Справа № 580/349/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ
30 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати з 01 липня 2021 року позивачу пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії позивачу за період з 01 липня 2021 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії позивачу за період з 01 липня 2021 року відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та виплачувати позивачу основну пенсію у розмірі не менше 8 мінімальних пенсій за віком.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно відмовив у здійсненні перерахунку позивачу пенсії з 01.07.2021 відповідно до вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 згідно ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР від 06.06.1996".
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до вимог ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату з 08.07.2024 пенсії ОСОБА_1 у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком з 08.07.2024 відповідно до вимог ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених коштів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, ОСОБА_1 звернулися із апеляційними скаргами.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зазначає, що відповідно до абзацу другого резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року у справі № 4-р(І)/2024, частина третя статті 54 Закону № 796-XII зі змінами, визнана неконституційною, утрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами, отже відтерміновано виконання цього Рішення до закінчення воєнного стану.
Апелянт зазначив, що при зверненні до суду позивачем пропущено шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги про зобов'язання Головного управління здійснити перерахунок пенсії позивача поза межами цього строку підлягають залишенню без розгляду.
В обґрунтування своїх вимог вказує, що лист Головного управління являється роз'яснювальним листом, направленим позивачу відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», і не підпадає під ознаки акту (рішення) суб'єкта владних повноважень, а тому не є підставою публічно-правового спору в розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач вважає, що недотримання особою чинних законодавчих норм щодо порядку звернення за перерахунком пенсії не породжує у органів Пенсійного фонду України юридичного обов'язку щодо перерахунку пенсії.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Зазначає, що позовна вимога виплачувати в подальшому пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком є способом захисту права позивача спрямованого на упередження можливого його порушення та ніяким чином не зобов'язує відповідача вчиняти будь-які дії в майбутньому.
Апелянт стверджує, що судом першої інстанції проігноровано рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(II)/2021, з якого вбачається обов'язок пенсійних органів перерахувати пенсію особам категорії 1, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за період з 01.07.2021.
В обґрунтування свої вимог зазначає, що реалізація права позивача на звернення до суду не залежала виключно від нього, бо на це також вплинула непослідовна поведінка законодавчого органу держави в питаннях соціального захисту осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2025, від 31.03.2025 та від 14.04.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від ОСОБА_1 27.03.2025 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання зазначає, що порушення права позивача на належний розмір пенсії розпочалося з 01.07.2021, що вбачається із контексту Рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 у справі №4-р(I)/2024.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 05.10.2020.
Позивачу призначено пенсію по інвалідності згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ).
Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою, в якій просила провести перерахунок її пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Листом від 22.10.2024 №13475-12749/Д-02/8-2300/24 Головне управління ПФУ в Черкаській області повідомило позивачу, що чинним законодавством не передбачено виплату пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, відповідно до Закону № 796-XII, зокрема по 2 групі інвалідності, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Крім того, також зазначено, що частина 4 статті 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 06.06.1996 № 230/96-ВР застосуванню не підлягає.
Вважаючи такі дії протиправними, позивачка звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки прийняттям Закону №1584-IX не досягаються всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому позивач має право на перерахунок пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком з 08.07.2024 відповідно до вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 згідно статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом з тим суд зазначив, що позовна вимога щодо зобов'язання відповідача виплачувати позивачу таку пенсію у подальшому не підлягає задоволенню, оскільки поновленню підлягають порушені права позивача.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовані Законом № 796-ХІІ.
За змістом статті 1 Закону № 796-XII цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 54 Закону № 796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.
Так, відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986- 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986- 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (№ 1788 - XII).
В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, яким статтю 54 Закону № 796-XII викладено у такій редакції:
«Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986- 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986- 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань».
Конституційний Суд України в Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 дійшов висновку, що положення частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII не відповідають Конституції України (є неконституційними) та встановив, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону №76-VIII. З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов'язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.
Частинами першою та другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні за змістом положення містяться в частині першій статті 91 Закону № 2136-VIII.
Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону № 2136-VIII, відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Керуючись зазначеними нормами Закону № 2136-VIII, Конституційний Суд України Рішенням від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 встановив строк втрати чинності нормою закону, що визнана неконституційною, а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07 липня 2021 року.
На виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнятий Закон № 1584-ІХ, яким внесено зміни до Закону № 796-ХІІ, в тому числі в частині визначення розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Так, за змістом частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ (в редакції Закону № 1584-ІХ) розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для I групи інвалідності - 6000 гривень;
для II групи інвалідності - 4800 гривень;
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.
Таким чином, статтею 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 1584-ІХ визначені розміри пенсій, які є нижчими, аніж ті, що були встановлені зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, у зв'язку з чим Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі №240/1121/24 від 10 грудня 2024 року зазначила таке.
За змістом статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
У Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що «скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень статті 16 Конституції України установив у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
Покладення Конституцією України на державу обов'язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров'я, що зумовлює їх посилений соціальний захист.
У Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР та зазначив, що приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав на те, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов'язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.
Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, свого Рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону №796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано положеннями зазначеного закону в редакції Закону №230/96-ВР.
Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду, судова палата зазначила, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (щодо внесення відповідних змін до Закону № 796-ХІІ в частині надання повноважень уряду визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені статтею 54 Закону № 796-ХІІ (в редакції Закону № 1584-IX ) нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Врахувавши зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.
Як уже було зазначено, у пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закон № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Враховуючи, що внесеними Законом №1584-IX змінами до статті 54 Закону № 796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, судова палата констатувала, що законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
З урахуванням вищенаведеного у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню, зокрема, у спосіб визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(II)/2021 та відповідно до статті до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06 червня 1996 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплачених коштів.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає таке.
Так, позивачка наголошує на тому, що позовна вимога стосовно зобов'язання відповідача виплачувати позивачу основну пенсію у розмірі не менше 8 мінімальних пенсій за віком спрямована на упередження можливого порушення прав позивача та ніяким чином не зобов'язує відповідача вчиняти дії на майбутнє, бо фактично застерігає його, як суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій.
Колегія суддів враховує, що відповідно до частини третьої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло.
Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб'єкта владних повноважень у подальшому, оскільки на час розгляду справи таких не існує.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, установлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Колегія суддів зауважує, що відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку позивачу пенсії на виконання цього рішення суду, а тому суд апеляційної інстанції з урахуванням наведених вище мотивів дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині з огляду на передчасність відповідних позовних вимог, оскільки на момент прийняття рішення, відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
З урахуванням викладеного та зважаючи на те, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 20 січня 2022 року у справі № 240/358/21, від 11 липня 2022 року у справі № 580/3523/20, від 07 вересня 2022 року у справі №580/6032/20, від 25 травня 2023 року у справі №580/4576/20, від 02 жовтня 2024 року у справі №400/5534/23.
Крім того, позивачка у своїй заяві від 24 вересня 2024 року не просила пенсійний орган виплачувати пенсію, а просила здійснити лише перерахунок розміру її основної пенсії.
На підставі викладеного у сукупності, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновки суду першої інстанції в даній частині.
Доводи апелянта про здійснення перерахунку та виплати пенсії з 01.07.2021 колегія суддів не приймає до уваги та не надає їм оцінку, виходячи із такого.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 01.07.2021 до 07.07.2024. Приймаючи вказану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що отримання позивачем листа ГУ ПФУ в Черкаській області від 22.10.2024 не може змінювати момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, з якого він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата прямо не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Вказана ухвала позивачкою не оскаржувалася, а в оскаржуваному судовому рішенні від 14.02.2025 предметом спору було лише право позивача на здійснення перерахунку та виплати пенсії з 08.07.2024.
З цих самих підстав суд не надає оцінку в частині посилань відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, у якій Суд зобов'язав відповідача здійснити перерахунок основної пенсії позивача з 01 липня 2021 року, колегія суддів не враховує, оскільки Верховний Суду у вказаній справі не досліджував питання про дотримання строків звернення до суду у цій категорії справ та не висловлював висновки з цього приводу.
Надалі, розглядаючи доводи відповідача про те, що лист Головного управління являється роз'яснювальним листом, направленим позивачу відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» і не підпадає під ознаки акту (рішення) суб'єкта владних повноважень, а тому не є підставою публічно - правового спору в розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, судом враховано наступне.
Так, за матеріалами справи, позивачка звернулася до відповідача із заявою про здійснення перерахунку основної пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Листом від 22.10.2024 відповідач повідомив про відсутність підстав для перерахунку пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 та згідно зі ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки такий перерахунок не передбачений вимогами чинного законодавства України.
Разом із тим, в даному випадку виходячи зі змісту листа відповідача від 22.10.2024, колегія судів вважає, що фактично даний лист і є відмовою позивачу у перерахунку основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Таким чином, доводи відповідача в даній частині є безпідставними.
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, ОСОБА_1 , викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року у справі №580/349/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О. Грибан
О.В.Карпушова