Справа № 420/4457/25
02 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 про:
- визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі якого було здійснено призов на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 , навчальний центр 199, на підставі якого було здійснено зарахування до списків особового складу військової частини солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 виключити солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 .
Ухвалою суду від 13.02.2025 відкрито провадження у адміністративній справі; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчену копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі якого було здійснено призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та документи на підставі яких його прийнято; - у Військової частини НОМЕР_2 належним чином засвідчену копію наказу про зарахування до списків особового складу військової частини солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та документи на підставі яких його прийнято, витребувані матеріали зобов'язано надати до Одеського окружного адміністративного суду у строк до 10.03.2025.
Ухвалою суду від 26.03.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про витребування доказів від 07.03.2025; задоволено клопотання представника ОСОБА_1 про заміну неналежного відповідача від 25.03.2025; замінено відповідача у справі №420/4457/25 з Військової частини НОМЕР_2 на Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ); витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчену копію наказу про зарахування до списків особового складу військової частини солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та документи на підставі яких його прийнято.
В обґрунтування позовних вимог, представник позивача вказала, що ОСОБА_1 має право на отримання відстрочки від призову на військову службу на підставі п.2. ч 3. ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», своє право ОСОБА_1 , як вчитель фізичного виховання загальноосвітнього навчального закладу Приватний заклад «Одеський ліцей «Чорноморський». Позивач зазначив, що з метою реалізації свого права на відстрочку, ОСОБА_1 , за допомогою сайту Міністерства оборони України та сервісу «Електронна черга» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєструвався до електронної черги до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 14.01.2025 о 15:30 за номером 167, обравши розділ «Подача документів для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (Військовозобов'язаний (резервіст) рядового, сержантського, старшинського складу запасу)» та отримав відповідне смс-повідомлення на свій номер телефону з підтвердженням дати та часу необхідності прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Прибувши 14.01.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 додатково співробітником ІНФОРМАЦІЯ_1 був внесений до списку черги в паперовому вигляді під номером 45. Втім, як вказав представник, зайшовши до будівлі ІНФОРМАЦІЯ_1 , співробітники відмовились приймати заяву на відстрочку та документи, які підтверджують право на неї та повідомили, що ОСОБА_1 буде призваний та направлений для проходження військової служби до військової частини і почали примусово утримувати в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, як вказав представник, позивач не отримував направлення на проходження ВЛК та не проходив його, а факт незаконного утримання позивача співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_1 було зафіксовано шляхом звернення безпосередньо позивача з повідомлення до служби 102 та у подальшому шляхом звернення його дружини - ОСОБА_2 до відділення поліції із відповідною заявою. Представник позивача вказав, що ані поліція, ані співробітники ТЦК не реагували на заяви позивача стосовно того, що у нього є право на відстрочку, він був записаний до електронної черги та прибув до ТЦК саме з метою реалізації цього свого права та внаслідок чого, 15.01.2025 р. позивач у примусовому порядку у супроводі співробітників ТЦК був доставлений для проходження військової служби до військової частини. Представник позивача, посилаючись на вказані обставини та норми діючого законодавства зазначила, що на час призову на військову службу на позивача розповсюджувався відповідний імунітет від такого призову, передбачений абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII і зважаючи на необхідність належного захисту та відновлення порушеного права позивача, оскаржувані накази підлягають визнанню протиправними та скасування, а позивач виключенню зі списків особового складу Військової частини.
15.04.2025 до суду від представника відповідача, Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, відповідач, посилаючись на практику Верховного Суду, вказав, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, шляхом її звільнення. Відповідач зазначив, що зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби виходить за межі правовідносин між територіальним центром комплектування та соціальної підтримки і позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду у цій справі та такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини (а саме: колишнього військовозобов'язаного, статус якого вже припинено, у правовідносини діючого військовослужбовця та Збройних Сил України), які врегульовані іншими правовими нормами. Також, відповідач вказав, що позивач самовільно залишив військову частину з 16.01.2025 по теперішній час без поважних причин, чим порушив вимоги статей 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Таким чином, як зазначив відповідач, до моменту повернення позивача на діючу військову службу, питання щодо звільнення з військової служби цього військовослужбовця не може бути розглянуто Військовою частиною НОМЕР_1 по суті, так як ОСОБА_1 не відбуває військову службу згідно конституційного обов'язку встановленого ст.65 Конституції України та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
21.04.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої представник вважає, що висновки Верховного Суду у справі №160/2592/23 від 05.02.2025 не підлягають застосуванню. Як вказала представник позивача, при розмові з командиром частини ОСОБА_1 йому повідомив, що сталося непорозуміння, оскільки він прийшов до ТЦК з метою оформлення відстрочки та на що йому сказав командир, щоб він йшов звідти, якщо вважає, що має право. Отже, представник ОСОБА_1 вважає, що у даному випадку мали місце неправомірні дії відповідача, оскільки особа, яка прибула до ТЦК реалізовувати свої законні права, але була піддана незаконним діям. Поряд з цим, як зазначала представник, за наявності факту самостійного прибуття ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 з метою оформлення відстрочки, - подальше направлення його для проходження військової служби до військової частини є протиправними.
27.04.2025 до суду від представника відповідача надійшли заперечення, згідно яких, відповідач, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Так, відповідач наголосив, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 та мобілізаційне розпорядження щодо ОСОБА_1 вичерпали свою дію фактом їхнього виконання та чинним законодавством не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов та про призначення до військової частини. Вказаний наказ, як зазначив відповідач, вже реалізований, а його скасування не матиме наслідком звільнення позивача із військової служби.
30.04.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій представник наголосила, що будь яким незаконним способом ОСОБА_1 не залишав військову частину та йому це право надав командир частини. ОСОБА_1 спокійно, без будь-яких перешкод та переховувань залишив військову частину, адже вважав, що має на це право та командування військової частини, замість того, щоб врахувати неправомірність дій допущених ІНФОРМАЦІЯ_7 , продовжувало вчиняти неправомірні дії відносно ОСОБА_1 , якого ж командування саме і відпустило, а потім зарахували у військову частину та оформили документи про самовільне залишення, яке взагалі не мало місця.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Як вказав представник позивача та підтверджується матеріалами справи, ПлешкоО.С., за допомогою сайту Міністерства оборони України та сервісу «Електронна черга» зареєструвався до електронної черги до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 14.01.2025 о 15:30 за номером 167, обравши розділ «Подача документів для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (Військовозобов'язаний (резервіст) рядового, сержантського, старшинського складу запасу)» та отримав відповідне смс-повідомлення на свій номер телефону з підтвердженням дати та часу необхідності прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.8).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.01.2025 №16 призначено солдата ОСОБА_1 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15 січня 2025 року був зарахований до списків особового складу частини та призначений стрільцем-помічником гранатометника 4 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 5 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 18.01.2025 №172, акту службового розслідування від 28.01.2025 року, наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.01.2025 року № 748 - солдат ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 16.01.2025.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Пунктом 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 р. (далі - Закон №3543-ХІІ).
У статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 р. (далі - Закон №2232-ХІІ; в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частиною десятою статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Так, відповідно до п.1 ч.3 ст.23 Закону № 3543-ХІІ встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів фахової передвищої освіти, професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 , працює вчителем фізичного виховання загальноосвітнього навчального закладу Приватний заклад «Одеський ліцей «Чорноморський» та згідно довідки від 19.12.2024 №317, з навантаженням 29 годин (1,5 ставки).
Згідно пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відповідно до покладених на них завдань, зокрема:
- ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб;
- оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
- здійснюють контроль за проведенням на підприємствах, у закладах освіти роботи з ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час.
Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.
Відповідно до п.3 Порядку № 1487, військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
За приписами пункту 17 Порядку № 1487 військовий облік військовозобов'язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний та спеціальний.
Військовозобов'язані, які згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, перебувають на спеціальному військовому обліку.
В силу положень пункту 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини п'ятої, частини восьмої статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII) органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (частина дев'ята статті 5 Закону № 1951-VIII).
При цьому, статтею 14 Закону № 1951-VIII визначено, що ведення Реєстру включає: внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним; внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами.
З огляду на наведені норми законодавства, саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та саме на них покладено обов'язок, в тому числі, надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 , за допомогою сайту Міністерства оборони України та сервісу «Електронна черга» зареєструвався до електронної черги до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 14.01.2025 р. на 15:30 за номером 167, обравши розділ «Подача документів для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (Військовозобов'язаний (резервіст) рядового, сержантського, старшинського складу запасу)» та отримав відповідне смс-повідомлення на свій номер телефону з підтвердженням дати та часу необхідності прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.8).
Також, прибувши 14.01.2025 р. до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 додатково внесений до списку черги в паперовому вигляді під номером 45, що підтверджується фотокопію черги в ТЦК в паперовому вигляді на 14.01.2025 (а.с.21).
Наступного дня, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.01.2025 року № 16 призначено солдата ОСОБА_1 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15 січня 2025 року був зарахований до списків особового складу частини та призначений стрільцем-помічником гранатометника 4 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 5 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону.
Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 14.01.2025 на 15:30, з метою подачі документів для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що не спростовано відповідачем.
Не вирішення ТЦК питання щодо права у позивача на відстрочку від призову на підставі п.1 ч.3 ст.23 Закону № 3543-ХІІ, не спростовує того факту, що позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону № 3543-XI.
У справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, ЄСПЛ наголосив на особливій важливості принципу "належного урядування", зазначивши при цьому, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних Документ сформований в системі «Електронний суд» 11.02.2025 7 правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Також відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Однак, як встановлено за результатами розгляду справи, наказ про мобілізацію позивача зазначеним критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень не відповідає та порушує законне право позивача на відстрочку від призову на військову службу.
На переконання суду, в даному випадку, з огляду на очевидну незаконність оскаржуваного позивачем акта індивідуальної дії, його скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, а навпаки вказуватиме на неприпустимість допущення неправомірних дій центром комплектування при мобілізації військовозобов'язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову.
Враховуючи викладене та те, що у матеріалах справи відсутні докази мобілізації позивача шляхом прийняття наказу територіального центру, та ОСОБА_1 призваний з 15.01.2025 на військову службу за призовом під час мобілізації саме на підставі наказу Військової частини НОМЕР_1 №16 від 15.01.2025, суд приходить висновку про наявність підстав для його скасування.
Щодо позовних вимог позивача в частині виключення солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає, що наступне.
Відповідно до пункту 34 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743, стосовно осіб, які проходять базову військову службу та самовільно залишили військові частини, у триденний строк з дати залишення частини видається наказ по стройовій частині про зняття зі всіх видів забезпечення. Після виключення таких осіб зі списків особового складу військової частини наказом по стройовій частині їх обліково-послужні картки разом з витягами з наказів по стройовій частині направляються до відповідних ТЦК та СП, якими вони були направлені для проходження базової військової служби, для подальшого ведення персонального обліку таких осіб.
Підставою для виключення осіб, які проходять базову військову службу та які самовільно залишили військову частину, із списків особового складу військової частини наказами по стройовій частині є отримане командуванням військової частини повідомлення про внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань від органу досудового розслідування, прокуратури, суду, органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (далі - Військова служба правопорядку), у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.
З урахуванням викладеного та того, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 18.01.2025 року № 172, акту службового розслідування від 28.01.2025 року, наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.01.2025 року № 748 - солдат ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 16.01.2025, суд вважає, що позовні вимоги в частині виключення зі списків особового складу за вищенаведених обставин та діючого наказу від 31.01.2025 року № 748, є передчасними та задоволенню не підлягають.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295, 382 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) від 15.01.2025 №16.
У задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра