Справа № 420/6809/25
30 травня 2025 року Одеський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Левчук О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в місті Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльність виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо ненадання житла або компенсації його вартості ОСОБА_1 , як дитині, позбавленій батьківського піклування, що перебуває на соціальному квартирному обліку; зобов'язання виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області забезпечити ОСОБА_1 , житлом згідно норм, передбачених Житловим кодексом Української РСР, а в разі відсутності житла у комунальній власності ради зобов'язати виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення.
Вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до п. 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
З аналізу вищевикладеного слідує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Позивач, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо ненадання житла або компенсації його вартості ОСОБА_1 , як дитині, позбавленій батьківського піклування, що перебуває на соціальному квартирному обліку; зобов'язати виконавчий комітет Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області забезпечити ОСОБА_1 , житлом згідно норм, передбачених Житловим кодексом Української РСР, а в разі відсутності житла у комунальній власності ради зобов'язати виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення.
Отже, предметом спору в цій справі є визнання протиправною бездіяльності органу місцевого самоврядування із забезпечення реалізації права позивача на соціальне житло. Тобто ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права на житло.
Перелік громадян, які мають право на першочергове та позачергове отримання житлових приміщень, визначений статтями 45, 46 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).
Згідно ст. 46 ЖК УРСР поза чергою жиле приміщення надається, зокрема, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення терміну перебування у сім'ї опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також особам з їх числа у разі відсутності житла або неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Закон України № 2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.
Відповідно до статті 33 Закон України № 2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, а також особи з їх числа, місцем походження або проживання яких до влаштування в сім'ї громадян, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є населені пункти тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, територія населених пунктів на лінії зіткнення, тимчасово окупована територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя та які не перебувають на обліку внутрішньо переміщених осіб, беруться на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, соціальний квартирний облік органами місцевого самоврядування за місцем їх фактичного проживання на території населених пунктів України, крім тимчасово окупованих територій та територій населених пунктів на лінії зіткнення. Зміна місця проживання таких осіб після взяття їх на облік як громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та на соціальний квартирний облік не є підставою для зняття їх з відповідного обліку.
Після завершення перебування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у відповідних закладах для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї або завершення терміну піклування над такими дітьми та в разі відсутності в таких дітей права на житло обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування забезпечують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа протягом місяця у позачерговому порядку впорядкованим соціальним житлом.
Згідно ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2019 року по справі № 804/3718/18 вказала, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки пов'язані з реалізацією порушеного права особи на житло, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача. Вимоги визнати протиправною бездіяльність відповідачів та зобов'язати їх прийняти відповідне рішення щодо забезпечення впорядкованим соціальним житлом є способом захисту права позивача на житло, не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а тому спір у цій справі не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі №161/5545/14-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
За таких підстав, суд дійшов до висновку, що спір про зобов'язання суб'єкта господарювання забезпечити житлом згідно норм, передбачених Житловим кодексом Української РСР, а в разі відсутності житла у комунальній власності ради виплатити грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення не є публічно-правовим, оскільки не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а тому має вирішуватися не в порядку адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч.1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Враховуючи вищевикладене, вивчивши матеріали справи, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2019 року по справі № 804/3718/18, суд дійшов висновку, що провадження по справі, слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, та відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України слід роз'яснити позивачу, що ці правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 238, 239, 242, 243, 248 КАС України, суд, -
Закрити провадження у справі № 420/6809/25 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (67751, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Молога, вул. Кишинівська, 221-А) про визнання бездіяльність виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо ненадання житла або компенсації його вартості ОСОБА_1 , як дитині, позбавленій батьківського піклування, що перебуває на соціальному квартирному обліку; зобов'язання виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області забезпечити ОСОБА_1 , житлом згідно норм, передбачених Житловим кодексом Української РСР, а в разі відсутності житла у комунальній власності ради зобов'язати виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення.
Роз'яснити позивачу, що даний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та в строки встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.
Ухвала набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 256 КАС України.
Суддя О.А. Левчук
.