Єдиний унікальний номер 725/9324/23
Номер провадження 2/725/69/25
28.05.2025 року
Чернівецький районний суд міста Чернівців
в складі:
головуючої судді Піхало Н.В.
за участю секретаря судового засідання Соник А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія АРТЕМІДА - Ф», треті особи, яка не заявляють самостійних вимог: Приватний нотаріус Івано-Франківського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець Доготар Микола Вікторович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позову вказував, що 26 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» укладено договір споживчого кредиту №18012.
В подальшому, зазначав, що 20 березня 2020 року право вимоги ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» перейшло до ТОВ «Фінансова компанія АРТЕМІДА - Ф» на підставі Договору відступлення права вимоги №20200320/1 щодо заборгованості в розмірі 33 655 грн. 36 коп.
При цьому, 24 березня 2021 року за заявою ТОВ«Фінансова компанія АРТЕМІДА - Ф» приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за №4002 щодо стягнення з нього на користь ТОВ «Фінансова компанія АРТЕМІДА - Ф» заборгованості, що виникла за Кредитним договором №18012 від 26 березня 2019 року, яка складається з: суми основного боргу за кредитом - 14 016 грн. 12 коп.; суми нарахованих відсотків - 15 919 грн. 24 коп.; суми заборгованості за пенею - 3 720 грн. 00 коп. Загальна сума заборгованості становить 33 655 грн. 36 коп., та сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису.
Також вказував, що в подальшому постановою приватного виконавця від 28.04.2021 року відкрито виконавче провадження №65295992 з примусового виконання виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі №4002, виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Личуком Т.В. про стягнення з нього на користь ТОВ«Фінансова компанія Артеміда -Ф» заборгованості в розмірі 33 655 грн. 36 коп.
Однак вважає, що у приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Т.В. були відсутні законні підстави для вчинення виконавчого напису, оскільки стягувачем нотаріусу надано не було оригіналу кредитного договору, за яким боржником допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, а також належних доказів щодо суми заборгованості за кредитом, тому вважає, що виконавчий напис за реєстровим номером №4002 було вчинено всупереч нормам, передбаченим Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»
Крім того, вчиняючи спірний виконавчий напис нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо суми заборгованості, а тому посилаючись на вказане просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 24 березня 2021 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В., зареєстрований в реєстрі за №4002, про стягнення з нього на користь ТОВ «Фінансова компанія АРТЕМІДА - Ф» заборгованості, що виникла за Кредитним договором №18012 від 26 березня 2019 року в сумі 33 655 грн. 36 коп.
Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено; визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 24 березня 2021 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В., стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія АРТЕМІДА - Ф» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 6 500 гривень 00 копійок, а також судові витрати, а саме: судовий збір, що сплачений при поданні позовної заяви у розмірі 1 073 грн. 60 коп., судовий збір сплачений при поданні заяви про забезпечення позову у розмірі 536 грн. 80 коп.
У вересні 2024 року представник відповідача звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення й відповідно ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 січня 2025 року заяву задоволено, заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 травня 2024 року скасовано та призначено справу за правилами загального позовного провадження з викликом сторін на 03 лютого 2025 року.
Крім того, 10 лютого 2025 року представник відповідача надав суду додаткові пояснення, в яких заперечував щодо наявності правових підстав в частині стягнення на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу, вказуваючи на те, згідно вимог чинного законодавства відшкодування витрат на правову допомогу підлягає стягненню лише у разі надання такої допомоги адвокатами, а послуги, надані юристами, які не є адвокатами, відшкодуванню не підлягають. При цьому, просив суд звернути увагу, на те, що із позову від 08.11.2023 року та додатків до нього, вбачається, що ОСОБА_1 надав довіреність на представництво власних інтересів 2-ом фізичним особам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не зазначені ні адвокатами, ні адвокатським об'єднанням, ні адвокатським бюро, ні ФОП, тому заявлені позивачем ОСОБА_1 витрати стягненню не підлягають.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання проводилося без технічної фіксації.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного.
Так, згідно ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому, положеннями ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи убачається, що 26 березня 2019 року між позивачем та ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» укладено Договір про споживчий кредит №18012 та в результаті укладення даного договору, ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 15 000 грн. 00 коп.(а.с.40).
20 березня 2020 року право вимоги ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС», перейшло до ТОВ «Фінансова компанія АРТЕМІДА - Ф» на підставі Договору відступлення права вимоги №20200320/1 щодо заборгованості в розмірі 33 655 грн. 36 коп.
24 березня 2021 року, приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за №4002 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія АРТЕМІДА - Ф» заборгованість, що виникла за Кредитним договором №18012 від 26 березня 2019 року, яка складається з: суми основного боргу за кредитом - 14 016 грн. 12 коп.; суми нарахованих відсотків - 15 919 грн. 24 коп.; суми заборгованості за пенею - 3 720 грн. 00 коп. Загальна сума заборгованості становить 33 655 грн. 36 коп., та сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису(а.с.41).
28 квітня 2021 року, на виконання даного виконавчого напису, приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області Доготарем М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №65295992 (а.с.24-25).
Зокрема, звертаючись до суду із вищевказаним позовом, позивач зазначав, що нотаріус не повідомляв його про те, що до нього звернулися із заявою про вчинення виконавчого напису, що створює ситуацію коли боржник не міг ніяким чином заперечувати проти незаконно нарахованих сум і відповідно нотаріус не мав вчиняти виконавчий напис, оскільки ним не була перевірена безспірність вимог кредитора (відповідача), а також не було надано нотаріусу нотаріально посвідченого кредитного договору.
Так, відповідно до ст. 87 ЗУ "Про нотаріат", для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно до ст. 88 ЗУ "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Як передбачено в п. п. 3.1., 3.2. Глави 16 Розділу ІІ "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.
Зокрема, відповідно до п. 2-2 "Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні" № 2 від 31 січня 1992 року, при вирішенні справ, пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до статей34,36,87,88 Закону України "Про нотаріат"виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими затвердженим постановою Ради Міністрів України від 12 жовтня 1976 року N 483 Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор (з наступними змінами) і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у випадках, коли законом встановлено інший строк давності - не минув цей строк. При цьому, необхідно враховувати, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Таким чином, слід встановити, чи банком нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 50,87,88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Таким чином, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, перевірці підлягає не лише додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст.ст.87,88 Закону "Про нотаріат" у такому спорі перевірці підлягають також і доводи боржника в повному обсязі, установлення та зазначення чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду № 6-887цс-17 від 05.07.2017 року та № 201/11696/16-ц від 10 квітня 2019 року.
Крім того, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 р. у справі № 826/20084/14 визнано незаконною та не чинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів"в тому числі в частині доповнення Переліку після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями".
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін.
Резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" від 21 березня 2017 року № 23; резолютивну частину ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року у справі № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" від 24 листопада 2017 року № 92.
Постановою Великої Палати Верховного Суду № 11-174ас18 від 20.06.2018 у задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року відмовлено.
Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України "Про нотаріат". Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України "Про нотаріат" умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.
Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14.
Виконання судового рішення про присудження полягає у вчиненні певних дій або в утриманні від певних дій, передбачених судовим рішенням. Наприклад, за судовим рішення про стягнення коштів відповідач повинен сплатити позивачу відповідну суму; за рішенням про припинення дії, яка порушує право, відповідач повинен утриматись від відповідних дій тощо. Водночас інші судові рішення, зокрема рішення про визнання права, про зміну правовідношення, виконанню не підлягають, оскільки такі судові рішення безпосередньо створюють відповідний правовий ефект: призводять до усунення правової невизначеності, змінюють правовідношення.
Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та не чинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Указане судове рішення не потребує його виконання.
Резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 в частині відображення результату вирішення позовних вимог містить висновки: 1) про визнання незаконною та не чинною постанови №662 у наведеній частині; 2) про зобов'язання Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину цієї постанови про визнання незаконною та не чинною постанови №662 у наведеній частині. Отже, ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року, якими було передбачено зупинення виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22лютого 2017року у справі №826/20084/14 до закінчення касаційного розгляду, стосувались лише зупинення виконання обов'язку Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду.
В п. 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17, визначено, що оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та не чинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Наявні матеріали справи свідчать про те, що оскаржуваний виконавчий напис № 4002 від 24 березня 2021 року вчинено щодо стягнення кредитної заборгованості за договором про споживчий кредит №18012 від 26 березня 2019 року, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» та позивачем. При цьому, вказаний договір не є такими, що посвідчений нотаріально.
Таким чином, вчиняючи 24 березня 2021 року виконавчий напис, приватний нотаріус неправомірно керувався пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була не чинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" від 21 березня 2017 року № 23, оскільки не доведено, що він вчинив виконавчий напис про стягнення заборгованості, яка утворилась за кредитним договором, який є нотаріально посвідченим.
Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17 та Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21).
Отже, приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не повідомлено ОСОБА_1 про те, що до нього звернулись з заявою про вчинення виконавчого напису, тим більше, що ТОВ «Фінансова компанія АРТЕМІДА - Ф» теж не зверталось до ОСОБА_1 з вимогою про сплату заборгованості і не повідомляля про її розмір, що створює ситуацію, коли ОСОБА_1 ніяким чином не міг заперечувати проти суми його заборгованості і відповідно нотаріус не міг вчиняти виконавчий напис, оскільки ним не була перевірена безспірність вимог кредитора.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем не було надано доказів подання нотаріусу виписки з рахунку позивача, яка б містила обов'язкові реквізити, що повинні бути вказані у ній згідно п. 61, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України (дата здійснення останніх (попередніх) операцій по рахунку, код валюти, суми операцій (відповідно за дебетом або кредитом) тощо). Без цих відомостей з виписки неможливо з'ясувати коли і які саме суми були отримані позивачем від банку, коли були нараховані відсотки, в якому розмірі та за який період було нараховані відсотки, яким є розмір заборгованості та чи існує заборгованість взагалі.
Таким чином, встановлені судом обставини та досліджені докази у своїй сукупності не дають підстав стверджувати про те, що заборгованість, яка стягнута з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Т.В. від 24 березня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за №4002, має характер безспірної, що є однією з основних умов для її стягнення в такому порядку.
Також приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Т.В. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не враховано тієї обставини, що норми, які визначають перелік документів, що підтверджують безспірність заборгованості по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів, - вже не чинні.
Разом з тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості, ці обставини встановлюються відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Учинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права.
У ч.1 ст.88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Учинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).
У вказаній постанові також зазначено, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Для правильного застосування положень ст.ст. 87,88 Закону України "Про нотаріат"у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, це об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 357/12818/17 (провадження № 44380св18).
Матеріали справи не містять відомостей про направлення відповідачем ТОВ «Фінансова компанія АРТЕМІДА-Ф» на адресу позивача як боржника повідомлення про заборгованість за кредитним договором та, відповідно, даних про отримання позивачем відповідного повідомлення.
У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов'язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).
Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:
- перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;
- другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).
Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 201/4198/17 (провадження № 61-48504св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18).
Таким чином, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставності вимог, зокрема, відповідачем не було надано доказів подання нотаріусу виписки з рахунку позивача, не надано детального щомісячного розрахунку заборгованості за Кредитним договором, яка була предметом стягнення на підставі оскаржуваного виконавчого напису та доказів існування заборгованості по основному боргу та відсоткам у розмірі, зазначеному у виконавчому написі, які є предметом виконавчого напису, що оскаржується у вказаному провадженні, з зазначенням порядку та періоду нарахування відповідних сум, направлення повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень боржнику, а також доказів надання приватному нотаріусу усіх документів, передбачених чинним законодавством для видачі виконавчого напису, в тому числі таких документів, що об'єктивно підтверджують безспірність заборгованості позивача.
При цьому, позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Враховуючи встановлені по справі обставини, аналізуючи наявні у справі докази та вищенаведені вимоги закону, суд вважає, що позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, позивач у зв'язку із захистом свої прав поніс судові витрати які складаються із наступного: судового збору при поданні позовної заяви у розмірі 1073 грн. 60 коп., та судового збору при поданні заяви про забезпечення позову у розмірі 536 грн. 80 коп.
Отже з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія АРТЕМІДА - Ф» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: судовий збір, що сплачений при поданні позовної заяви у розмірі 1073 грн. 60 коп., та судового збору при поданні заяви про забезпечення позову у розмірі 536 грн. 80 коп.
Також позивач, у зв'язку із захистом свої прав поніс судові витрати які складають із наступного: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 500 грн. 00 коп.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З аналізу наявних у матеріалах справи документів, наданих позивачем на підтвердження судових витрат, понесених за надану професійну правничу допомогу у розмірі 6 500 грн., судом встановлено, що відповідно до договору про надання юридичних послуг №23/23 від 02.10.2023 року, що замовник ОСОБА_1 доручив, а повірена фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зобов'язалась надати замовникові юридичні послуги щодо ознайомлення з матеріалами, підготовки усіх необхідних процесуальних документів для подання позовної заяви про визання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а сааме виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі №4002, виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія АРТЕМІДА - Ф» заборгованість в розмірі 33 655 грн. 36 коп.
Так, за змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI (далі - Закон № 5076-VI), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону№ 5076-VI).
Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Довіреність, як документ, що підтверджує повноваження адвоката представляти інтереси сторони у справі, видається на підставі Договору про надання правничої допомоги. Однак, такого договору між Чемьоркіним І.Л. та Прибилюк І.Л. на момент розгляду справи не існує.
Як вбачається із довіреності №10841 від 11.10.2023 року вбачається, що вона видана на представництво власних інтересів 2-ом суто фізичним особам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на представництво інтересів ОСОБА_1 , тобто не як адвокатам, що не відноситься до надання професійної правничої допомоги, та відповідно витрати, понесені стороною на отримання такої допомоги не відносяться до судових витрат на професійну правничу допомогу та не підлягають до відшкодування іншою стороною.
Наявний у матеріалах справи Договір про надання юридичних послуг №23/23 від 02.10.2023 року, акт виконаних робіт до договору про надання юридичних послуг №23/23 від 02.10.2023 року, підтверджують факт існування договірних відносин між ОСОБА_1 та фізичними особама - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до постанови ВС від 31.05.2023 у справі № 757/13974/21-ц до судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, віднесено витрати на правничу допомогу адвоката, і така допомога має надаватись саме тим адвокатом (адвокатами), з яким укладено договір про надання правової допомоги або з відповідним адвокатським бюро чи об'єднанням. Витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку ч.4 ст. 137, ч.7 ст. 139 та ч. 3 ст. 141 ЦПК України (п.63 постанови Великої Палати ВС від 13.07.2022 у справі №496/3134/19).
З огляду на те, що між ОСОБА_1 та фізичними особама - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутній договір про надання професійної правничої допомоги у даній справі, тобто зобов'язань з оплати послуг саме адвоката у позивача немає, а тому відсутні підстави для відшкодування відповідачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу.
Отже, обов'язок виплатити гонорар ОСОБА_2 у позивача відсутній, тому підстав для стягнення з відповідача витрат на оплату правничої допомоги немає.
Керуючись ст.ст.6-13,81,133,141, 258-273, 274-279,354-356 ЦПК України, ст.ст.87,88 Закону України «Про нотаріат», суд, -
Позов задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 24 березня 2021 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Тарасом Володимировичем та зареєстрованим в реєстрі №4002, яким запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 на користь товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія АРТЕМІДА - Ф» заборгованість, що виникла за Кредитним договором №18012 від 26 березня 2019 року в розмірі 33 655 грн. 36 коп.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансьва компанія АРТЕМІДА - Ф» (код ЄДРПОУ 42655697, 04070, м. Львів, вул. С.Бандери,буд.27/574) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати, а саме: судовий збір, що сплачений при поданні позовної заяви у розмірі 1 073 грн. 60 коп., судовий збір сплачений при поданні заяви про забезпечення позову у розмірі 536 грн. 80 коп.
У частині вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Чернівецький районний суд міста Чернівців протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Чернівецького районного
суду міста Чернівців Піхало Н.В.