вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
03 червня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/300/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригуза П.Д., розглянувши справу у спрощеному позовному провадженні,
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", код ЄДРПОУ - 42399676, м. Київ, вул. Шолуденка, 1,
до відповідача: Медичного реабілітаційного центру "Шаян" МВС України, код ЄДРПОУ - 23312096, Закарпатська область, Хустський район, село Шаян, вул. Центральна, буд. 17 - А;
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача у справі - Державна установа "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ по Закарпатській області", код ЄДРПОУ - 08734492, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Дубрівка, вул. Центральна, буд. 99,
про стягнення коштів,
Секретар судових засідань - Ігнатко О.В.
Без виклику учасників справи,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", код ЄДРПОУ - 42399676, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, звернулось до Господарського суду Закарпатської області до Медичного реабілітаційного центру "Шаян" МВС України, код ЄДРПОУ - 23312096, Закарпатська область, Хустський район, село Шаян, вул. Центральна, буд. 17 - А; Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача у справі - Державна установа "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ по Закарпатській області", код ЄДРПОУ - 08734492, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Дубрівка, вул. Центральна, буд. 99, з позовними вимогами стягнення коштів у розмірі 448 409.88 грн., з яких: 351 593.30 грн. - заборгованість за основними зобов'язанням; 48 214.38 грн. - пеня; 9222.12 грн. - 3% річних; 39 380.08 грн. - інфляційні втрати.
Описова частина рішення.
Ухвалою суду від 21.03.2025 в межах даної справи прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державну установу "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ по Закарпатській області", код ЄДРПОУ - 08734492, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Дубрівка, вул. Центральна, буд. 99.
Судом встановлено, що відповідачем зареєстровано власний електронний кабінет ЄСІТС, що підтверджується відповіддю №8288645 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС.
Судом була направлена ухвала про відкриття провадження у справі до електронного кабінету відповідача та доставлена йому 22.03.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.
Третя особа також має зареєстрований власний електронний кабінет ЄСІТС, що підтверджується відповіддю №8288686 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС. Додатково ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена за юридичною адресою третьої особи, яка вказана в ЄДРЮОФОГФ. Дана ухвала суду була отримана третьою особою 29.03.2025, що підтверджується зокрема рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
Разом з тим, ні відповідач, ні третя особа відзиву та письмових пояснень до суду не подали.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до “Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Отже, судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про необхідність явки в підготовче судове засідання та подачі відзиву.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).
Відповідно до частин третьої та сьомої ст.120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі №904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності, покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Отже, судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про відкриття провадження та необхідність подання заяв по суті справи.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 ГПК України, відзиву на позов не подав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.
Відповідно до частини дев'ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.
Згідно з частиною 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Правова позиція позивача у справі.
Позивач просить суд задовольнити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що між сторонами спору був укладений договір від 20.10.2023 №06-4356/23-БО-Т постачання природного газу, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити природний газ споживачеві, а споживач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
На виконання умов зазначеного договору постачальник передав споживачу природний газ загальним об'ємом 40.56664 тис. куб.м. на загальну суму 671 535.57 грн. Факт постачання та об'єм поставленого природного газу підтверджується даними інформаційної платформи оператора ГТС про попередні/остаточні відбори споживачем природного газу у період з 01.10.2023 по 31.12.2023 року.
Позивач вказує, що на момент пред'явлення даної позовної заяви, заборгованість відповідача за вказаним договором становить 351 593.30 грн. Додатково позивачем нараховані відповідачу за порушення грошового зобов'язання 48 214.38 грн. - пені, 9222.12 грн. - 3% річних та 39 380.08 грн. - інфляційні втрати, стягнення яких разом із основною сумою боргу і стало предметом розгляду у даній справі.
Позиція відповідача.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Відповідно до правової доктрини та ст. 2 та ст. 14 ГПК України суд керується засадами диспозитивності при здійсненні господарського судочинства.
Учасникам справи процесуальний закон покладає тягар доказування на сторони, надаючи їм право виявляти процесуальну активність та ініціативу у розвитку процесу для досягнення мети правосуддя.
Кожна сторона справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи, яких суд вважає достатніми для ухвалення судового рішення.
Суд виходить з презумпції правомірності правочину на підставі якого виникли правовідносини та обставин, оскільки відповідач, не зважаючи на вимоги господарського суду, без поважних причин відзиву не подав та не заперечив обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Відповідач згідно правил ст. 165 ГПК України позбавляється права заперечувати проти таких обставини під час розгляду справи по суті.
Позиція третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача у справі.
Відповідно до правової доктрини та ст. 2 та ст. 14 ГПК України суд керується засадами диспозитивності при здійсненні господарського судочинства.
Учасникам справи процесуальний закон покладає тягар доказування на сторони, надаючи їм право виявляти процесуальну активність та ініціативу у розвитку процесу для досягнення мети правосуддя.
Кожна сторона справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Суд виходить з презумпції правомірності підстав виникнення правовідносини та правильності наведених позивачем обставин, оскільки третя особа, не зважаючи на вимоги господарського суду, без поважних причин письмових пояснень не подала та не заперечила обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Мотивувальна частина рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи та давши їм правову оцінку, судом встановлено таке. Так, судом встановлено, що 29.11.2023 між сторонами спору була укладена додаткова угода №1 від 29.11.2023 до договору від 31.10.2023 №06-4356/23-БО-Т постачання природного газу, згідно умов якої відповідно до кошторисних призначень споживача на жовтень - грудень 2023 року виділені бюджетні асигнування на взяття бюджетних зобов'язань складають на дату підписання такої додаткової угоди - 555 169.03 грн. Невідповідність обсягів бюджетного фінансування вартості договору не позбавляє споживача від обов'язку виконання п. 5.1. договору. Також, 21.12.2023 між сторонами спору була укладена додаткова угода №2 від 21.12.2023 до договору від 31.10.2023 №06-4356/23-БО-Т постачання природного газу, згідно умов якої відповідно до кошторисних призначень споживача на жовтень - грудень 2023 року виділені бюджетні асигнування на взяття бюджетних зобов'язань складають на дату підписання такої додаткової угоди - 331 784.19 грн. Невідповідність обсягів бюджетного фінансування вартості договору не позбавляє споживача від обов'язку виконання п. 5.1. договору.
Судом встановлено, що дані додаткові угоди підписані уповноваженими представниками сторін.
На виконання умов укладеного між сторонами Договору постачання природного газу №06-4356/23-БО-Т від 31.10.2023 ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» за період з березня 2023 року по грудень 2023 року включно, поставив, а відповідач, в свою чергу, прийняв природний газ загальним об'ємом 40.56664 тис. куб. м. на загальну суму 671 535.57 грн., що підтверджується засвідченими копіями актів приймання-передачі природного газу, зокрема: актом приймання - передачі природного газу за листопад 2023 від 11.12.2023 та актом приймання - передачі природного газу за грудень 2023 року від 12.01.2024 року.
Судом встановлено, що відповідачем означені акти не підписані.
За твердженням позивача, відповідачем не виконано повністю зобов'язання з оплати вартості переданого йому за Договором природного газу у визначений Договором строк, у зв'язку з чим, станом на 20.03.2025 (дата оформлення позовної заяви) заборгованість відповідача складає 351 593.30 грн. з вимогами про стягнення якої разом з нарахованим позивачем пенею, відсотками річними та інфляційними втратами позивач і звернувся з даним позовом до Господарського суду.
На підтвердження зазначених обставин, позивачем подано суду, зокрема, розрахунок заборгованості станом на 28.07.2024; копію адвокатського запиту від 14.03.2025 до ТОВ "Оператор газотранспортної системи України"; копію відповіді ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" на вказаний адвокатський запит в якому зокрема зазначено, що споживач Медичний реабілітаційний центр "Шаян" МВС України, код ЄДРПОУ - 23312096, Закарпатська область, Хустський район, село Шаян, вул. Центральна, буд. 17 - А, був закріплений в означений період (з 23.10.2023 по 31.12.2023 року) за постачальником ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"; копію листа від АТ "Державний ощадний банк України", в якому він підтверджує здійснення оплат від контрагентів позивача, зокрема - Медичний реабілітаційний центр "Шаян" МВС України; копію довідки від АБ "Укргазбанк" від 25.04.2024, яка також підтверджує здійснення перерахування грошових коштів від відповідача на користь позивачка за частину поставленого природного газу.
Висновки суду та норми права, що підлягають застосуванню.
Положеннями ст. 11 ЦКУ передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).
Згідно положень ст. 509 ЦКУ, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦКУ).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦКУ).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦКУ).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦКУ).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦКУ, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦКУ, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).
Згідно ст. 631 ЦКУ, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Нормою ст. 638 ЦКУ передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 655 ЦКУ, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦКУ).
Приписами ст. 662 ЦКУ передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦКУ).
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦКУ).
Відповідно до положень ст. 689 ЦКУ, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Згідно ст. 691 ЦКУ, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Відповідно до положень ст. 692 ЦКУ, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Матеріалами справи, зокрема розрахунком заборгованості станом на 28.07.2024; копією адвокатського запиту від 14.03.2025 до ТОВ "Оператор газотранспортної системи України"; копією відповіді ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" на вказаний адвокатський запит в якому зокрема зазначено, що споживач Медичний реабілітаційний центр "Шаян" МВС України, код ЄДРПОУ - 23312096, Закарпатська область, Хустський район, село Шаян, вул. Центральна, буд. 17 - А, був закріплений в означений період (з 23.10.2023 по 31.12.2023 року) за постачальником ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"; копію листа від АТ "Державний ощадний банк України", в якому він підтверджує здійснення оплат від контрагентів позивача, зокрема - Медичний реабілітаційний центр "Шаян" МВС України; копією довідки від АБ "Укргазбанк" від 25.04.2024, яка також підтверджує здійснення перерахування грошових коштів від відповідача на користь позивачка за частину поставленого природного газу, підтверджується, що відповідач в порушення умов Договору взяті на себе зобов'язання щодо повної оплати вартості природного газу у визначений п. 5.1. Договору строк не виконав, не здійснивши оплату у повному обсязі суми 351 593.30 грн.
За таких обставин, сума заборгованості перед позивачем станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору становить 351 593.30 грн., яка відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Щодо вимог про стягнення пені.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з поданим суду розрахунком, за неналежне виконання договірних умов позивачем нараховано відповідачу 48 214.38 грн. пені за несвоєчасну сплату вартості природного газу.
Разом з тим, суд зазначає, що загальна сума пені у цій справі є надмірною в порівнянні з основною сумою боргу.
Суд звертає увагу на те, що наявність у сторони договору можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми у вигляді штрафу та пені змінює їхнє дійсне правове призначення. Штраф та пеня мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не можуть становити непомірний тягар для іншої сторони і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для постачальника, а для боржника - фактором втрати чи поглиблення його економічної (фінансової) неспроможності.
Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 по справі №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, як зазначає Верховний Суд, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 року.
Таким чином, суд доходить висновку, що накладення і стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені у повному розмірі 48 214.38 грн., без сумнівів є обтяжливим для нього.
Позивач у своїй позовній заяві не навів доказів щодо того, що внаслідок порушення відповідачем строків виконання зобов'язання постачальнику завдано збитків або, що розмір завданих йому збитків перевищує розмір нарахованих штрафів згідно умов договору.
Суд також враховує той факт, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 було введено в Україні воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що є форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили) до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності.
Таким чином, поточна неплатоспроможність та війна - об'єктивні причини, які на переконання господарського суду цілком імовірно будуть перешкоджати в майбутньому Відповідачеві виконати свої грошові зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке випливає із загальних норм процесуального права та завдань господарського судочинства, що полягає у досягненні в господарських відносинах справедливості, ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів їх учасників, необхідності забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, з власної ініціативи та на власний розсуд вправі вирішити питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Дотримуючись принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази, наведені ними аргументи, поведінку сторін та інші обставини згідно норм ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19 зауважив, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи.
Сукупність обставин у конкретних правовідносинах може вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦКУ, стаття 233 ГКУ), так і підстави, які хоча й прямо не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Суд звертається до аналогічних висновків ОП КГС ВС в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
На підставі викладеного, враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру належної до сплати пені з 48 214.38 грн. до 24 107.19 грн., що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань повному погашенні боржником до часу винесення судового рішення основної заборгованості. Цей захід суду є проявом справедливого балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафу ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Таким чином, суд задовольняє частково позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій, зокрема задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 24 107.19 грн. пені.
Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині, суд, з огляду на встановлений в п. 5.1. Договору строк оплати вартості природного газу, вважає правомірними, документально підтвердженими та обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача 9222.12 грн. - 3% річних, а позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.
В той же час, здійснивши власний арифметичний розрахунок заявлених вимог в частині нарахованих втрат від інфляції, суд вважає правомірними, документально підтвердженими та обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача 39 380.08 грн. - інфляційних втрат, а позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.
Щодо обґрунтованості рішення.
Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України», зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Таким чином, враховуючи, що відповідач не спростував заявлені до нього позовні вимоги в належний спосіб та належними і допустимими доказами, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відтак, оскільки спір виник через правопорушення Відповідача, на Відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 5380.92 грн. повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Медичного реабілітаційного центру "Шаян" МВС України, код ЄДРПОУ - 23312096, Закарпатська область, Хустський район, село Шаян, вул. Центральна, буд. 17 - А на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", код ЄДРПОУ - 42399676, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, суму заборгованості у загальному розмірі 424 302.69 грн. (чотириста двадцять чотири тисячі триста дві гривень 69 копійок), з яких: 351 593.30 грн. (триста п'ятдесят одна тисяча п'ятсот дев'яносто три гривень 30 копійок) - сума основного боргу, 9222.12 грн. (дев'ять тисяч двісті двадцять дві гривень 12 копійок) - 3% річних, 39 380.08 грн. (тридцять дев'ять тисяч триста вісімдесят гривень 08 копійок) інфляційні втрати та 24 107.19 грн. (двадцять чотири тисячі сто сім гривень 19 копійок) пені.
3. Судові витрати покласти на відповідача.
4. Стягнути з Медичного реабілітаційного центру "Шаян" МВС України, код ЄДРПОУ - 23312096, Закарпатська область, Хустський район, село Шаян, вул. Центральна, буд. 17 - А на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", код ЄДРПОУ - 42399676, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, сплачений судовий збір у розмірі 5380.92 грн. (п'ять тисяч триста вісімдесят гривень 92 копійок).
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 03.06.2025 року.
Суддя Пригуза П.Д.