Справа № 640/21824/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.
02 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
При секретарі Долинській Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовами до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ №1121ц від 17 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 жовтня 2019 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, обрахованого з моменту звільнення по дату винесення судового рішення.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що оскаржуване рішення про його звільнення прийнято Генеральним прокурором України без законних підстав, тобто у спосіб, який суперечить Конституції України і Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Однак, постановою Верховного Суду від 12 липня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Манойленко Катерини Володимирівни задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі №640/21824/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, не досліджували підстави звільнення начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України за приписами, які регулюють звільнення лише прокурорів, а саме пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (у редакції на час звільнення позивача).
Крім того, на думку Верховного Суду, суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили на якій посаді позивач перебував перед звільненням та чи поширювались на нього норми пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на момент звільнення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року позовні вимоги - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ №1121ц від 17 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 жовтня 2019 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України з 19 жовтня 2019 року.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.10.2019 по 31.01.2025 в сумі 2 976 471,12 грн.
Допущено негайне виконання рішення Київського окружного адміністративного суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України з 19 жовтня 2019 року.
Допущено негайне виконання рішення Київського окружного адміністративного суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 46 163,88 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Офісом Генерального прокурора, подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, також просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Зазначена апеляційна скарга обгрунтована тим, що відсутність заяви прокурора (слідчого) за встановленою формою свідчить про відсутність підстав для проведення атестації та переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, обласної чи окружної прокуратури.
Оскільки на думку апелянта, позивачем не подано в установлений строк заяву затвердженої форми до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, що, в свою чергу, є обов'язковою умовою для призначення прокурорів до Офісу Генерального прокурора.
Враховуючи, що посада керівника структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, яку обіймав позивач, яка відповідно до п. 6 частини першої ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» віднесена до посади прокурора, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про необхідність закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора та необхідність залишення без задоволення такої апеляційної скарги, оскільки на позивача як керівника органу досудового розслідування не могли поширюватись вимоги пунктів 5 та 6 частини першої ст. 15 Закону України «Про прокуратуру».
На думку позивача, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX не передбачено підстав для звільнення слідчих органів прокуратури, а Закон України «Про прокуратуру» встановлював підстави для звільнення лише прокурорів.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Генерального прокурора України від 16 липня 2018 року № 749ц ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України.
Однак, Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №1121ц ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 жовтня 2019 року із посиланням на підпункт 1 пункту 19 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Не погоджуючись з таким рішенням та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки питання подальшого перебування ОСОБА_1 на посаді начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, яке не було вирішено до 27.11.2018, після цієї дати мало вирішуватися в інший спосіб, аніж звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, навіть у разі подання ним заяви про проходження атестації, яка б відповідала вимогам Закону №113-ІХ та пунктам 9, 10 розділу І Порядку про проходження прокурорами атестації, тому наказ Генерального прокурора України №1121ц від 17 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 жовтня 2019 року є протиправним.
Як наслідок, слід поновити ОСОБА_1 на посаді начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України з 19.10.2019, та стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.10.2019 по 31.01.2025 в розмірі 2 976 471,12 грн з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Так, до 25.09.2019 частиною першою статті 7 Закону №1697-VII визначалось, що систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі Закон № 113-IX) були внесені зміни у Закон №1697-VII.
Вказаний Закон був спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов'язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.
Слід зазначити, що Верховним Судом сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ у поєднанні з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, зокрема у постановах від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20 та у справі № 200/5038/20-а, від 29.09.2021 у справі № 440/2682/20, від 04.11.2021 у справі № 640/537/20, від 11.11.2021 у справі № 640/17212/20, від 20.07.2022 у справі № 1.380.2019.006266, від 28.07.2022 у справі №580/35/20 та від 10.11.2022 у справі № 620/3542/19, які підлягають врахуванню у цій справі.
Так, Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, яка вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
У зв'язку із імплементацією цих змін у національний правопорядок 19.09.2019 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, у пункті 1 пояснювальної записки до проєкту якого наголошено, що після ухвалення Закону № 1697-VII в органах прокуратури не відбулося повноцінного кадрового перезавантаження з метою очищення лав прокурорів від осіб, які не відповідають вимогам доброчесності і професійності, що впливало на належність рівня виконання прокурорами своїх повноважень, а також рівня підтримки діяльності прокуратури суспільством.
Цей Закон спрямований не стільки на зміну форми чи змісту діяльності прокуратури, скільки на проведення оцінки діючих прокурорів критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики.
Відтак, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
За змістом цього Закону реформування прокуратури є цілеспрямованим комплексом процедур і заходів, передбачених чинним законодавством, спрямованих на трансформацію цінностей, принципів, завдань і функцій прокуратури, а також стандартів і організаційно-правових засад її діяльності. Мета цієї реформи - сформувати в Україні ефективну прокуратуру, яка б користувалася повагою та довірою суспільства та сформувати високопрофесійний і доброчесний корпус прокурорів.
Реалізація кадрового перезавантаження за цим Законом відбувається у формі атестації діючих прокурорів на відповідність критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики. Встановлена цим Законом атестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ).
З дня набрання чинності Законом № 113-ІХ усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ).
Пунктом 21 розділу І Закону № 113-ІХ передбачено заміну слів у Законі №1697-VII, зокрема слова «Генеральна прокуратура України» (в усіх відмінках) замінено словами «Офіс Генерального прокурора» (в усіх відмінках), а слова «регіональні» словами «обласні»; «місцеві» - «окружні».
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
На виконання норм розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, який визначає процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур (далі - Порядок № 221).
Пункт 9 розділу І Порядку № 221 передбачає, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15.10.2019 (включно) (пункт 10 розділу І Порядку № 221).
Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання однієї із таких підстав:
- неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
- рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
- в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
- ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Генерального прокурора України від 16 липня 2018 року № 749ц ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України.
У подальшому, Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №1121ц ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 жовтня 2019 року із посиланням на підпункт 1 пункту 19 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Позиція відповідача грунтується на тому, що посада керівника структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, яку обіймав позивач, яка відповідно до п. 6 частини першої ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» віднесена до посади прокурора, відтак подання в установлений строк заяви затвердженої форми до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, є обов'язковою умовою для призначення прокурорів до Офісу Генерального прокурора.
На думку апелянта, подана позивачем заява не може вважатись такою, у якій надано згоду на застосування процедури та умов проведення атестації і саме це є підставою для висновку про неподання заяви, передбаченої пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ та пунктом 9 Порядку №221, та як наслідок - наявність підстав для звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Надаючи оцінку вказаним доводам скаржника, колегія суддів виходить з наступного.
Так, згідно пунктів 1.1, 3.1 Положення про управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 30.10.2018 №217 (далі - Положення №217), управління спеціальних розслідувань (далі - управління) є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України, до основних завдань якого віднесено організацію та проведення відповідно до вимог пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України досудового розслідування злочинів, вчинених під час акцій протесту в період листопада 2013 року - лютого 2014 року колишніми високопосадовцями та керівниками правоохоронних органів, суддями та представниками судової гілки влади.
Пунктами 2.1, 2.2, 2.4 і 2.5 Положення №217 визначено, що до управління спеціальних розслідувань входять три слідчі відділи, відділ криміналістичного супроводження досудового розслідування та інформаційно-аналітичної роботи, відділ документального забезпечення. Управління очолює начальник, який має трьох заступників. Відділи очолюють начальники, які (окрім начальника відділу документального забезпечення) мають заступників. До штату структурних підрозділів управління входять старші слідчі та слідчі в особливо важливих справах, прокурори, а також головні спеціалісти, головні спеціалісти - психологи, провідний спеціаліст, спеціаліст, старший інспектор.
Відповідно до пункту 5.4.1 Положення №217 начальники слідчих відділів (у межах компетенції відділів): виконують повноваження керівника органу досудового розслідування та інші повноваження, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України; надають слідчим вказівки щодо доведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора; здійснюють безпосередній контроль за станом розслідування злочинів підпорядкованими слідчими, виконанням планів у кримінальному провадженні, наданих у провадженнях вказівок, рішень оперативних нарад з питань досудового розслідування кримінальних проваджень; за дорученням керівництва Генеральної прокуратури України, управління особисто проводять досудове розслідування у кримінальному провадженні чи очолюють групу слідчих; забезпечують контроль за станом дотримання вимог законодавства у зв'язку із затриманням осіб та їх перебуванням у слідчих відділах відповідно до вимог статей 212, 213 Кримінального процесуального кодексу України; забезпечують виконання підпорядкованими слідчими вимог закону щодо обліку речових доказів, цінностей та документів, вилучених під час досудового розслідування, їх зберігання та схоронність тимчасово вилученого майна; забезпечують своєчасне, повне й об'єктивне внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Вказані норми безпосередньо вказують на виконання позивачем на посаді начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України повноважень керівника органу досудового розслідування, передбачених КПК України.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті КПК України керівник органу досудового розслідування - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України та його заступники, які діють у межах своїх повноважень.
Пунктом 19 частини першої статті 3 КПК України встановлено, що сторони кримінального провадження - з боку обвинувачення: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.
Статтею 36 КПК України врегульовано статус прокурора у кримінальному провадженні в якості сторони обвинувачення.
У свою чергу, окремий статус має й керівник органу досудового розслідування, що визначено статтею 39 КПК України.
Зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті, керівник органу досудового розслідування зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які даються у письмовій формі. Невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Отже, з аналізу викладених положень вбачається безпідставним є ототожнення статусу та повноважень керівника органу досудового розслідування та прокурора.
Відтак, виконуючи службові обов'язки на посаді начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, позивач організовував та здійснював досудове розслідування у кримінальних провадженнях, а тому не виконував функції прокуратури, які визначені статтею 131-1 Конституції України, зокрема функцію організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку, а також пунктом третім частини 1 статті 2 Закону №1697-VII - нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.
Разом з тим, як вірно відзначено судом першої інстанції, Законом № 113-ІХ (в редакції чинній на час звільнення позивача) не передбачено підстав за яких може бути звільнено слідчих органів прокуратури.
У подальшому, це питання було врегульовано законодавцем шляхом внесення відповідних змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Законом України від 15.06.2021 року № 1554-IX.
У контексті наведеного необхідно зазначити, що Верховним Судом у постанові від 21.07.2022 року у справі № 640/22657/19 надавалася оцінка поширенню пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII і підпункту 1 пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ (в редакції чинній до внесення змін Законом № 1554-IX) на слідчих органів прокуратури.
Зокрема, Верховним Судом у вказаній постанові зазначено, що пунктом 9 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (у редакції Закону України від 02.06.2016 року № 1401-VIII) передбачено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції.
Таким чином, позивач, обіймаючи посаду начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України не виконував повноваження прокурора, передбачені КПК України і Законом №1697-VII, а отже, не мав статусу прокурора, що виключало можливість застосування до нього станом на день звільнення (18.10.2019) положень Закону №1697-VII, в тому числі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону щодо звільнення прокурора з посади з підстави ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Подібного висновку щодо поширення з початком роботи Державного бюро розслідувань, а саме: з 27.11.2018 дії норм Закону №1697-VII виключно на прокурорів та відсутності підстав для їх застосування після цієї дати, зокрема в частині дисциплінарної відповідальності, до керівника органу досудового розслідування (слідчих органів прокуратури) дійшла й Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів у рішенні від 11.09.2019 №272дп-19.
Так само приписи пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що визначали порядок звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII під час проведення їхньої атестації, стосувалися виключно прокурорів.
При цьому, системний аналіз положень Закону №113-ІХ у взаємозв'язку з положеннями Закону №1697-VII не дає підстав для висновку про ототожнення законодавцем у тексті Закону №113-ІХ понять прокурора і слідчого прокуратури в єдиному терміні «прокурори», на чому наполягає відповідач у своїх процесуальних заявах по суті спору.
Так, норма пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, яка була єдиною в цьому Законі станом на час виникнення спірних правовідносин, що стосувалася слідчих органів прокуратури і передбачала можливість їх переведення на посаду прокурора у реформованих органах прокуратури за умови успішного проходження ними атестації, не означала застосування до таких осіб усіх професійних процедур, обов'язкових для посади прокурора, а також можливість звільнення їх з посад слідчих в разі непроходження або неуспішного проходження атестації для зайняття посади прокурора.
У цьому контексті слід також звернути увагу на приписи статті 38 Закону №1697-VII, яка встановлює правила переведення прокурорів з одного органу прокуратури до іншого, проте не передбачає переведення на посаду прокурора інших осіб, які не мають такого статусу.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що питання подальшого перебування ОСОБА_1 на посаді начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, яке не було вирішено до 27.11.2018, після цієї дати мало вирішуватися в інший спосіб, аніж звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, навіть у разі подання ним заяви про проходження атестації, яка б відповідала вимогам Закону №113-ІХ та пунктам 9, 10 розділу І Порядку про проходження прокурорами атестації.
Отже, наявні підстави для визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України №1121ц від 17 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 жовтня 2019 року.
Як наслідок, позивач підлягає поновленню з 19.10.2019 на посаді начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, з якої його було звільнено.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Із пункту 5 вказаного Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Верховного Суду у постанові від 24.10.2018 у справі №820/5932/16.
Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів» затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора.
У свою чергу, згідно з абзацом третім пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX також передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»).
Пунктом 7 вказаної Постанови закріплено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Таким чином, застосування коефіцієнтів можливе лише за умови призначення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора за результатами успішної атестації.
З огляду на вказане, коригування посадового окладу на коефіцієнт підвищення відбувається лише після звільнення позивача з посади, яку він обіймав у Генеральній прокуратурі України.
Як свідчать матеріали справи, у відповідності до довідки Офісу Генерального прокурора від 08.11.2024 № 21-725зп, сума середньоденної заробітної плати позивача без урахування обов'язкових відрахувань складає 2 198,28 грн.
Відтак, період часу вимушеного прогулу позивача з 19.10.2019 по 31.01.2025 становить 1 354 робочих днів.
З урахуванням викладеного, стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.10.2019 року по 31.01.2025 року в розмірі 2 976 471,12 грн (2198,28 грн (середньоденний заробіток позивача) х 1 354 днів (робочі дні за час вимушеного прогулу)) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
Пунктами 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність допущення до негайного виконання рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, яка згідно з довідки Офісу Генерального прокурора від 08.11.2024 № 21-725зп, складає 46 163,88 грн, та поновлення ОСОБА_1 на відповідній посаді.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко