва компанія "ENERSYS S.A.R.L." (Франція), що є основною складовою частиною товару, а отримання вищезазначених акумуляторів відповідачем очікувалося 19 листопада 2024 року, однак 18 листопада 2024 року постачальник акумуляторів 2ZeMa300 листом № 18/11- 7 повідомив відповідача, що на заводі виробника сталася аварія, яка спричинила вихід з ладу виробничої лінії акумуляторів 2ZeMa300, а це, зі свого боку, спричинило виникнення необхідності заміни технологічного обладнання, та у зв'язку з цим виникла затримка у постачанні акумуляторів 2ZeMa300. За інформацією постачальника орієнтовною датою відновлення постачання йому акумуляторів 2ZeMa300 із заводу-виробника у Франції було 20 листопада 2024 року, у зв'язку з чим відвантаження їх відповідачу могло бути здійснено орієнтовно починаючи з 05 грудня 2024 року.
При цьому відповідач наголошує, що акумулятори 2ZeMa300, які є основними комплектуючими товару, мають унікальні технічні та якісні характеристики, необхідні для його виробництва, а такі акумулятори виробляються виключно на заводі компанії "ENERSYS S.A.R.L.", а їх аналоги на ринку відсутні.
Відповідач звертає увагу, що ним, на виконання умов п. 10.2. договору, 22 листопада 2024 року повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин шляхом надсилання письмового повідомлення на адресу електронної пошти останнього, зазначену в реквізитах договору (o.czv@uz.gov.ua), а 26 грудня 2024 року - відповідач надіслав позивачу відповідний сертифікат від 24 грудня 2024 року № 5301-24-2460 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Полтавською торгово-промисловою палатою 24 грудня 2024 року.
В свою чергу, відповідач зазначає, що свої зобов'язання з поставки товару він виконав в повному обсязі одразу після закінчення періоду дії відповідних форс-мажорних обставин - 12 грудня 2024 року.
А відтак, на думку відповідача, затримка поставки товару не була результатом, ані вини відповідача, ані вини його постачальника, ані вини компанії, яка є виробником комплектуючих товару, а стала прямим наслідком форс-мажору на рівні виробника, а постачальник не мав реальної можливості виконати зобов'язання з поставки комплектуючих товару відповідачу вчасно, оскільки залежав від їх готовності, яка через аварію була відсутня у визначений строк.
Отже, за твердженнями відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між аварією на підприємстві виробника та затримкою поставки товару позивачу полягає в тому, що аварія, як форс-мажорна обставина, об'єктивно унеможливила своєчасне виготовлення комплектуючих товару, від якого залежало виконання зобов'язань постачальником відповідача та самим відповідачем.
З огляду на вищевикладене, відповідач вказує, що порушення строку поставки товарів за договором відбулося за відсутності його вини та за наявності форс-мажорних обставин, у зв'язку з чим відповідач підлягає звільненню від відповідальності за порушення зобов'язання.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
Як було встановлено, за результатами проведення закупівлі відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі" (номер оголошення № UA-2024-08-02-004062-а) між сторонами було укладено договір поставки № ЦЗВ-07-04324-01 від 12.09.2024.
Згідно зі ст. 185 ГК України, до укладення господарських договорів на організованих ринках капіталу, організованих товарних ринках, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних організованих ринків капіталу, організованих товарних ринків, ярмарків та публічних торгів.
Відповідно до частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу вимог статті 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
При цьому, відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 4.2. договору, поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки покупця). Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.
У п. 4.5. договору, сторони погодили, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів :
- на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення);
- вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис;
- шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) сканкопії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого с відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.
Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару або видаткової накладної (п. 4.6. договору).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 28.10.2024 на виконання умов договору покупцем на електронну адресу постачальника направлено рознарядку (дозвіл) від 28.10.2024 № ЦЗВ-20/5264 стосовно готовності прийняти партію товару в кількості 7 комплектів на загальну суму 5 061 042,00 грн з ПДВ (далі - рознарядка).
Також, вказана рознарядка 29.10.2024 була направлена на адресу постачальника засобами поштового зв'язку (АТ «Укрпошта»).
Таким чином, кінцевою датою поставки товару за рознарядкою було 27.11.2024.
Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Так, відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами
Однак, товар на суму 5 061 042,00 грн поставлено 12.12.2024, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 12.12.2024 б/н та видатковими накладними від 12.12.2024 № 48 та № 49, тобто, з порушенням строків, встановлених умовами договору.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином суд приходить до висновку, що відповідач прострочив виконання свого зобов'язання в частині поставленого товару у строк, визначений договором.
За неналежне виконання зобов'язань за договором позивачем нараховані штрафні санкції у розмірі 759 156,30 грн та на адресу місцезнаходження постачальника, а саме - м. Київ, 04080, вул. Вікентія Хвойки, 18/14, направлена претензія від 17.12.2024 № ЦЗВ-20/6595 з вимогою сплатити зазначені штрафні санкції на поточний рахунок позивача.
Однак вказана претензія відповідачем не була задоволена, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить стягнути 759 156,30 грн штрафу.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як передбачено п. 9.3.1. договору, при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2 цього договору, а за прострочення понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 (нуль цілих, одна десята) % від вартості непоставленого в строк товару, яка нараховується за кожен день прострочення до моменту виконання постачальником зобов'язання щодо поставки ТОВАРУ або до останнього дня строку дії цього договору (якщо постачальник не виконав і не підтвердив намір виконати своє зобов'язання щодо поставки, яке виникло під час дії цього договору). При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань поставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.
Тобто, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання з поставки товару у строк, який визначений у договорі.
Однак, як передбачено п. 10.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладення цього договору (або існували на момент укладення, але не впливали на можливість виконання цього договору) та виникли поза волею сторін, зокрема аварії.
Як встановлено судом, 28.10.2024 на виконання умов договору покупцем на електронну адресу постачальника направлено рознарядку (дозвіл) від 28.10.2024 № ЦЗВ-20/5264 стосовно готовності прийняти партію товару в кількості 7 комплектів на загальну суму 5 061 042,00 грн з ПДВ.
В подальшому, відповідач, листом № 012/10 від 29.10.2024 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерсіс" з заявкою на акумулятор hawker 2ZeMa300, для комплектування батарей та здійснити поставку не пізніше 20.11.2024.
Листом № 29/10-8 від 29.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерсіс" повідомило відповідача про те, що його заявка розміщена у виробництво на заводі "ENERSYS S.A.R.L.", Франція, 29.10.2024, а поставка очікується 19.11.2024.
Однак, 18.11.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерсіс" повідомило відповідача, що ним отримано лист від представника ENERSYS з попередженням, що партія акумуляторів затримується у зв'язку із заміною технологічного обладнання на виробничій лінії та очікується, що відправка з Франції відновиться орієнтовно 20.11.2024 і у такому випадку товар може бути відвантажений з 05.12.2024.
Тобто, саме з вказаного листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерсіс" відповідач дізнався про настання форс-мажорних обставин.
Відповідно до пункту 10.2 договору, сторона, що не може виконати зобов'язання за цим Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. При цьому належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
В свою чергу, листом № 011/11 від 22.11.2024 відповідач повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин та гарантував поставку товару в строк з 10.12.2024 по 31.12.2024.
За неналежне виконання зобов'язань за договором позивачем нараховані штрафні санкції у розмірі 759 156,30 грн та на адресу місцезнаходження постачальника, а саме - м. Київ, 04080, вул. Вікентія Хвойки, 18/14, направлена претензія від 17.12.2024 № ЦЗВ-20/6595 з вимогою сплатити зазначені штрафні санкції на поточний рахунок позивача.
У відповідь на вказану претензію, відповідач 26.12.2024 направив позивачу електронною поштою лист № 23/26 від 26.12.2024 разом з яким надав сертифікат Полтавської торгово-промислової палати № 5301-24-2460 від 24.12.2024.
Відповідно до вказаного сертифікату, Полтавська торгово-промислова палата засвідчила відповідачу форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): заміна технологічного обладнання на лінії з виробництва акумуляторів "2ZeMa300" на заводі EnerSys S.A.R.L., Франція (EnerSys LLC) в м. Аррас, Франція, відповідно до листа EH Europe GmbH Швейцарія від 12.11.2024, засвідченого Торгово-промисловою палатою паризького регіону Іль-де-Франс, Франція.
Відповідно до сертифікату Полтавської торгово-промислової палати № 5301-24-2460 від 24.12.2024, період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 05.11.2024; дата закінчення - 12.12.2024.
Відповідно до 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
За приписами ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Сам по собі сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Отже, висновок Полтавської торгово-промислової палати № 5301-24-2460 від 24.12.2024 не є належним доказом щодо встановлення обставин непереборної сили у даних правовідносинах, оскільки такі висновки зроблені на основі неможливості виконання контракту, укладеного відповідачем з іншим контрагентом та документів на підтвердження цих обставин, зокрема сертифіката Торгово-промисловою палатою паризького регіону Іль-де-Франс, Франція.
При цьому суд вказує, що вказаними документами не підтверджується твердження відповідача про те, що на заводі "EnerSys S.A.R.L.", Франція (EnerSys LLC) в м. Аррас, Франція, сталася саме аварія і саме вона стала причиною затримки поставки.
В листі Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерсіс" № 18/11-7 від 18.11.2024 також про аварію немає жодної згадки, а причиною затримки поставки вказано заміну технологічного обладнання на виробничій лінії.
В свою чергу суд вказує, що інших доказів, які б підтверджували твердження відповідача про аварію на виробництві, до матеріалів справи не додано.
Більш того, відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 196 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Відтак, приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що доводи відповідача щодо відсутності його вини у затримці поставки товару, не заслуговують на увагу, оскільки невиконання контрагентами відповідача своїх зобов'язань перед ним є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є не прогнозованою обставиною.
Таким чином, у даному випадку такі обставини не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення умов договору.
Крім того, суд вказує, що невиконання контрагентами відповідача своїх зобов'язань перед ним може бути підставою для нарахування ним штрафних санкцій по відношенню до таких контрагентів.
А відтак, дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 759 156,30 грн підлягають задоволенню.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі системи України"" (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 18/14, ідентифікаційний код 38707864) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Геройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) 759 156 (сімсот п'ятдесят дев'ять тисяч сто п'ятдесят шість) грн 30 коп. штрафу та 9 109 (дев'ять тисяч сто дев'ять) грн 88 коп. витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко