Справа № 643/6860/24 Головуючий суддя І інстанції Довготько Т. М.
Провадження № 22-ц/818/1315/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про позбавлення батьківських прав
29 травня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради на рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2024 року, у справі за позовом Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради в інтересах малолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,
У червні 2024 року Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовна заява мотивована тим, що на первинному обліку Служби у справах дітей по Салтівському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, знаходиться малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як дитина позбавлена батьківського піклування.
Вказав, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави 27.06.2023 вирішено відібрати малолітнього ОСОБА_1 від матері, ОСОБА_2 , без позбавлення її батьківських прав, закріплення житла за дитиною та стягнення аліментів.
Машівським районним судом Полтавської області 22.03.2023 ухвалено рішення про позбавлення батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав у відношенні малолітнього сина ОСОБА_1 .
Зазначив, що дитина та мати зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Акту про факт передачі дитини від 18.03.2020, малолітній ОСОБА_5 був влаштований до Комунального некомерційного підприємства «Обласний будинок дитини № 3» де перебуває по теперішній час. Для вирішення питання повернення сина на виховання матері необхідно було звернутися до суду з відповідною позовною заявою. Мати дитини, була проінформована про необхідність до 27.06.2024 подати позовну заяву до суду про повернення дитини на виховання, а також, що у разі не подачі до суду відповідної позовної заяви, буде порушуватись питання про позбавлення її батьківських прав. Відповідно до інформації офіційного сайту Судової влади України, мати ОСОБА_2 до суду з позовною заявою про повернення дитини не зверталась. Згідно довідки КНП ХОР «Обласний будинок дитини № 3» від 11.06.2024 вбачається, що ОСОБА_5 перебуває у закладі з 18.03.2020 по теперішній час.
Мати ОСОБА_2 протягом останніх трьох років сина не відвідувала, до закладу не телефонувала та не листувалася, не цікавилась долею дитини, його розвитком та станом здоров'я. Моральної підтримки не надавала, не виявляла бажання забрати сина до дому. Мати ОСОБА_2 має статус особи з інвалідністю з дитинства. Також згідно довідки огляду МСЕК № 613769 від 01.07.2011 ОСОБА_2 протипоказана тяжка фізична праця, довготривале знаходження на ногах, у зв'язку із ураженням опорно-рухового апарату. Згідно листа Відділу соціальної роботи по Салтівському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра» від 17.06.2024 вбачається, що родина ОСОБА_2 знаходилась на обліку Відділу як така, що перебуває у складних життєвих обставинах з приводу невиконання батьківських обов'язків з виховання малолітнього ОСОБА_1 , 2020 року народження, який на даний час перебуває у комунальному некомерційному підприємстві «Обласний будинок дитини № 3» Харківської обласної ради. Родина отримувала соціальну послугу за Державним стандартом соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах з 03.02.2020 року по 03.04.2020 року.
За період перебування під соціальним супроводом родині надані соціальні послуги з підвищення виховного потенціалу матері, формування у жінки навичок планування та раціонального розподілу сімейного бюджету, надання неодноразової гуманітарної допомоги у вигляді одягу, взуття та продуктів харчування від соціальних партнерів, створення умов для повернення малолітнього ОСОБА_1 на виховання та спільне проживання матері, але жінка поводила себе безвідповідально, нехтувала порадами спеціалістів, дитину не відвідувала, надавала обіцянки, які не виконувала, тому соціальний супровід було завершено достроково. В ході подальшої роботи, зі слів ОСОБА_6 , яка в минулому була опікуном ОСОБА_2 стало відомо, що ОСОБА_2 за вищезазначеною адресою не проживає, місце її перебування не відомо, у соціальних мережах вона не з'являється, телефон вимкнено. За останні три роки мати долею дитини не цікавилась, за отриманням соціальних послуг Відділу не зверталася.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2024 року позов Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради в інтересах малолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав залишено без задоволення.
Попереджено ОСОБА_3 про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, поклавши на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради подав в апеляційній скарзі просить подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не надав належної оцінки тому факту, що з самого народження і до теперішнього часу ОСОБА_2 не виявляла щодо сина батьківського піклування та у подальшому ухилилася від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Зазначив, що згідно листа Відділу соціальної роботи по Салтівському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра» від 17.06.2024 вбачається, що родина ОСОБА_2 знаходилась на обліку Відділу як така, що перебуває у складних життєвих обставинах з приводу невиконання батьківських обов'язків з виховання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на даний час перебуває у комунальному некомерційному підприємстві «Обласний будинок дитини № 3» Харківської обласної ради. Родина отримувала соціальну послугу за Державним стандартом соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах з 03.02.2020 року по 03.04.2020 року. За період перебування під соціальним супроводом родині надані соціальні послуги з підвищення виховного потенціалу матері, формування у жінки навичок планування та раціонального розподілу сімейного бюджету, надання неодноразової гуманітарної допомоги у вигляді одягу, взуття та продуктів харчування від соціальних партнерів, створення умов для повернення малолітнього ОСОБА_1 на виховання та спільне проживання матері, але жінка поводила себе безвідповідально, нехтувала порадами спеціалістів, дитину не відвідувала, надавала обіцянки, які не виконувала, тому соціальний супровід було завершено достроково. В ході подальшої роботи, зі слів ОСОБА_6 , яка в минулому була опікуном ОСОБА_2 стало відомо, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає, місце її перебування не відомо, у соціальних мережах вона не з'являється, телефон вимкнено. За останні три роки мати долею дитини не цікавилась, за отриманням соціальних послуг Відділу не зверталася. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 14.11.2023 №560, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Зазначив, що судом були взяті до уваги показання як свідка батька дитини ОСОБА_4 який позбавлений батьківських прав відносно свого сина, що є неприпустимим з точки зору належності та допустимості доказів.
Вказав, що за період ухвалення оскаржуваного рішення і до сьогодні відповідачка жодного разу не звернулась, не телефонувала, не подала жодного письмового або електронного звернення до служби у справах дітей з приводу зацікавленості або наміру повернення дитини в сім'ю.
У письмовому відзиві представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Крячко О.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.
Вказав, що Позивач в своїй апеляційній скарзі навів доводи, які були у повному обсязі досліджені та перевірені судом першої інстанції, цим доводам суд надав належну оцінку. З нових обставин Позивач повідомляє лише про наявність у дитини серйозної хвороби. Однак на запитання сторони Відповідача в судовому засіданні 07.11.2024 р представник Позивача відмовився надати такі відомості, а тому суд першої інстанції і не зміг взяти їх до уваги. Вважає помилковим посилання Позивача на те, що показання свідка ОСОБА_4 нібито єненалежними та недопустимими доказами, оскільки він позбавлений батьківських прав стосовно свого сина. Свідок ОСОБА_4 давав показання стосовно того, що йому відомо особисто, щодо своєї дружини ОСОБА_2 та себе. Таким чином, доводи апеляційної скарги Позивача повторюють доводи позовної заяви і зводяться до необґрунтованої незгоди із зробленими судом висновками.
В судовому засіданні 07.11.2024 р на запитання представника Відповідача представник Позивача пояснила, що провина Відповідача полягає в тому, що вона не виправила свої складні життєві обставини та не спілкується із службою у справах дітей. Така позиція представника Позивача не є випадковою оговіркою або помилкою, оскільки Позивач в позовній заяві також посилається на складні життєві обставини, в яких перебуває Відповідач, на те, що вона є інвалідом з дитинства (а.с.15-16), перебуває на обліку в психоневрологічному диспансері, стан її здоров'я в цілому важкий, їй ніде проживати. Ці обставини встановлені, зокрема, заочним рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 27.06.2023 р. Однак такі обставини не є підставами для позбавлення Відповідача батьківських прав, а скоріше свідчать про об'єктивні перешкоди у виконанні нею її батьківських обов'язків, тобто про відсутність винної поведінки. З матеріалів справи чітко видно, що Відповідач тривалий час перебуває в дуже складних життєвих умовах і її проблеми не вирішуються. Вона не має нормального житла, нормальних доходів, сімейний стан її невизначений, а стан здоров'я є важким. Однак усі ці обставини не є підставами для позбавлення її батьківських прав, оскільки
свідчать про існування об'єктивних перешкод у виконанні батьківських обов'язків. В той же час винна поведінка Відповідача, факти умисного ухилення від виконання цих обов'язків Позивачем не доведені. Навпаки, наявні докази свідчать про її зацікавленість у дитині та про намагання відновити свій зв'язок із дитиною, незважаючи на складні обставини. Таким чином, позов є необґрунтованим і недоведеним і не підлягає задоволенню в повному обсязі. У зв'язку із усім викладеним суд першої інстанції виніс законне та обґрунтоване рішення, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачки - адвокат Крячка О.В., якій підтримав своїх заперечення проти доводів скарги та виклав їх відповідно до вищевказаного змісту, та вказав, що відповідачка наразі перебуває закордоном.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення відповідачки батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є мати - ОСОБА_7 , батько ОСОБА_4 .
З копії свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 03.07.2018 року.
Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 13.12.2023, відповідач ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Акту про факт передачі дитини від 18.03.2020, малолітній ОСОБА_1 був влаштований до Комунального некомерційного підприємства «Обласний будинок дитини № 3».
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 22.03.2023, позбавлено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав стосовно його сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення набрало законної сили 24.04.2023.
Заочним рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 27.06.2023, відібрано без позбавлення батьківських прав у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Закріплено за неповнолітнім ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на житло за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 14.11.2023 №560, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Відповідач ОСОБА_2 має ІІІ групу інвалідності з дитинства, ОСОБА_2 протипоказана тяжка фізична праця, довготривале знаходження на ногах, що підтверджується копією довідки огляду МСЕК № 613769 від 01.07.2011.
За повідомленням КНП ХОР «Обласний будинок дитини № 3» від 11.06.2024 вбачається, що ОСОБА_2 , мати малолітнього вихованця ОСОБА_1 , протягом останніх трьох років сина не відвідувала, до закладу не телефонувала та не листувала, не цікавилась долею малолітнього, розвитком та станом його здоров'я. Моральної підтримки дитині не надавала, не виявляла бажання забрати сина до дому.
З листа Відділу соціальної роботи по Салтівському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра» від 17.06.2024 вбачається, що родина ОСОБА_2 знаходилась на обліку Відділу як така, що перебуває у складних життєвих обставинах з приводу невиконання батьківських обов'язків з виховання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на даний час перебуває у комунальному некомерційному підприємстві «Обласний будинок дитини № 3» Харківської обласної ради. Родина отримувала соціальну послугу за Державним стандартом соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах з 03.02.2020 року по 03.04.2020 року. За період перебування під соціальним супроводом родині надані соціальні послуги з підвищення виховного потенціалу матері, формування у жінки навичок планування та раціонального розподілу сімейного бюджету, надання неодноразової гуманітарної допомоги у вигляді одягу, взуття та продуктів харчування від соціальних партнерів, створення умов для повернення малолітнього ОСОБА_1 на виховання та спільне проживання матері, але жінка поводила себе безвідповідально, нехтувала порадами спеціалістів, дитину не відвідувала, надавала обіцянки, які не виконувала, тому соціальний супровід було завершено достроково. В ході подальшої роботи, зі слів ОСОБА_6 , яка в минулому була опікуном ОСОБА_2 стало відомо, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає, місце її перебування не відомо, у соціальних мережах вона не з'являється, телефон вимкнено. За останні три роки мати долею дитини не цікавилась, за отриманням соціальних послуг Відділу не зверталася.
Відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 26.06.2024 року № 272 орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 спостерігається в ОПНД №3, у лікаря-психіатра з приводу хронічного захворювання центральної нервової системи.
В суді першої інстанції був допитаний свідок ОСОБА_4 показав, що він з відповідачем ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі та проживають разом у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , яку орендують. ОСОБА_2 має ІІІ групу інвалідності. Коли народився син вони з ОСОБА_2 разом не проживали та без його відома і згоди ОСОБА_2 вмовили залишити дитину у лікарні. У 2023-2024 роках вони зверталися до Служби у справах дітей, щоб дізнатися де знаходиться дитина, однак їм сказали, що ОСОБА_2 вже не мати та не надали ніякої інформації. Зазначає, що ОСОБА_2 бажає виконувати свої батьківські обов'язки стосовно сина та виховувати його.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі Закон).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, пункти 57, 58).
Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від29липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.
З огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз'єднання.
Реалізація взаємного спілкування між матір'ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року, заява N 39948/06, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (пункт 49).
У постанові від 04 квітня 2024року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батьків спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 травня 2024 року у справі № 212/95/23 (провадження № 61-2017св24), від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23 (провадження № 61-16570св23), від 15 січня 2025 року у справі
Матеріали справи не містять документів з негативною характеристикою відповідачки, наявності у неї психічних розладів, вживання нею алкогольних напоїв, внаслядок чого вона не може виконувати свої материнські обов'язки, або безперечних доказів винної поведінки відповідачки та умисного ухилення її від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила у його задоволенні відмовити та пояснила, що на момент народження дитини вона проживала у квартирі АДРЕСА_3 з тіткою та дядьком, які заборонили їй приносити дитину з пологового будинку додому. У зв'язку з тяжкими життєвими обставинами, вона попрохала залишити дитину на 6 місяців у пологовому будинку, а сама жила в реабілітаційному центрі. У 2023-2024 роках вона зверталась до Служби у справах дітей, щоб повернути дитину, однак їй нічого не повідомили. Про судове рішення про відібрання у неї дитини вона нічого не знала. Зазначила, що бажає виконувати свої батьківські обов'язки відносно свого малолітнього сина та виховувати його.
Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що мати недостатньо приділяє уваги вихованню та догляду за дитиною, однак позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих матері щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи у повній мірі не доведено.
Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків судом не встановлено і позивачем не доведено. Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
У даній справі не доведено, що позбавлення батьківських прав відповідачки відносно сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідає інтересам дитини, оскільки доводи позову про умисне ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого достатнього підтвердження в матеріалах справи.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу в інтересах дитини.
Необґрунтоване та передчасне (за відсутності підтвердження належними і допустимими доказами застосування органом опіки та піклування заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Установивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого нехтування матір'ю своїми обов'язками щодо сина, беручи до уваги наявність у відповідачки інтересу до своєї дитини, відсутність передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу та з урахуванням найкращих інтересів дитини, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, не погодився з висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 26.06.2024 року № 272 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки він не є достатньо обґрунтованим, не наведено підтверджених підстав та аргументів, які б вказували на необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав. Він не містить переліку застосованих заходів підтримки неблагополучної матері, на що є покликання у доводах скарги, що не дозволяє суду апеляційної інстанції погодитись з запропонованим позбавленням відповідачки батьківських прав, що є крайнім заходом.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23 (провадження № 61-8177св24).
Верховний Суд в своїй постанові від 24.10.2018 року по справі №761/2855/17, зазначив, що висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України).
У зв'язку з чим погоджується колегія суддів з правильним висновком суду першої інстанції щодо необхідності попередження ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов'язків.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 14.11.2023 №560, надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Частиною 1 ст.69 ЦПК України визначено, що свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.
Тому доводи скарги, щодо судом були взяті до уваги показання як свідка батька дитини ОСОБА_4 який позбавлений батьківських прав відносно свого сина, що є неприпустимим з точки зору належності та допустимості доказів, колегія суддів за відсутності даних про їх недостовірний характер.
Встановивши, що відповідачка - мати дитини внаслідок її стану здоров'я тривалий час перебуває у скрутному становищі, та за відсутності достатніх доказів про те, що вона у зв'язку з цим отримувала від органу опіки та піклування необхідну допомогу, яка надавала їй можливість у повній мірі виконувати свої материнські обов'язки, та що вона неспроможна навіть за допомогою органу опіки та піклування забезпечити належні умови по утриманню та розвитку дитини, - суд першої інстанції правильно відмовив у позбавленні її батьківських прав та попередив відповідачку про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, поклавши на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради контроль за виконанням нею батьківських обов'язків. Якщо відповідачка не змінить свого ставлення до дитини та не буде сприймати надану органом опіки та піклування відповідну конкретну допомогу - позивач не позбавлений права повторного звернення до суду з аналогічним позовом для захисту найкращих інтересів дитини.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2024 року,- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 03 червня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії Ю.М. Мальований.
Н.П. Пилипчук.