Справа № 592/8113/25
Провадження № 1-кс/592/3484/25
02 червня 2025 року м.Суми
Слідчий суддя Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 , потерпілого ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми скаргу потерпілого ОСОБА_3 на бездіяльність прокурора, скаргу на бездіяльність прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_4 , -
21.05.2025 року потерпілий ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми зі скаргою на бездіяльність прокурора, скаргу на бездіяльність прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_4 , в якій він, керуючись ст. ст. 2, 8, 9, 21, 36, 84, 86, 91, 92, 93, 94, 220, 223, 224, 240, 276, 615 КПК України; ст. ст. 49, 122 КК України; ст. 129-1 Конституції України; ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, просив: 1. Скасувати постанову прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_4 від 09.05.2025 року про відмову у задоволенні його вищезазначеного клопотання від 08.05.2025 року. 2. Зобов'язати прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_4 повторно розглянути його вищезазначене клопотання від 08.05.2025 року. Крім того, потерпілий ОСОБА_3 у своїй скарзі зазначив наступне, дослівно: “У разі прийняття слідчим суддею антиконституційного, незаконного рішення за результатами розгляду даної скарги я буду скаржитися до Вищої ради правосуддя та буду оскаржувати таке рішення в Сумському апеляційному суді. У разі незаконної відмови у відкритті провадження за моєю апеляційною скаргою таку відмову я буду оскаржувати в Верховному Суді» (вхідний № 19693/25 від 21.05.2025 року) (а. п. 1-14).
02.06.2025 року у відкритому судовому засіданні потерпілий ОСОБА_3 надав пояснення, читаючи їх з мобільного телефону, тезисно викладаючи усі обставини, аналогічні викладеним в скарзі, яка міститься на 14 аркушах, 27 сторінках. Він просив задовольнити скаргу у повному обсязі.
В судове засідання прокурор Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_4 не прибула. Про місце, дату та час судового засіданні була повідомлена належним чином. Її неприбуття не є перешкодою для розгляду скарги по суті, що у повній мірі узгоджується та не суперечить положенням ч. 3 ст. 306 КПК України (а. п. 27, 29) .
Вислухавши скаргу потерпілого ОСОБА_3 , його пояснення, дослідивши документи та копії документів, які містяться в матеріалах судового провадження, враховуючи наявність судових рішень, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень в режимі повного доступу прихожу до наступного висновку.
Згідно правовому висновку, викладеному в п. п. 19, 20 постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14.02.2023 року у справі № 405/680/22, провадження № 51-1544км22, враховуючи різну правову природу “рішень» і “дій» , ч. 2 ст. 307 КПК України визначає різні повноваження слідчого судді у випадку їх оскарження. При оскарженні дії або не здійснення дії слідчий суддя має повноваження зобов'язати припинити дію або здійснити дію, однак не має повноважень скасувати дію, що вже відбулася. У той же час по відношенню до оскаржених рішень слідчий суддя має повноваження лише скасувати таке рішення, але не має повноважень зобов'язати прийняти рішення. Тим більше слідчий суддя не має повноважень визначати, яке саме рішення має прийняти слідчий або прокурор у конкретному випадку, оскільки таким чином суддя втрутиться в сферу повноважень цих осіб і фактично прийме участь у діяльності сторони обвинувачення всупереч своїй ролі в провадженні (ч. 3 ст. 22 КПК України) . Таким чином, Суд робить висновок про те, що ст. 307 КПК України не надає слідчому судді повноваження своєю ухвалою зобов'язувати слідчого, дізнавача чи прокурора прийняти певне рішення під час досудового розслідування. Постанова набрала законної сили 14.02.2023 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109075174, https://reyestr.court.gov.ua/Review/109075175) .
Крім того, вважаю за можливе взяти до уваги положення розд. 1.3. “Оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений КПК строк» листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» № 9-49/0/4-17 від 12.01.2017 року, із змісту якого вбачається, що бездіяльність, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій (крім внесення відомостей до ЄРДР та повернення тимчасово вилученого майна) , є третім, комплексним видом бездіяльності, оскарження якої допускається відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України. Результати аналізу судової практики свідчать про те, що у зв'язку з хибним розумінням скаржниками саме цього виду бездіяльності слідчі судді приймають багато ухвал про відмову у відкритті провадження відповідно до ч. 4 ст. 304 КПК України з тих підстав, що скарга подається на бездіяльність слідчого чи прокурора, яка не підлягає оскарженню. Так, бездіяльність, яка підлягає оскарженню відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, передбачає три обов'язкові ознаки: 1) слідчий або прокурор наділені обов'язком вчинити певну процесуальну дію; 2) така процесуальна дія має бути вчинена у визначений КПК України строк; 3) відповідна процесуальна дія слідчим чи прокурором у встановлений строк не вчинена. Таким чином, наведена норма дозволяє звернутися до суду зі скаргою не на будь-яку бездіяльність, а лише щодо обов'язків, строк виконання яких чітко регламентований кримінальним процесуальним законодавством. Наведеним ознакам відповідає бездіяльність, яка виникає внаслідок невиконання вимог ст. 220 КПК України, згідно з якою клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй. При цьому варто зважати на те, що відповідна бездіяльність може бути зумовлена не лише не вчиненням процесуальної дії в межах встановлених зазначеною нормою строків, а й неналежним розглядом клопотання, зокрема, залишенням його без процесуального реагування або неналежним на нього процесуальним реагуванням.
До того ж, вважаю за можливе взяти до уваги положення розд. 6. “Оскарження рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій» листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» № 9-49/0/4-17 від 12.01.2017 року, із змісту якого вбачається, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК України предметом оскарження є рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій. Існування такого предмета оскарження зумовлене задекларованою та імплементованою в КПК України засадою змагальності сторін у кримінальному провадженні, оскільки одне із законодавчих положень, завдяки якому реалізується зазначена засада, передбачене у ч. 2 ст. 22 КПК України, якою встановлено, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Також реалізація відповідної засади забезпечується положеннями ст. 220 КПК України, якою встановлено, що клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а в разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй. Таким чином, наведені законодавчі положення передбачають, з одного боку, право учасників кримінального провадження ініціювати здійснення процесуальних, у тому числі слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, а з іншого - регламентують недопустимість необґрунтованої та невмотивованої відмови у проведенні відповідних дій органами досудового розслідування.
Також, вважаю за можливе взяти до уваги положення п. 19 розд. “Висновки» листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» № 9-49/0/4-17 від 12.01.2017 року, із змісту якого вбачається, що, розглядаючи скарги на постанови про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, слід зважати на те, що відповідно до ч. 1 ст. 40 КПК України слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій. Згідно ч. 5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку забороняється. Таким чином, розглядаючи скарги на відмову в задоволенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій, слідчим суддям необхідно співвідносити вимоги ст. 220 КПК України з іншими процесуальними вимогами щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, зокрема встановленими ст. 40 КПК України. Саме тому слід зважати на те, що процесуальне законодавство не передбачає обов'язку посадових осіб органів досудового розслідування вчиняти всі дії, які ініціюються учасниками кримінального провадження, оскільки такі дії в певних випадках можуть бути недоцільними, а інколи - передчасними або взагалі перешкоджати досягненню завдань кримінального провадження (опублікування в періодиці: Закон і Бізнес, 2017, 03, № 12, Закон і Бізнес, 2017, 04, № 13) .
Отже, оскільки ініціювання стороною захисту, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому ст. 220 КПК України, при цьому постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді (абз. 2 ч. 3 ст. 93 КПК України) ; оскільки клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав, а про результати розгляду клопотання повідомити особу, яка заявила клопотання, при чому про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй (ст. 220 КПК України) ; оскільки на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником (п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК України) ; оскільки ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: - скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; - зобов'язання вчинити певну дію (п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 307 КПК України) ; оскільки слідчий суддя уповноважений зобов'язати слідчого, прокурора саме розглянути клопотання про проведення слідчих дій та однозначно, безсумнівно не наділений дискреційними повноваженнями зобов'язати слідчого, прокурора задовольнити клопотання про проведення слідчих дій, беручи до уваги те, що в даному випадку клопотання було адресовано саме прокурору, а не слідчому судді, відтак прихожу до висновку про те, що у задоволенні скарги потерпілого ОСОБА_3 на бездіяльність прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_5 слід відмовити.
Крім того, вважаю за можливе взяти уваги правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 05.04.2023 року у справі № 188/1146/23, провадження № 51-176км23, згідно яким, відповідно до ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право особи на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні. Ч. 6 ст. 9 КПК України визначено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу. Перелік рішень, дій і бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначено в ст. 303 КПК України. Забезпечуючи ефективний доступ до правосуддя, за результатами розгляду скарги представника потерпілого на бездіяльність слідчого у кримінальному провадженні слідчий суддя, відповідно до положень ст. 307 КПК України, міг: скасувати рішення слідчого, зобов'язати слідчого вчинити певну дію, зобов'язати припинити певну дію, відмовити в задоволенні скарги. При цьому кримінальний процесуальний закон не надає слідчому судді повноважень вторгатися в дискреційні повноваження слідчого та прокурора в кримінальному провадженні, визначені положеннями ст. ст. 276, 278 КПК України. Повідомлення про підозру - це система процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами та способами. Викладена в письмовому повідомленні підозра служить підґрунтям для початку реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні. У підозрюваного з'являються можливості впливати на зміст підозри та на подальше формулювання обвинувачення у обвинувальному акті, яким завершується досудове розслідування. Сформульована підозра встановлює межі здійснення слідчим і прокурором обвинувальної діяльності, а підозрюваний, його захисник та законний представник одержують можливість більш цілеспрямовано реалізовувати функцію захисту. За змістом ч. 1 ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 цього Кодексу, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Згідно положень ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Із системного аналізу норм гл. 22 КПК України вбачається, що одним із етапів процедури здійснення повідомлення про підозру особі є етап прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру, який передбачає перевірку підстав здійснення такого повідомлення згідно з ч. 1 ст. 276 цього Кодексу, дотримання процесуальних гарантій під час проведення тих чи інших слідчих або оперативно-розшукових дій або застосування запобіжних заходів, які вчинялись до моменту здійснення такого повідомлення. На цьому етапі відбувається формування волевиявлення уповноваженої посадової особи (слідчого або прокурора) про необхідність здійснення повідомлення про підозру. Вищезазначене свідчить проте, що право прийняття рішення про повідомлення особи про підозру належить до дискреційних повноважень слідчого та прокурора в кримінальному провадженні. Натомість у цьому кримінальному провадженні слідчий суддя зобов'язав слідчого вчинити процесуальну дію, а саме: повідомити про підозру у кримінальному провадженні, чим вийшов за межі своїх процесуальних повноважень щодо розгляду скарги на бездіяльність слідчого, які визначені положеннями ст. 307 КПК України, тобто втрутився в дискреційні повноваження слідчого, визначені положеннями ст. ст. 276, 278 вказаного Кодексу, а, отже, постановив рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законом. Наведене узгоджується з практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постановах від 05.07.2022 року у справі № 757/27041/21-к, провадження № 51-3781км21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105190820, https://reyestr.court.gov.ua/Review/105190837) , від 29.08.2022 року у справі № 757/61433/21-к, провадження № 51-372км22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105982197) , від 30.11.2022 року у справі № 761/13804/22, провадження № 51-3067км22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107634083, https://reyestr.court.gov.ua/Review/107706654) , від 02.03.2023 року у справі № 757/12712/22-к, провадження № 51-2460км22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109433411) .
Повідомлення про підозру - це система процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами та способами. Викладена в письмовому повідомленні підозра служить підґрунтям для початку реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні. У підозрюваного з'являються можливості впливати на зміст підозри та на подальше формулювання обвинувачення у обвинувальному акті, яким завершується досудове розслідування. Сформульована підозра встановлює межі здійснення слідчим і прокурором обвинувальної діяльності, а підозрюваний, його захисник та законний представник одержують можливість більш цілеспрямовано реалізовувати функцію захисту, а право прийняття рішення про повідомлення особи про підозру належить до дискреційних повноважень слідчого та прокурора в кримінальному провадженні.
Згідно ст. 220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав (ч. 1 ст. 220 із змінами, внесеними згідно із Законами № 314-VII від 23.05.2013 року, № 2548-VIII від 18.09.2018 року, № 720-IX від 17.06.2020 року) . Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй.
Даною статтею не передбачено обмежень стосовно кола питань, які можуть бути порушені у відповідному клопотанні та підлягають вирішенню. Відтак можна зробити висновок про те, що слідчий, прокурор під час розгляду таких клопотань мають прийняти рішення, яке належить до їх компетенції, відповідно до ст. ст. 36-41 КПК України. У разі, якщо розв'язання порушених у клопотанні питань виходить за межі компетенції слідчого (прокурора) у клопотанні відмовляється, а відповідна інформація передається у визначеному законом порядку для прийняття рішення компетентному органу. Право на звернення з клопотанням до слідчого, прокурора про виконання будь-яких процесуальних дій мають особи, зазначені в ч. 1 ст. 220 КПК України. Інші особи мають право звертатися з клопотанням (скаргою) до слідчого, прокурора тільки у прямо передбачених законом випадках (наприклад, ч. 5 ст. 284 КПК України) . Від звернення з клопотанням слід відрізняти повідомлення про вчинення кримінального правопорушення заявником (ст. 60 КПК України) , звернення з цивільним позовом (ст. 128 КПК України) тощо. Тому у разі, якщо до слідчого, прокурора із клопотанням звертається особа, якій КПК України не надано такого права, у задоволенні цього клопотання має бути відмовлено. Право на подання клопотання в порядку ст. 220 КПК України виникає у особи з моменту набуття нею відповідного процесуального статусу: подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого (ч. 2 ст. 55 КПК України) , затримання чи отримання повідомлення про підозру (ч. 1 ст. 42 КПК України) тощо. При цьому слід мати на увазі, що оскільки чинний КПК України не передбачає інституту допуску захисника до участі у справі, відповідне клопотання захисника має бути розглянуте за умови долучення до нього оригіналів (належним чином завірених копій) документів, передбачених ст. 50 КПК України (якщо захисник до цього не брав участі у процесуальних діях) . Зважаючи на відсутність у КПК України прямого вичерпного визначення процесуальної дії, під останньою, у контексті ст. 220 КПК України слід розуміти будь-яку дію, яка вчинена, вчиняється або має бути вчинена слідчим, прокурором під час досудового провадження, судового провадження тощо. Тому можливо зробити висновок про те, що клопотання осіб, зазначених в ч. 1 ст. 220 КПК України, може стосуватися виконання будь-яких процесуальних дій, які: 1) вже виконані (вчинені) ; 2) виконуються (вчинюються) ; 3) мають бути виконані (вчинені) , відповідно до вимог КПК України. Також слід зауважити на тому, що, оскільки КПК України не передбачено інше, відповідні клопотання можуть бути заявлені не тільки під час досудового розслідування, але й під час досудового провадження, тобто коли ще відсутнє кримінальне провадження, наприклад, клопотання потерпілого (ч. 2 ст. 55 КПК України) щодо вчинення прокурором дій, передбачених ч. 1 ст. 214 КПК України, у разі відмови (бездіяльності) слідчого щодо внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, судового розгляду тощо. Згідно ч. 5 ст. 115, ч. 1 ст. 220 КПК України, слідчий, прокурор мають прийняти рішення за результатами розгляду клопотання протягом трьох днів, починаючи з наступного дня, після його подання. Під моментом подання клопотання слід розуміти момент його фактичного подання до канцелярії органу досудового розслідування чи прокуратури, особисто слідчому чи прокурору, а у випадках його надіслання поштою - момент його вхідної реєстрації у відповідному органі (досудового розслідування, прокуратури) . За наслідками розгляду клопотання, відповідно до ст. 220 КПК України, слідчий (прокурор) приймають рішення про повне чи часткове задоволення клопотання, повну чи часткову відмову в його задоволенні. Згідно ч. 3 ст. 110 КПК України, будь-яке рішення слідчого (прокурора) приймається у формі постанови. У випадку повної чи часткової відмови у задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова (ч. 2 ст. 220 КПК України) . Тому можливо зробити висновок про те, що складання постанови у випадку задоволення клопотання необхідне для забезпечення можливості її оскарження іншими заінтересованими особами (наприклад, потерпілим у випадку задоволення клопотання підозрюваного про закриття кримінального провадження) . Також з метою забезпечення права на оскарження відповідного рішення про результати розгляду клопотання слідчий, прокурор мають повідомити особу, яка його подала. Слід зауважити на тому, що КПК України не передбачено подання скарг учасниками кримінального провадження до органів прокуратури, окрім випадків, прямо встановлених законом (наприклад, ч. 5 ст. 284 КПК України) . Разом з тим, з урахуванням передбачених ч. 2 ст. 36 КПК України прав прокурора самостійно починати досудове розслідування, особисто проводити слідчі, розшукові, та інші процесуальні дії, скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих тощо, можна зробити висновок про те, що особи, зазначені в ч. 1 ст. 220 КПК України, у відповідних клопотаннях можуть ставити питання про скасування незаконних (необґрунтованих) постанов слідчого про закриття кримінального провадження з передбачених законом підстав тощо, тобто фактично оскаржувати дії слідчого. Такі клопотання підлягають обов'язковому вирішенню в порядку ч. 2 ст. 220 КПК України. Треба мати на увазі, що ч. 1 ст. 220 КПК України містить подвійний обов'язок слідчого, прокурора: 1) розглянути відповідне клопотання в строк не більше трьох днів з моменту подання та 2) задовольнити його в цей же строк за наявності відповідних підстав. Тому, оскільки законодавець прямо зобов'язує слідчого, прокурора за наявності відповідних підстав задовольнити відповідне клопотання та зробити це у триденний строк, відтак можливо зробити висновок про те, що безпідставне незадоволення клопотання слідчим, прокурором може бути предметом оскарження слідчому судді під час досудового розслідування відповідно до ч. 1 ст. 303 КПК України.
Згідно ч. 2 ст. 1 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
У відповідності до ст. 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 року (із змінами) , судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року) (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text) .
Отже, оскільки Закон України “Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 року (із змінами) є складовою частиною кримінального процесуального законодавства України, відтак висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, безумовно та імперативно враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно правовому висновку, викладеному в п. п. 19, 20 постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14.02.2023 року у справі № 405/680/22, провадження № 51-1544км22, враховуючи різну правову природу “рішень» і “дій» , ч. 2 ст. 307 КПК України визначає різні повноваження слідчого судді у випадку їх оскарження. При оскарженні дії або не здійснення дії слідчий суддя має повноваження зобов'язати припинити дію або здійснити дію, однак не має повноважень скасувати дію, що вже відбулася. У той же час по відношенню до оскаржених рішень слідчий суддя має повноваження лише скасувати таке рішення, але не має повноважень зобов'язати прийняти рішення. Тим більше слідчий суддя не має повноважень визначати, яке саме рішення має прийняти слідчий або прокурор у конкретному випадку, оскільки таким чином суддя втрутиться в сферу повноважень цих осіб і фактично прийме участь у діяльності сторони обвинувачення всупереч своїй ролі в провадженні (ч. 3 ст. 22 КПК України) . Таким чином, Суд робить висновок про те, що ст. 307 КПК України не надає слідчому судді повноваження своєю ухвалою зобов'язувати слідчого, дізнавача чи прокурора прийняти певне рішення під час досудового розслідування, постанова набрала законної сили 14.02.2023 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109075174, https://reyestr.court.gov.ua/Review/109075175) .
Крім того, вважаю за можливе взяти до уваги наступне.
В діях потерпілого ОСОБА_3 явно, очевидно, не завуальовано вбачається зловживання процесуальними права, яке полягає, по-перше, в поданні численних скарг як до слідчих суддів Зарічного районного суду м. Суми, так і до слідчих суддів Ковпаківського районного суду м. Суми, без врахування вимог територіальної юрисдикції, що врегульовано чинним кримінальним процесуальним законом, а також апеляційних скарг до Сумського апеляційного суду на ухвали слідчих суддів Ковпаківського районного суду м. Суми, по-друге, в поданні численних скарг як до слідчих суддів Зарічного районного суду м. Суми, так і до слідчих суддів Ковпаківського районного суду м. Суми на рішення прокурора про відмову у задоволенні клопотання про проведення особисто прокурором слідчих дій, за наявності ухвал слідчих суддів як Зарічного районного суду м. Суми, так і ухвал слідчих суддів Ковпаківського районного суду м. Суми, які набрали законної сили, або нехтуючи існуванням таких ухвал, або свідомо ігноруючи ними, або не погоджуючись з прийнятими слідчими суддями як Зарічного районного суду м. Суми, так і Ковпаківського районного суду м. Суми, рішеннями (ухвалами) .
Така його позиція була відображена також і в ухвалі Конституційного Суду України у справі № 3-29/2023(58/23) про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 про відповідність Конституції України (конституційність) статті 303 Кримінального процесуального кодексу України № 29-1(ІІ)/2023 від 14.03.2023 року (https://ccu.gov.ua/novyna/konstytuciyni-skargy-shcho-nadiyshly-do-konstytuciynogo-sudu-ukrayiny-ta-yih-opracyuvannya-48) .
Крім того, особливої уваги заслуговує відвертий випадок безпрецедентного зловживання правом потерпілим ОСОБА_3 , який полягає в наступному.
Ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 07.04.2025 року у справі № 592/5425/25, провадження № 1-кс/592/2500/25 скаргу ОСОБА_3 на постанову прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_4 від 03.04.2025 року про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 12021205520000366 від 16.03.2021 року було задоволено частково. Було ухвалено скасувати постанову прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_4 від 03.04.2025 року про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій та зобов'язати прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_4 повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 01.04.2025 року та винести мотивовану постанову за результатами розгляду клопотання. Ухвала оскарженню не підлягає. Повний текст ухвали буде оголошений 10.04.2025 року о 08 годині 45 хвилин. Ухвала набрала законної сили 07.04.2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126405805) .
Таким чином, потерпілий ОСОБА_3 вдався до подачі декількох скарг однакового змістового навантаження або з тим самим предметом скарги, а саме: оскарження постанови прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_4 від 03.04.2025 року про відмову у задоволенні його клопотання від 01.04.2025 року за результатами повторного розгляду прокурором Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_4 його клопотання від 01.04.2025 року.
Крім того, на проблему зловживання процесуальним правами, свого часу, звернула увагу і суддя Верховного Суду ОСОБА_6 , зазначивши про необхідність реагування на проблему кверулянства (сутяжництва) , про випадки зловживання професійними учасниками процесу - як стороною захисту, так і обвинувачення - правом на звернення до суду (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1211840/) .
Ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, зловживання правом визначено як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено у вказаному джерелі права.
На відміну від цивільного, господарського та адміністративного судочинства інститут заборони зловживання процесуальними правами в КПК України відсутній. Разом з тим поняття “зловживання правом» нерідко застосовується в практиці Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду та використовується при обґрунтуванні правових позицій.
За результатами аналізу судової практики та чинного законодавства слід виділити різні за своєю суттю та змістом прояви зловживання правом, зокрема, які можна поділити за ознакою закріплення у кримінальному процесуальному законі: - повторне заявлення відводу судді (ч. 4 ст. 81 КПК України) ; - неможливість участі у відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (ч. 6 ст. 336 КПК України) ; - проголошення вступної промови з дотриманням розумних строків (ч. 1 ст. 349 КПК України) , а також ті, що безпосередньо в процесуальному законодавстві не закріплені.
З огляду на зазначене, а також з метою реалізації завдань кримінального провадження, актуальним є питання визначення підходів, за яких Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність в діях учасників кримінальною провадження ознак зловживання процесуальними правами.
У контексті наведеного передусім слід звернути увагу на правовий висновок, викладений колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 30.05.2018 року у справі № 676/7346/15, провадження № 51-1512ск18, відповідно до якого суд констатував, що хоча в КПК України не передбачено загального положення про заборону зловживання процесуальними правами, однак заборона зловживання ними є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права. Ухвала набрала законної сили 30.05.2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/74440103) .
В ухвалі від 17.09.2019 року у справі № 202/4467/14, провадження № 51-6121км18 колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду послалася на рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, в якому зазначено про недопустимість нівелювання ключового принципу верховенства права у випадках, коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їхніх дій, направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, ухвала набрала законної сили 17.09.2019 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/84343990, https://reyestr.court.gov.ua/Review/84449788) .
Ухвалюючи 06.12.2021 року постанову у справі № 756/4855/17, провадження № 51-7121км18, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду зазначила про те, що, за змістом ч. 4 ст. 80 КПК України, заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Однак, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду, то ця норма дозволяє подання заяви про відвід на вказаному етапі судового провадження, постанова набрала законної сили 06.12.2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/101634681, https://reyestr.court.gov.ua/Review/101873632) .
Такі обмеження покликані встановити баланс між інтересами сторони щодо усунення можливих сумнівів у неупередженості суддів та інтересами сторони щодо усунення можливих сумнівів у неупередженості суддів та інтересами правосуддя, пов'язаними з необхідністю попередити можливі зловживання правом на відвід з боку учасників.
У постанові від 30.07.2024 року у справі № 752/8959/16, провадження № 51-104км24, постанова набрала законної сили 30.07.2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120741035) колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, у постанові від 10.09.2024 року у справі № 452/2866/22, провадження № 51-7624км23, постанова набрала законної сили 10.09.2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121546275, https://reyestr.court.gov.ua/Review/121626618) колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, у постанові від 16.10.2024 року у справі № 456/769/22, провадження № 51-3217км22, постанова набрала законної сили 16.10.2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122384659, https://reyestr.court.gov.ua/Review/122434119) колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду визнали зловживання процесуальними правами заявлення захисником клопотання про призначення комплексних експертиз за наявності в матеріалах кримінального провадження двох висновків експертів, які суперечили один одному, подання клопотань про відкладення судового засідання, а також внесення апеляційної скарги рукописним нечитабельним текстом на папері, що містив на звороті поліграфічні тексти, які не стосуються судочинства.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.03.2019 року у справі № 199/6713/14-ц, провадження № 61-2642св19, постанова набрала законної сили 13.03.2019 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/80854817) , колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 14.04.2021 року у справі № 199/2151/18, провадження № 51-4040км20, постанова набрала законної сили 14.04.2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96281957, https://reyestr.court.gov.ua/Review/96406909) , колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.01.2024 року у справі № 991/7073/23, провадження № 51-5215км23, постанова набрала законної сили 16.01.2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116388759, https://reyestr.court.gov.ua/Review/116388837) , визначили ще один прояв зловживання правом.
Як констатовано Верховним Судом, заяви та скарги, що подаються до суду, мають відповідати вимогам чинного законодавства. У тексті цих документів не можна використовувати образливі та лайливі слова, символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їхнім представникам і суду, суддям. У протилежному випадку це може свідчити про очевидну неповагу до честі, гідності цих осіб з боку автора документа. Вказані дії суперечать основним засадам і завданням судочинства та можуть бути визнані судом як зловживання процесуальними правами.
3 огляду на положення ст. ст. 13, 36 Закону У країни “Про судоустрій і статус суддів» , ч. 1 ст. 8 Закону України “Про прокуратуру» необхідно вжити дієвих заходів щодо використання як суддями, так і прокурорами в практичній діяльності наведених вище правових висновків Верховного Суду при реалізації своїх повноважень.
До того ж, згідно ст. 45 Закону України “Про Вищу раду правосуддя» № 1798-VIII від 21.12.2006 року (із змінами) , у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо: 1) факти неналежної поведінки судді, що повідомляються у дисциплінарній скарзі, вже були предметом перевірки та розгляду і щодо них відмовлено у відкритті дисциплінарної справи або ухвалено рішення у дисциплінарній справі; 2) закінчився встановлений законом строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення; (п. 2 ч. 1 ст. 45 в редакції Закону № 3378-IX від 06.09.2023 року; 3) очевидною метою подання скарги є спонукання судді до ухвалення певного судового рішення; 4) суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням. Рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою та оскарженню не підлягає (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-19#Text) .
Крім того, вважаю за необхідне взяти до уваги наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 126 Конституції України вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року положення ч. 2 ст. 126 Конституції України про те, що вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді. Виходячи з того, що вплив на суддів тягне юридичну відповідальність, суди у всіх випадках втручання в їх діяльність і прояву неповаги до суду або судді повинні виносити окремі ухвали чи постанови, а якщо в таких діях вбачаються ознаки відповідного злочину - реагувати згідно з вимогами кримінально-процесуального законодавства України. Суди повинні належним чином реагувати на порушення учасниками процесу та іншими присутніми в залі судового засідання особами встановленого законом і судом порядку розгляду справ та за наявності підстав вирішувати питання про притягнення винних у вчиненні таких порушень до відповідальності (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0008700-07#Text) .
У відповідності до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року втручанням у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв'язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи не вчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0008700-07#Text) .
Згідно абз. 1 п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01.11.1996 року при розгляді кримінальних справ має суворо додержуватись закріплений у ч. 1 ст. 62 Конституції принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-96#Text) .
У відповідності до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01.11.1996 року, відповідно до ст. 59 Конституції кожен має право на захист від обвинувачення та на правову допомогу. Тому, розглядаючи кримінальну справу, суд у передбачених законом випадках має забезпечити обвинуваченому право на захист. Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-96#Text) .
Ч. 1 ст. 376 КК України передбачена кримінальна відповідальність за втручання в діяльність судових органів, тобто за втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення - яке карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
Враховуючи вищевикладене, вважаю, що в діях потерпілого ОСОБА_3 вбачаються ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 376 КК України, а саме: втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків та добитися винесення неправосудного рішення, оскільки в його дослівному висловлюванні “У разі прийняття слідчим суддею антиконституційного, незаконного рішення за результатами розгляду даної скарги він буде скаржитися до Вищої ради правосуддя та до Європейського суду з прав людини на підставі ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» безумовно міститься погроза слідчому судді Ковпаківського районного суду м. Суми, яку, у відповідності до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, слід розцінювати як втручання у діяльність судових органів, тобто вплив на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв'язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0008700-07#Text) .
Крім того, слід зазначити про те, що правовий нігілізм - це деформаційний стан правосвідомості особи, групи, суспільства, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір (https://uk.wikipedia.org/wiki/Правовий_нігілізм) .
Також вважаю за можливе звернути увагу на перелік топонімів у Сумській міській територіальній громаді, назви яких змінюються (перейменовуються) у рамках дерусифікації (відповідно до рішень Сумської міської ради від 30.11.2022 року № 3223-МР (додаток) , від 22.12.2022 року № 3372-МР; від 25.01.2023 року № 3470-МР, від 23.02.2023 року № 3543-МР, від 31.05.2023 року № 3724-МР, від 31.05.2023 року № 3741-МР, розпорядження Сумської обласної військової адміністрації від 26.07.2024 № 379-ОД) . У переліку наведена попередня назва топоніму, його нове найменування, а також стислий опис на честь якої особистості чи події (поняття) його отримано. Перелік сформовано відповідно до рішень міської ради, які ухвалювалися з 30.11.2022 року, а також розпорядження обласної військової адміністрації. Попередня назва - вулиця Першотравнева. Нова назва топоніма - вулиця Маґістратська. Опис щодо нової назви топоніма: історична відсилання до тяглості місцевого самоврядування та магдебурзького права в Сумах. Маґістрат - у XIII-XIX ст. ст. узагальнена назва органів станового міщанського самоврядування і суду в деяких європейських державах (https://smr.gov.ua/uk/dovidka/dekomunizatsiya/26677-perelik-toponimiv-u-sumskij-miskij-teritorialnij-gromadi-nazvi-yakikh-zminyuyutsya-perejmenovuyutsya.html?fbclid=IwAR2xEgez3g6vZoaH8YMAIyrSYHL_XqZOnfmTzDqHbNexlh8hdaxHV41DT-g) .
Крім того, у зв'язку зі зміною АТ “Укрпошта» механізму отримання та відправлення письмової кореспонденції, Ковпаківському районному суду м. Суми 07.10.2024 року було присвоєно персоналізований поштовий індекс - 40405. Тому кореспонденцію, адресовану Ковпаківському районному суду м. Суми, прохання надсилати за адресою: вул. Маґістратська, буд. 12, м. Суми, 40405 (https://kv.su.court.gov.ua/sud1806/pres-centr/news/1679653/) .
Враховуючи вищевикладене, прихожу до висновку про те, що у задоволенні скарги потерпілого ОСОБА_3 на бездіяльність прокурора, скаргу на бездіяльність прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_4 , слід відмовити.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 114, 303, 307, 375, 376, 532, 533 КПК України, -
У задоволенні скарги потерпілого ОСОБА_3 на бездіяльність прокурора, скаргу на бездіяльність прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_4 , відмовити.
Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність прокурора оскарженню не підлягає.
Ухвала слідчого судді, яка не може бути оскаржена, набирає законної сили з моменту її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1