про залишення позовної заяви без руху
02 червня 2025 р. № 400/5435/25
м. Миколаїв
Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Дерев'янко Л.Л., ознайомившись з позовною заявою:
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
доВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
- Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 , нарахування та виплати щомісячної індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.12.2022 року 4463,15 грн, щомісяця відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
- Зобов'язані військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 , нарахування та виплатити щомісячну індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року 4463,15 грн., щомісяця відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
До позовної заяви було додано клопотання про поновлення строку звернення до суду, мотивоване тим, що дія частини першої статті 233 КзпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Вивчивши матеріали справи, суд встановив, що наявні підстави для залишення позовної заяви без руху з огляду на таке.
Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є публічною службою у розумінні КАС України. Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Зміст заявлених позовних вимог та обґрунтування у позовній заяві дають підстави вважати, що спір у цій справі виник щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу під час проходження військової служби, а тому в контексті спірних у цій справі правовідносин слід враховувати правові висновки Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
Характерною особливістю спірних правовідносин у справі № 460/21394/23 є те, що позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року]. Судова палата зазначила, що спірний період [з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року у справі № 460/21394/23] умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" [19 липня 2022 року] та після цього.
Судова палата виснувала, що з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
Тому суд враховує, що Верховний Суд вказав на те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього судова палата погодилась, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.
Суд враховує, що відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104), начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, з-поміж іншого, вибуття до нового місця служби.
Отже, у день звільнення з військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок грошового забезпечення та виданий грошовий атестат, й відтоді бере початок відлік строку звернення до суду у такій категорії спорів із вимогами за період з 19 липня 2022 року.
Заява про поновлення строку звернення до суду містить пояснення позивача з посиланням на практику Верховного Суду щодо того, що на спірні правовідносини не поширюється дія Закону № 2352-ІХ, оскільки вони виникли до набуття ним чинності.
Суд вважає таку позицію помилковою, з огляду на зазначені вище норми і висновки Верховного Суду щодо їх застосування.
Водночас, позивачем не зазначено об'єктивних і непереборних обставин з посиланням на належні докази, які суд міг би розцінити як поважні причини пропуску строку звернення до суду з вимогами за період 19.07.2022 по 31.12.2022 року.
Суд зауважує, що поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Враховуючи викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку ля подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду разом із доказами, які, на його думку, вказують на поважність причин пропуску такого строку.
Керуючись ст. 169, ст.ст. 248, 256 КАС України, -
1. Залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
2. Запропонувати позивачу у 10 - денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення цього строку.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Л.Л. Дерев'янко