Справа № 766/7473/25
н/п 2-н/766/105/25
про відмову у видачі судового наказу
26.05.2025р. Суддя Херсонського міського суду Херсонської області Зуб І.Ю., розглянувши заяву адвоката Поліщук Анастасії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей, -
встановив:
Адвокат Поліщук А.В. в інтересах ОСОБА_1 15.05.2025 року через Електронний Суд звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання двох малолітніх дітей - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у розмірі однієї третьої заробітку щомісяця починаючи з дня звернення до суду із даною заявою.
20.05.2025 року судом отримано відповідь №1395773 з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання відповідача.
Ознайомившись із заявою та доданими до неї документами, вважаю необхідним відмовити у видачі судового наказу про стягнення аліментів з наступних підстав.
Відповідно до частини 3 статті 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Отже, наказне провадження - це особливий вид цивільного процесу, спрямований на вирішення безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу.
Статтею 160 ЦПК України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).
Відповідно до ч.5 ст.183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Отже, обов'язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти. Тобто обставина проживання дитини, щодо утримання якої виник спір, із заявником входить до предмету доказування у справах про стягнення аліментів.
За змістом глави 15 СК України право на звернення до суду із позовом/заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів належить особі, з якою проживають діти, та є безумовним, тобто таким, що не обтяжено необхідністю існування жодної умови чи то дотримання якогось порядку. Тобто, таке право є абсолютним, належить особі, з якою проживають діти та яка забезпечує умови їх проживання та не ставиться в залежність від розірвання шлюбу.
Заявник зазначає, що неповнолітні діти проживають разом із ним, однак належних доказів зазначеної обставини він не надає (адже питання про визначення місця проживання дитини разом із батьком ні уповноваженим органом опіки та піклування, ні судом, станом на дату подачі заяви про видачу судового наказу, не вирішувалось), а згідно відомостей про зареєстроване місце проживання - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - мати та дитина ( ОСОБА_3 ) зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Щодо дитини ОСОБА_4 взагалі відомостей про реєстрацію не надано.
Наданий акт, складений фізичними особами, не є належним та допустимим доказом проживання дітей з батьком.
Суду не наданий витяг з реєстру територіальної громади станом на 2024 - 2025 роки відповідно до Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» за № 1871-IX від 05 листопада 2021 року або інший передбачений законом документ, який підтверджує, що діти, на утримання яких стягувач просить стягнути аліменти, проживають разом із стягувачем.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частини 2 статті 167 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Таким чином, вважаю необхідним відмовити заявнику у видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Відмова у видачі судового наказу за приписами ч. 1 ст. 166 ЦПК України з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку встановленому розділом ІІ «Наказне провадження» ЦПК України, після усунення недоліків.
Керуючись статтями 163, 165, 260, 353 ЦПК України, суддя
постановив:
Відмовити ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
Відмова у видачі судового наказу не є перешкодою для повторного звернення до суду з заявою про видачу судового наказу після усунення її недоліків.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Херсонського апеляційного суду.
СуддяІ. Ю. Зуб