майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"27" травня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/323/25
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді: Сікорської Н.А.
секретар судового засідання: Стретович Н.К.,
розглянувши справу за позовом: Чоповицької селищної ради
до: ОСОБА_1
про зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки, стягнення 82368,00 грн
за участю представника позивача: Мошківська О.М., діє згідно виписки з ЄДРЮОФОПГФ,
Чоповицька селищна рада звернулася до суду з позовом про зобов'язання ОСОБА_1 укласти договір оренди земельної ділянки та про стягнення з відповідача 82368,00 грн. безпідставно збережених коштів орендної плати.
Ухвалою від 17.03.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 22.04.2025.
02.04.2025 від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву (а.с.50-78).
09.04.2025 від Чоповицької селищної ради надійшла відповідь на відзив (а.с.80-110).
15.04.2025 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі відповідача (а.с.44).
21.04.2025 від ОСОБА_1 надійшло заперечення на відповідь на відзив позивача (а.с.115-124).
22.04.2025 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі відповідача (а.с.128).
Ухвалою від 22.04.2025 суд відклав підготовче засідання на 13.05.2025.
12.05.2025 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Ухвалою суду від 13.05.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 27.05.2025 р.
20.05.2025 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.52).
Обгрунтовуючи підстави звернення до суду, позивач вказав, що ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 22.10.2007, укладеного з Малинською районною спілкою споживчих товариств, придбав у власність комплекс нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 869,7 м2, а саме: приміщення хлібопекарні площею 352,0 м2, дизельна площею 14,0 м2, приміщення над скважиною, насосна, міст переїзний цегляні, цегляна артскважина загальною площею 31,8 м2, склади матеріалів металеві загальною площею 236,0 м2, приміщення магазину «Гарячий хліб» металеве площею 12,2 м2, приміщення гаража шлакоблочне площею 106,1 м2, приміщення ситроцеху цегляне площею 117,6 м2.
Загальна площа земельної ділянки кадастровий номер 1823455400:03:002:0026, на якій знаходиться нежитловий комплекс, становить 0,5800 га, .
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 13.01.2016 дана земельна ділянка належить до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
09.02.2018 між ОСОБА_1 та Чоповицькою селищною радою було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років.
02.08.2023 ОСОБА_1 до Чоповицької селищної ради подано заяву про надання йому дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
27.09.2023 до Чоповицької селищної ради ОСОБА_1 подав заяву про укладення договору оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 1823455400:03:002:0026 строком на 5 років. Заяву від 02.08.2023 просив не розглядати.
Рішенням тридцять першої сесії Чоповицької селищної ради восьмого скликання від 13.10.2023 № 615 селищного голову уповноважено укласти з гр. ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1823455400:03:002:0026.
13.12.2023 до Чоповицької селищної ради Остапчуком В.Б. подано заяву про відмову від пропозиції щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1823455400:03:002:0026, у зв'язку з тим, що він її не потребує та не користується і просить розглянути пропозицію для заключення договору оренди земельної ділянки, розташованої виключно під будівлями комплексу, які перебувають у його приватній власності.
Листом від 02.01.2024 позивач повідомив відповідача про неможливість укладення договору оренди на несформовану земельну ділянку та направив для підписання два примірники договору оренди земельної ділянки .
01.02.2024 до Чоповицької селищної ради подано заяву, в якій ОСОБА_1 просив селищну раду сформувати земельну ділянку площею 659,7 м2, на якій розташовані нежитлові будівлі, що перебувають у його приватній власності, та укласти на таку земельну ділянку договір оренди.
Листом від 09.02.2024 № 170/02-20 селищна рада надала Відповідачу відповідь про те, що земельна ділянка, на якій розташовані нежитлові будівлі, що перебувають у його приватній власності, сформована в установленому законом порядку, поділ її на менші земельні ділянки є недоцільним, а також наголошено на необхідності підписання раніше направленого йому договору оренди землі.
На дату звернення до суду договір оренди землі сторонами не укладено, орендна плата не сплачується, незважаючи на те, що фактично відповідач користується спірною земельною ділянкою. За період з 10.02.2023 р. по 01.03.2025 р. відповідач безпідставно зберіг у себе кошти в сумі 82368,09 грн.
Відповідач вказав, що Остапчук В.Б. з 12.06.2008 в ЄДРЮОФОП зареєстрований як фізична особа-підприємець. Предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за користування земельною ділянкою та зобов'язання Остапчука В.Б. укласти договір оренди земельної ділянки, на якій знаходяться приміщення хлібопекарні, скважина, склади, приміщення магазину, приміщення гаража та приміщення ситроцеху.
З огляду на предмет спору та суб'єктний склад учасників справи (сторона позивача є юридичною особою, а відповідач - фізичною особою-підприємцем) позивач вважає, що спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.
В судовому засіданні представник позивача пояснила, що Чоповицька селищна рада зверталась до Малинського районного суду з аналогічним позовом до Остапчука В.Б., однак ухвалою від 10.02.2025 р у справі № 283/262/25. суд відмовив у відкритті провадження у цивільній справі з тих підстав, що спір не належить до юрисдикції цивільного суду та повинен розглядатись в порядку господарського судочинства. Ухвала Малинського районного суду Чоповицькою селищною радою до апеляціного суду не оскаржувалась.
Остапчук Василь Борисович у своєму відзиві не погодився з вимогами позивача. Вказав, що договір оренди може бути укладений лише за умови належного формування ділянки, як об'єкта цивільноо права, її державної реєстрації та внесення до Державного земельного кадастру.
Примусове зобов'язання до укладення договору суперечить Конституції України та правовій природі цивільно-правового договору. Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними у виборі контрагента та умов договру.
Вимога про стягнення коштів як як безпідставно збережених є необгрунтованою у разі відсутності належного оформлення земельної ділянки та укладення договору оренди.
Остапчук В.Б. вказав, що він являється власником об'єктів нерухомості, які розташовані на спірній земельній ділянці, тому має законне право користуватись цією землею до моменту оформлення всіх правовстановлюючих документів.
В процесі з'ясування обставин справи та дослідження доказів, суд дійшов висновку, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а провадження у справі підлягає закриттю, враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У справі "Сокуренко і Стригун проти України" ЄСПЛ указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12.10.2022 у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).
Частина перша статті 45 ГПК України визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 за позовом міської ради до фізичної особи - підприємця наведено наступний висновок: "з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності" (п. 4.10-4.12).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 569/2749/15-ц визначено, що критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 910/5179/20 (п. 8.9.) вказано, що "вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України, щодо віднесення до господарських правовідносин, зокрема правовідносин, які виникають з некомерційної діяльності, спрямованої на забезпечення матеріально-технічних умов функціонування таких суб'єктів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18, пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16, від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 зазначила, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Разом з тим, вирішуючи питання щодо віднесення до цивільної або господарської юрисдикції спору за участю фізичної-особи в залежності від наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц, 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц).
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18.
Для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності ним, як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
Вказаний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 686/19389/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 761/5115/17 зазначено, що наявність статусу підприємця не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц).
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/3204/17 вказано, що відповідно до статей 319 та 320 Цивільного кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності. Здавання в оренду власного нерухомого майна нежитлового призначення може здійснюватися фізичними особами як у межах підприємницької діяльності, так і поза нею. Відтак, фізична особа може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями - як пов'язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні. Користування такою земельною ділянкою не свідчить про господарський характер відносин. Відповідний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 306/2004/15-ц.
Для встановлення факту користування земельною ділянкою з метою здійснення господарської чи підприємницької діяльності позивач мав довести суду факт здійснення фізичною особою-підприємцем певної господарської діяльності на цій земельній ділянці (виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг з метою отримання прибутку).
Відтак, з аналізу вказаних вище постанов Верховного Суду вбачається, що наявність статусу підприємця не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах, і фізична особа може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями - як пов'язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні. В свою чергу, для встановлення факту користування особою земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці.
Разом з тим, звернувшись з позовом до господарського суду, позивач не обґрунтовує використання відповідачем земельної ділянки та розміщених на ній об'єктів нерухомості в господарській діяльності. Відповідних доказів матеріали справи також не містять.
Отже, позивачем жодним чином не обґрунтовано та не підтверджено належними та допустимими доказами, що Остапчук Василь Борисович виступає у спірних правовідносинах як суб'єкт господарювання, враховуючи, що об'єкти нерухомого майна, в тому числі комерційного призначення, можуть перебувати у власності фізичних осіб.
Більше того, з матеріалів справи також не вбачається, що Остапчук Василь Борисович у спірних правовідносинах діяв, як фізична особа- підприємець.
Навпаки, договір купівлі - продажу комплексу від 22.10.2007, укладений з фізичною особою Остапчуком В.Б. (а.с.16-17) і об'єкти нерухомості зареєстрований за фізичною особою Остапчуком В.Б., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №408821110 від 21.01.2025 (а.с. 18-19).
Договір оренди землі від 09.02.2018, предметом якого є земельна ділянка для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, кадастровий номер 1823455400:03:002:0026, укладався між Чоповицькою селищною радою та фізичною особою Остапчуком В.Б. (а.с.24-25).
Переписка щодо оренди земельної ділянки, виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, укладення договору оренди, формування земельної ділянки тощо між Чоповицькою селищною радою та Остапчуком В.Б. велась саме як з фізичною особою.
Установивши відсутність доказів використання відповідачем приміщення та спірної земельної ділянки у господарській діяльності, а також установивши, що у спірних правовідносинах Остапчук В.Б. виступає, як громадянин, а не суб'єкт підприємницької діяльності, суд вважає, що цей спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №918/139/21.
Також, суд бере до уваги, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов'язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
За наведеного, господарський суд дійшов висновку, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Згідно з вимогами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені обставини справи з огляду на надані представником позивача додаткові пояснення на поставлені судом питання, предмет позову, коло сторін за позовом та характер спірних правовідносин, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність закриття провадження у справі №906/323/25 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку із виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Суд роз'яснює, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя та розгляду позовної заяви судом належної юрисдикції.
Частиною 4 статті 231 ГПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відтак, судовий збір за звернення з позовною заявою може бути повернутий позивачу за відповідним письмовим клопотанням особи, яка його сплатила.
Керуючись ст.231, ст. 233-234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Закрити провадження у справі №906/323/25 за позовною заявою Чоповицької селищної ради до ОСОБА_1 про зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки та стягнення 82368,00грн., на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена
Повний текст ухвали складено: 02.05.2025 р.
Суддя Сікорська Н.А.
1 - в справу
2 - відповідачу (рек. з повід.)