Справа № 214/7088/24
2/214/3208/25
Іменем України
28 травня 2025 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Ткаченка А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Фастовець Ю.Ю.,
представника відповідача - Мартинової Н.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути заборгованість за укладеним кредитним договором № № 2001863257201 від 26.04.2021, що виникла станом на 01.07.2024, в сумі 54 110,81 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором. . В обґрунтування вимог зазначено про видачу на підставі укладеного між сторонами кредитного договору кредитної картки з кредитним лімітом в сумі 5 000,00 грн., який згодом було збільшено до 30 000,00 грн. Позивач умови договору виконав, надавши кредит відповідачу, однак остання умови договору виконувала неналежним чином, що призвело до виникнення кредитної заборгованості станом на 01.07.2024, а саме: 29 994,06 грн. - заборгованість за кредитом, 24 116,75 грн. - заборгованість за процентами. Тому з метою захисту прав кредитора, позивач просить задовольнити заявлені вимоги.
Ухвалою суду 04 вересня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Заочним рішенням суду від 13 листопада 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором № 2001863257201 від 26.04.2021, що виникла станом на 01.07.2024, в сумі 54 110 гривень 81 коп., з яких 29 994 гривні 06 коп. - заборгованість за кредитом, 24 116 гривень 75 коп. - заборгованість за процентами та в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 2 422 гривні 40 коп.
Ухвалою суду від 28 квітня 2025 року за заявою відповідача скасовано заочне рішення суду від 13 листопада 2024 року.
У судове засідання представник позивача не з'явився, згідно прохальної частини тексту позовної заяви, представник позивача Киричук Г.М. просить проводити розгляд справи за її відсутності, на вимогах наполягає.
Представник відповідача адвокат Мартинова Н.Ю. проти вимог заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позов, факт виконання відповідачкою вимог кредитного договору і сплата коштів за договором з того моменту, як відповідачці стало відомо про наявність позову в суді, представнику відповідача невідомий.
В обґрунтування відзиву на позов зазначено про невиконання позивачем вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки до позовної заяви позивачем додано письмову вимогу (повідомлення) від 02.07.2024 щодо виконання зобов'язання з погашення кредитної заборгованості в загальному розмірі 54 110,81 грн., яка направлена відповідачці за адресою мешкання по АДРЕСА_1 , однак відповідачка указаної вимоги не отримувала, а отже перебіг 30-денного строку не розпочався, у зв'язку з чим строк оплати заборгованості в сумі 54 110,18 грн. станом на час звернення позивача до суду з позовом, не настав. зазначено про нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору, що є порушенням вимог статей 1048, 1050 ЦК України, тому просить відмовити у задоволенні вимог.
Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов до таких висновків.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як встановлено судом та не оспорюється учасниками процесу, 26 квітня 2021 року між Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 підписано заяву №2001863257201 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідно до якої, банк установив відповідачу на поточний рахунок кредитний ліміт в сумі 5 000,00 грн., де також у погоджених в заяві умовах передбачено розмір стандартної та реальної процентної ставки 47,88% (а.с. 9).
У той же день відповідач ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту (а.с. 11).
Відповідно до довідки про збільшення кредитного ліміту відповідачу за наданим кредитом протягом періоду з 20.07.2021 до 03.03.2022 неодноразово було збільшено кредитний ліміт, останній раз до 30 000,00 грн. (а.с. 50 зворот).
Умовами договору сторони погодили строк дії кредитного договору 12 місяців з дня надання кредитного ліміту, зі спливом вказаного строку, дія кредитного ліміту продовжується кожного разу на той самий строк у разі відсутності заперечень будь-якої сторони або підстав для його скорочення у розрядку, визначеному ДКБО.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно положень частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно статті 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з розрахунку заборгованості (а.с. 51-54) заборгованість за кредитним договором №2001863257201 від 26.04.2021, станом на 01 липня 2024 року становить в сумі 54 110,81 грн., з яких
-29 994,06 грн. - заборгованість за сумою кредиту;
-24 116,75 грн. - заборгованість за процентами.
До матеріалів справи долучено виписку за рахунком ОСОБА_1 , де відображено усі операції за картковим рахунком: так, з виписки за особовим рахунком за період з 26.04.2021 по 01.07.2024 вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредит, користувалась кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору (а.с.55-66).
Таким чином, встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ «Перший Український Міжнародний Банк» укладено кредитний договір, на виконання умов якого позивач надав відповідачу кредитні кошти, якими відповідач користувалася, а також була обізнана з умовами кредитного договору, що відображені у заяві №2001863257201 від 26.04.2021 та про що свідчить її власноручний підпис.
Відповідач протягом дії кредитного договору не заперечувала проти зміни кредитного ліміту, користувалася цими коштами, до того ж нею не спростовано наведений позивачем розрахунок заборгованості, не подано власний контррозрахунок з доказами належного виконання умов договору (платіжні документи).
У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Розміри кредитної заборгованості та її складові відповідач не спростував, контррозрахунку боргу не надав, тому наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором у сукупності з випискою з рахунку позичальника та іншими доказами є належним і допустимим доказом, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 559/1622/19 (провадження № 61-12049св23).
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 753/16762/15-ц (провадження № 61-7242 св 24) вказавши, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Таких висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.
Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів,які надають позивач та відповідач.
Відповідач не спростувала того, що вона не отримувала кошти за кредитним договором, а лише посилалася на недоведеність таких фактів позивачем. У контексті викладеного, суд звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов'язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов'язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов'язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає боржник.
Щодо доводів сторони відповідача про невиконання позивачем вимог статті 16 закону України «Про споживче кредитування», суд зазначає таке.
Так, укладений між сторонами кредитний договір не містить умови, відповідно до яких банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині, а тому, згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Конституційний Суд України виснував, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Отже вказаною нормою встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про споживче кредитування'порядок.
За відсутності факту належного направлення кредитором вимоги позичальнику про усунення порушень кредитного договору, суд може стягнути лише прострочену суму боргу, а платежі, за якими строк сплати ще не настав, ні.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача, було направлено письмову вимогу (повідомлення) вих. №КНО-44.2.2/382 від 02 липня 2024 року з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором в сумі 54 110,81 грн. протягом 30 днів з дня отримання цього листа, що підтверджується копією даної письмової вимоги та списком №20240701 ПУМБ_1262 згуртованих відправлень. Доказів отримання відповідачем письмової вимоги за місцем її реєстрації матеріали справи не містять. Відсутні в справі і погоджені і підписані сторонами умови кредитного договору за яким факт направлення такої вимоги мав би вважатись належним повідомленням боржника тощо.
Заперечуючи проти стягнення заборгованості за кредитним договором відповідачка посилається на те, що вона не отримувала письмову вимогу банку за місцем реєстрації, однак надіславши у липні 2024 року вимогу про усунення порушень Акціонерне товариство «ПУМБ» виконало вимоги частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».
При цьому відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», позивач мав право лише на стягнення з відповідачів поточної заборгованості, яка виникла на час звернення до суду з даним позовом, а згідно наданого до суду розрахунку, прострочена заборгованість станом на дату подання позову до суду склала саме в розмірі 54 110,81 грн. яка складається із повністю використаного боржником кредитного ліміту та відсотків нарахованих за користування кредитним лімітом, і виникла після не сплати відповідачем сум за кредитним договором певної кількості щомісячних платежів. Таким чином позивачем не ставиться вимога про стягнення достроково всієї суми боргу за кредитним договором, а лише простроченої заборгованості, строк сплати якої настав, однак відповідачкою, як стороною кредитного договору, не виконаний, а тому оскільки позивачем не було заявлено вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, підстави для застосування ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» відсутні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини 1-3 статті 12 ЦПК України).
Ураховуючи, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, оскільки збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12,13 ЦПК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат: судового збору в сумі 2 422,40 грн., сплачений ним при подачі позову, яку суд вважає можливим задовольнити.
Керуючись статями 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, статями 10, 12,13, 141, 263, 265 ЦПК України, суд
Задовольнити позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором - повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором № 2001863257201 від 26.04.2021, що виникла станом на 01.07.2024, в сумі 54 110 (п'ятдесят чотири тисячі сто десять) гривень 81 коп., з яких 29 994 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири) гривні 06 коп. - заборгованість за кредитом, 24 116 (двадцять чотири тисячі сто шістнадцять) гривень 75 коп. - заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін:
Позивач Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», код ЄДРПОУ 14282829, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне рішення складено 02 червня 2025 р.
Суддя А.В. Ткаченко