вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
27.05.2025м. ДніпроСправа № 904/1155/25
Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П., при секретарі судового засідання Білій К.В., розглянувши матеріали справи
за позовом керівника Слобожанської окружної прокуратури, 52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул.Героїв України, 7, код ЄДРПОУ 02909938 в інтересах держави в особі Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, 52001, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, м.Підгородне, вул. Центральна, буд.46, код ЄДРПОУ 05520750
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬПРОМО», 03115, м.Київ, пр.Берестейський, буд.91, код ЄДРПОУ 35254975
про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки
Представники сторін:
від прокуратури: Камлер Андрій Вікторович, посвідчення №069918 від 01.03.2023р.
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Виконувач обов'язків керівника Слобожанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬПРОМО» , яким просить:
- розірвати договір оренди земельної ділянки площею 20,0005 га, кадастровий номер 1221411000:01:005:0010, розташованої за межами населеного пункту на території Підгородненської міської ради, укладений 15.05.2008 між Дніпропетровською районною державною адміністрацією та ТОВ «ТЕКНО», зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.03.2023, номер запису - 49502401;
- зобов'язати ТОВ «АЛЬПРОМО» (ЄДРПОУ: 35254975, пр. Берестейський, будинок 91, м. Київ, 03115) повернути земельну ділянку загальною площею 20,0005 га, кадастровий номер 1221411000:01:005:0010, Підгородненській міській раді Дніпровського району Дніпропетровської області.
Судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 21.03.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.04.2025р. о 10:00год.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі була надіслана на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засобами поштового зв'язку.
Конверт із вказаною вище ухвалою повернуто до суду відділенням поштового зв'язку 28.04.2025р. з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що неотримання відповідачем листа з ухвалою суду та повернення його до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто, є власною волею відповідача.
За приписами пунктів 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
15.04.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
В судове засідання з'явився представник прокуратури, представник позивача та відповідача не з'явився, про місце, день та час судового засідання були належним чином повідомлений.
Ухвалою суду від 22.04.2025р. було відкладено підготовче засідання по справі на 08.05.2025р. о 11:00год.
06.05.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
В судове засідання з'явився представник прокуратури, представник позивача та відповідача не з'явився, про місце, день та час судового засідання були належним чином повідомлений.
Ухвалою суду від 08.05.2025р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.05.2025 о 11:30год.
12.05.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
В судове засідання ніхто не з'явився, про місце, день та час судового засідання були належним чином повідомлені.
Ухвалою суду від 20.05.2025р. відкладено розгляд справи по суті на 27.05.2025р. о 14:30год.
26.05.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
В судове засідання з'явився представник прокуратури, представник позивача та відповідача не з'явились, про місце, день та час судового засідання були належним чином повідомлені.
У судовому засіданні 27.05.2025р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
Як встановлено матеріалами справи, розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 06.05.2008 року № 1851-р надано в оренду на 49 років ТОВ «ТЕКНО» (теперішня назва - ТОВ «АЛЬПРОМО») за рахунок земель резервного фонду (пасовища), земельну ділянку площею 20,005 га за межами населеного пункту на території Підгородненської міської ради для комерційного використання (будівництво об'єктів виробничо-складського призначення) з орендною платою в розмірі 10% від грошової оцінки земельної ділянки.
На виконання вищевказаного розпорядження, 15.08.2008 між Дніпропетровською районною державною адміністрацією та ТОВ «ТЕКНО» укладено договір оренди земельної ділянки площею 20,005 га, кадастровий номер - 1221411000:01:005:0010 для комерційного використання (будівництво об'єктів виробничо-складського призначення).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, станом на 03.03.2025 ТОВ «АЛЬПРОМО» є орендарем земельної ділянки площею 20,005 га, кадастровий номер - 1221411000:01:005:0010.
Разом з цим, відповідно листів Підгородненської міської ради, Дніпровської районної військової адміністрації, Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області встановлено, що копія договору оренди земельної ділянки площею 20,005 га, кадастровий номер - 1221411000:01:005:0010 від 15.08.2008 - не зберіглася.
Крім цього, відповідно до листів Підгородненської міської ради від 05.03.2024 №751 та № 606 від 26.02.2025 встановлено, що протягом 2022, 2023, 2024 та станом на 03.02.2025, кошти по орендній платі за користування земельною ділянкою кадастровий номер 1221411000:01:005:0010 - не надходили.
Згідно з інформацією ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 13.02.2025 № 6796/5/04-36-04-05-11, про нараховані та сплачені суми задекларованих податкових зобов'язань по орендній платі за земельні ділянки комунальної власності у 2022 - 2024 роках, які відображені в інтегрованій карті платника ТОВ «АЛЬПРОМО» встановлено, що в останнє декларувалася заборгованість з орендної плати за землю в 2022 році в розмірі 357 932,93 грн.
В 2023 - 2024 роках декларації з плати за землю ТОВ «АЛЬПРОМО» не надавались, орендна плата за землю не нараховувалась та не сплачувалась.
Крім цього, земельна ділянка, яка є предметом спірного договору, в травні 2008 передавалась в оренду для будівництва об'єктів виробничо-складського призначення, однак відповідно до акту обстеження, станом на 03.03.2025 є вільною від забудови.
Таким чином, ТОВ «АЛЬПРОМО» не використовує земельну ділянку з кадастровим номером 1221411000:01:005:0010 за її цільовим призначенням, не сплачує орендну плату за користування нею, що порушує інтереси держави.
Також, відповідно до проекту створення ландшафтного заказника місцевого значення «Мар'янівсько-Кулебівський» в Новомосковському та Дніпропетровському районах встановлено, що на території Новомосковського та Дніпропетровського районів Дніпропетровської області, на північ та захід від м. Новомосковську, розташований цінний для заповідання природний комплекс, який включає вододільно-балкові і при вододільні ландшафти, котрі належать до нижньої частини басейну р. Самари.
Зважаючи на особливу роль балково-степових і водно-болотяних систем для збереження екологічної рівноваги і біорізноманіття в регіоні Присамар'я та Дніпропетровщини в цілому, у 2001 р. при розробці Програми формування національної екомережі для Дніпропетровської області було передбачено створення комплексного заповідного ядра, яке включає в себе усі ділянки природних ландшафтів, територіально і за функціонально (як геосистеми) пов'язані з балками Скотуватою та Макітрою (між селами Кулебівка, Мар'яніь ка. Скотовате, Новоскотувате та Мирне).
У 2010 році на замовлення Дніпропетровської облдержадміністрації було здійснено комплекс підготовчих, польових та камеральних наукових досліджень у межах території, зарезервованої для наступного заповідання і підготовлено наукове обґрунтування створення нового об'єкту природно- заповідного фонду на території Дніпропетровської області - ландшафтного заказника місцевого значення «Мар'янівсько-Кулебівський».
Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 03.02.2012 року № 247-11/VI «Про створення об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» створено на території Новомосковського району ландшафтний заказник місцевого значення - «Мар'янівсько-Кулебівський» (загальною площею 1456,0 га).
Відповідно до листа Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації №2-910/0/261-25 від 27.02.2025 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1221411000:01:005:0010 площею 20,0005 га згідно картографічних матеріалів, повністю знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення - «Мар'янівсько-Кулебівський».
Таким чином, вбачається загроза порушень інтересів державки, оскільки будівництво об'єктів виробничо-складського призначення на земельній ділянці з кадастровим номером 1221411000:01:005:0010 площею 20,0005 га може негативно впливати на стан збереження екологічної рівноваги і біорізноманіття в регіоні Присамар'я та Дніпропетровщини в цілому, для захисту якого і створено ландшафтний заказник місцевого значення - «Мар'янівсько-Кулебівський».
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За приписами ст. 1 Закону України «Про оренду землі», які кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства
Положеннями статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки.
Згідно зі ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Право власника землі на отримання плати за її використання визначено Конституцією України, Земельним кодексом України, Податковим Кодексом, Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до ч.ч. 1, 4, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Зважаючи на те, що несплата відповідачем орендної плати призводить до ненадходження коштів до місцевого бюджету, нераціонального та неефективного використання земельної ділянки, що спричинює економічні збитки місцевому бюджету та суттєво порушує економічні інтереси держави, тому виникає необхідність їх захисту.
Ненадходження до місцевого бюджету орендної плати та неефективне використання наявних ресурсів порушує визначальні матеріальні потреби суспільства та порушуються інтереси держави в цілому, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку. Невикористання за цільовим призначенням земельної ділянки, несплата орендної плати з продовженням перебування її у оренді зумовлює неефективне та нераціональне володіння земельною ділянкою, а також обумовлює неможливість залучення іншого орендаря.
Положеннями ст. ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов'язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.
Відповідно до ст. 31 Земельного кодексу України договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
У пункті «д» частини 1 статті 141 ЗК України зазначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором (ч. 1 ст. 651 ЦК України).
Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України).
Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 925/1074/17, від 16.04.2019 у справі № 905/1315/18, від 10.02.2021 у справі № 923/1001/19.
Згідно з інформацією ГУ ДПС у Дніпропетровській області №32868/5/04-36-04-02-11 від 21.12.2022 ТОВ «АЛЬПРОМО» має податковий борг зі сплати орендної плати за землю у сумі 328 711,56 грн.
Разом з цим, відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 25.02.2025 встановлено, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області 09.09.2024 зареєстровано податкову заставу в межах суми заборгованості.
Невиконання відповідачем обов'язків за договором завдає шкоду інтересам держави, яка полягає в ненадходженні коштів до місцевого бюджету та нераціонального використання земельної ділянки. Ці обставини свідчать про істотне порушенням ТОВ «АЛЬПРОМО» умов договору оренди.
Крім того, статтею 96 Земельного кодексу України передбачено обов'язок землекористувача своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Статтями 610, 611, 651 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 141 ЗК України передбачено, що однією з підстав для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Відповідно до ч. 1 ст. 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за її користування протягом трьох місяців підряд.
Згідно з п. 2.23. Пленуму ВГСУ № 6 від 17.05.2011 суди, розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості по орендній платі, мають мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.
Таким чином, сам факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 02.05.2018 у справі №925/549/17, від 16.04.2019 у справі № 905/1315/18, від 10.02.2021 у справі № 923/1001/19.
Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею (стаття 414 ЦК України). До прав та обов'язків землекористувача статтею 415 ЦК України віднесено, зокрема, право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором, та обов'язки з використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення та внесення плати за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, а також інші платежі, встановлені законом.
Підставою припинення права користування земельною ділянкою для забудови, серед іншого, є невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд (п.4 ч.1 ст.416 ЦК України).
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостями відкритих реєстрів дозвільних документів у сфері будівництва чинні дозвільні документи на здійснення ТОВ «АЛЬПРОМО» будівельних робіт відсутні.
Згідно акту обстеження земельної ділянки складеного Підгородненською міською радою встановлено, що будівельні роботи на орендованій земельній ділянці не проводились, об'єкти нерухомого майна - відсутні.
Отже, ТОВ «АЛЬПРОМО» в порушення вимог чинного законодавства та умов договору земельна ділянка площею 20,0005 га з кадастровим номером 1221411000:01:005:0010 за цільовим призначенням не використовується.
Наявність заборгованості зі сплати орендних платежів у значному розмірі, систематична несплата орендної плати у розумінні ст. 141 Земельного кодексу України, невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням, є підставою для розірвання договору оренди землі від 15.05.2008.
Згідно зі ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.
Враховуючи вищезазначене, договір оренди землі від 15.05.2008 у зв'язку з істотними порушеннями його умов підлягає розірванню з поверненням Орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 1221411000:01:005:0010 площею 20,0005 га.
Щодо представництва прокурора в інтересах держави у справі суд зазначає наступне.
Статтею 131 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Нездійснення захисту має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірну земельну ділянку свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Окремо слід вказати, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.02.2019 (справа № 915/20/18) дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування, а, отже, і інших органів державної влади.
При цьому, відповідно до п.п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.
Елементом, який становить невід'ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також його відсутність.
Отже, при визначенні вказаного елемента підлягає з'ясуванню питання наявності уповноваженого органу та вжиття ним заходів із захисту порушених інтересів.
Згідно із ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Таким чином, з огляду на зазначену норму закону, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.
Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст.ст. 3, 8).
Крім того, з урахуванням ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.
Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 викладено правову позицію про те, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
З матеріалів справи та з урахуванням вищенаведеного, уповноваженими суб'єктом у даних правовідносинах є Підгородненська міська рада Дніпровського району Дніпропетровської області, якою і б мала вживатися заходи, спрямовані на захист порушених інтересів держави.
Ключовим для застосування норм ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є поняття інтерес держави.
У Рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави, висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В 95 основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).
Оскільки інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно з п. 2 Рекомендації Rес (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції, прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звернувся до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Підгородненська міська рада, як власник орендованої земельної ділянки, була обізнана про факт порушення відповідачем вимог договору оренди щодо систематичної сплати орендних платежів за користування землею що, у свою чергу, порушує її право на законне очікування отримання місцевим бюджетом грошових коштів, внаслідок чого завдаються економічні збитки державі, проте радою не було вжито належних заходів цивільно-правового характеру, направлених на припинення вказаних порушень та повернення такої земельної ділянки з оренди.
Так, 05.03.2024 Підгородненська міська рада надіслала лист №751 до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просила у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представляти інтереси Підгородненської міської ради в суді, щодо стягнення з ТОВ «ТЕКНО» заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі укладеного між Дніпропетровською районною державною адміністрацією та ТОВ «ТЕХНО» 15.05.2008.
До вказаного листа, Підгородненською міською радою долучено копії листів № 1687 від 09.08.2022 та № 390 від 09.02.2023 на адресу ТОВ «ТЕКНО» щодо необхідності слати орендної плати за орендовану земельну ділянку.
З метою встановлення підстав представництва та отримання інформації щодо вжитих радою заходів, Слобожанською окружною прокуратурою 04.07.2024 направлено запит до Підгородненської міської ради в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому повідомлялося про факт порушення ТОВ «АЛЬПРОМО» умов договору оренди. Вказаний запит скеровувався з метою вжиття компетентним органом, заходів спрямованих на стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки та його розірвання.
Підгородненською міською радою листом від 19.07.2024 за № 2257 повідомлено, що орендна плата за користування земельною ділянкою ТОВ «АЛЬПРОМО» не сплачується, у зв'язку з чим, просить органи прокуратури застосувати заходи представницького характеру, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Крім того, 07.02.2025р. Слобожанською окружною прокуратурою повторно скеровано запит до Підгородненської міської ради щодо надання інформації стосовно вжитих заходів спрямованих на стягнення заборгованості та розірвання договору оренди.
Листом від 26.02.2025 Підгородненська міська рада повторно повідомила, що заходи цивільно-правового характеру не вживались та просила органи прокуратури застосувати заходи представницького характеру, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
У постанові Верховного Суду від 10.08.2021 у справі №923/833/20 суд дійшов висновку, що попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом (п.8.10).
Враховуючи, що орендна плата відповідачем не сплачується понад 3 роки, зволікання позивача з поверненням земельної ділянки не сприяє своєчасному наповненню бюджету та порушує державні інтереси у цій сфері.
Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі № 923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного королівства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Звернення керівника Слобожанської окружної прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою, оскільки лише орган прокуратури є тим суб'єктом, що має процесуальну можливість в даному випадку.
Отже, керівником Слобожанської окружної прокуратури належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного позовні вимоги підлягають задоволенню.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору і закону, а за відсутності таких вимог і угод - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Крім того, згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Виходячи із положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одночасно з цим, як вбачається зі статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:
- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;
- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у справі «Мантованеллі» проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.
Стаття 13 ГПК України передбачає, що судочинство у господарських судах України здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у сумі 4 844,80 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Розірвати договір оренди земельної ділянки площею 20,0005 га, кадастровий номер 1221411000:01:005:0010, розташованої за межами населеного пункту на території Підгородненської міської ради, укладений 15.05.2008 між Дніпропетровською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕКНО», зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.03.2023, номер запису - 49502401.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬПРОМО» (03115, м.Київ, пр.Берестейський, буд.91, код ЄДРПОУ 35254975) повернути земельну ділянку загальною площею 20,0005 га, кадастровий номер 1221411000:01:005:0010, Підгородненській міській раді Дніпровського району Дніпропетровської області (52001, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, м.Підгородне, вул. Центральна, буд.46, код ЄДРПОУ 05520750).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬПРОМО» (03115, м.Київ, пр.Берестейський, буд.91, код ЄДРПОУ 35254975) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ р/р UA228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) судовий збір у розмірі 4 844,80грн. (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80коп.).
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 03.06.2025
Суддя С.П. Панна