Справа № 352/771/25
Провадження № 2/352/587/25
про залишення позовної заяви без руху
"03" червня 2025 р. м. Івано-Франківськ
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючої Гриньків Д.В.,
секретар судового засідання Івасів В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
Позивач звернувся до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвалою судді від 29.04.2025 року відкрито провадження в цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Позивач в судове засідання не з'явився, в позовній заяві просив розгляд справи здійснювати без його участі.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, повідомлена про дату, час та місце судового засідання шляхом розміщення оголошення на сайті суду.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач є громадянкою Латвії.
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Статтею 63 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 вищевказаного Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16 Закону України Про міжнародне приватне право).
У відповідності до ст.497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Пункт 2 ч. 1 ст.1 Закону України «Про міжнародне приватне право» надає визначення поняттю «іноземний елемент», за яким іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичної особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: визначення застосування права; процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; підсудність судам України справ з іноземним елементом; виконання судових доручень; визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається згідно з статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", відповідно до якої суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:
1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;
2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача;
3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач-фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа-відповідач - місцезнаходження в Україні;
6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;
9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Аналіз вказаної норми свідчить про те, що наявність будь-якої з перелічених підстав надає сторонам можливість розірвати шлюб у судах України, однак не визначає територіальну підсудність вказаної категорії справ.
Разом з тим, як вже було зазначено, ст. 497 ЦПК України, вказує на те, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається крім іншого нормами цього Кодексу.
Крім того, відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11 ВСУ зазначає, що в разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає на Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.
Загальні правила підсудності цивільних справ судами України визначаються стосовно іноземців так само, як і стосовно громадян України.
Статтею 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Як вбачається зі змісту позовної заяви у подружжя спільних дітей немає, шлюб зареєстрований в Україні, угоди для визначення підсудності Тисменицькому районному суду Івано-Франківської області до матеріалів позову не надано, позивачем не надано доказів, що на території України відповідач має зареєстроване місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення.
Крім того, згідно наданої на запити суду інформації відомості щодо місця реєстрації ОСОБА_2 відсутні. При цьому суд звертає увагу на те, що шлюб був зареєстрований Миронівським районним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Київській області.
За таких обставин, відсутність вказаних вище даних унеможливлює зробити висновок про підсудність позовної заяви Тисменицькому районному суду Івано-Франківської області .
Підстав звернення позивачем саме до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області у порядку ст. 28 ЦПК України, позивачем теж не наведено.
Враховуючи вищевикладене, суддя вважає за необхідне звернути увагу позивача на необхідність зазначення в позовній заяві підстав звернення саме до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області з позовом про розірвання шлюбу з іноземним елементом, та за наявності підстав, передбачених ст.ст.27,28 ЦПК України, надати докази на їх підтвердження.
Згідно ч.11 ст. 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь - який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Враховуючи вказане, позивачу необхідно усунути недоліки заяви, шляхом подання до суду зазначених вище доказів.
Залишення заяви без руху із зазначених вище підстав не є по своїй суті обмеженням права на доступ до суду, оскільки відповідає вимогам закону та основним засадам цивільного судочинства, та є необхідним для справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду та вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями175-177,185,497 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - залишити без руху.
Надати позивачу п'ятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення вказаних недоліків.
Роз'яснити позивачу, що у випадку невиконання вимог даної ухвали, позовна заява буде залишена без розгляду.
Копію ухвали направити позивачу.
Суддя Тисменицького районного суду
Івано-Франківської області Гриньків Д.В.