справа №640/32039/21
30 травня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, -
Позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача від 08.05.2019 року №Ф-44145-17 У.
Посилається на те, що зареєстрована в податковому органі як самозайнята особа; у передбаченому законом порядку отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3193 від 31.01.2008 року, тобто позивач є особою, яка має право провадити незалежну професійну (адвокатську) діяльність. Вказала, що за 2017 рік нею сплачено єдиний внесок на загальну суму 8448,00 грн (двома платежами: на суму 6336,00 грн - призначення платежу: єсв 22% за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2017 року, що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 30.04.2018 року; на суму 2112,00 грн - призначення платежу: єсв 22% за жовтень, листопад, грудень 2017 року, що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 30.04.2021 року. Крім того, зазначила, що у періоди з 18.09.2017 року по 31.01.2018 року, з 19.04.2018 року по 31.01.2019 року та з 07.03.2019 року по 31.03.2020 року позивач була найманим працівником та здійснювала професійну адвокатську діяльність на підставі укладених трудових договорів. Водночас вказала, що інших доходів, ніж від трудової діяльності, за ці періоди не отримувала, в т.ч. від ведення професійної діяльності. Тому, на думку позивача, визначена в оскаржуваній вимозі Головного управління ДПС у м.Києві сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 22250,14 грн фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача, а, отже, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
На виконання вимог Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399 справу №826/18330/16 передано на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 28.01.202 року; автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №640/32039/21 визначено головуючого суддю Ланкевича А.З.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 року прийнято до провадження вищевказану справу.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставин.
08.05.2019 року Головним управлінням ДПС у м.Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-44145-17 У з єдиного внеску у сумі 22250,14 грн, згідно з якою на підставі ст.25 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2464-VI) та даних інформаційної системи контролюючого органу платника зобов'язано сплатити недоїмку з єдиного внеску, станом на 27.08.2021 року, в розмірі 22250,14 грн.
Постановою державного виконавця Дніпровського відділу виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 08.10.2021 року відкрито виконавче провадження №67044083 з примусового виконання вищевказаної вимоги.
Після відкриття виконавчого провадження, а саме - 25.10.2021 року, позивач дізналась про наявність оскаржуваної вимоги про сплату боргу. Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні.
Вважаючи протиправним вищезгадане рішення відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 року №Ф-44145-17 У, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За визначенням, наведеним у підп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до п.п.63.1, 63.2 статті 63 ПК України, облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків. Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
Пунктом 63.5 статті 63 ПК України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
Водночас, згідно з підп.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України, працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За приписами ст.21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI, адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з ч.3 ст.4, ч.1 ст.13 Закону №5076-VI, адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
З аналізу наведених вище положень Податкового кодексу України та Закону №5076-VI, слідує висновок, що фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у тому числі й адвокатську, підлягає взяттю на облік у контролюючому органі. Одночасно особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою лише за умови, що вона не є найманим працівником.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27.05.2020 року у справі №500/576/19 та від 04.06.2020 року у справі №240/9527/19.
Адвокат може здійснювати свою діяльність у таких організаційних формах: індивідуально, у складі адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання. Водночас, посада юриста на підприємстві (установі, організації), що не займається адвокатською діяльністю, в такому переліку відсутня, а тому адвокат, який працює за трудовим договором на подібній посаді, не зможе відобразити це місце роботи в Єдиному реєстрі адвокатів України і буде змушений обрати у ньому інформацію щодо своєї індивідуальної адвокатської діяльності, як єдиний із дозволених Законом варіантів організаційних форм діяльності адвоката.
Тобто адвокат, який працює за трудовим договором на такій посаді, одночасно перебуває у двох статусах: з одного боку - найманого працівника, який працює за трудовим договором, а з іншого - адвоката, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально.
Якщо адвокат обирає індивідуальну діяльність, цьому кореспондує обов'язок стати на облік в контролюючому органі та сплачувати єдиний соціальний внесок на умовах, визначених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI); якщо ж особа працює за трудовим договором, платником єдиного внеску за неї, відповідно до цього ж Закону, є її роботодавець (підприємство, установа та організація, яке використовує працю фізичної особи на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством). При цьому база нарахування єдиного соціального внеску для означених вище платників податку є різною (сума нарахованої працівникові заробітної плати та сума доходу (прибутку), отриманого від незалежної професійної діяльності).
Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом ст.2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI визначено, що до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовані.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач зареєстрована в податковому органі як самозайнята особа; у передбаченому законом порядку отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3193 від 31.01.2008 року. Тобто позивач є особою, яка має право провадити незалежну професійну (адвокатську) діяльність.
За 2017 рік позивач сплатила єдиний соціальний внесок на загальну суму 8448,00 грн.
Крім того, у певні періоди часу позивач була найманим працівником та здійснювала професійну адвокатську діяльність на підставі укладених трудових договорів. Зокрема: з 18.09.2017 року по 31.01.2018 року позивач працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю «УБК «БУДІНЖИНІРИНГ» на посаді начальника юридичного відділу; з 19.04.2018 року по 31.01.2019 року - у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Терівел» на посаді керівника судової практики; з 07.03.2019 року по 31.03.2020 року - у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Юридичне об?єднання «ЕВРІС» на посаді директора.
За цей період (2017-2020 роки) вищевказані роботодавці нараховували позивачу заробітну плату та сплачували за неї як страхувальники єдиний соціальний внесок в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що підтверджується відповідними довідками юридичних осіб.
При цьому, відповідачем вказаний факт не заперечується, а докази отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально в матеріалах справи відсутні.
До всього, суд звертає увагу і на те, що у вимозі повідомлено про заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 27.08.2021 року, однак сама вимога винесена контролюючим органом 08.05.2019 року, що є неможливим, адже контролюючий орган не може формувати вимогу на майбутнє. Також, загальну суму заборгованості визначено як 22250,14 грн, втім у розділі «сума боргу, що підлягає стягненню у примусовому порядку» вказано 4392,30 грн (згідно постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №67044083 від 08.10.2021 року стягненню підлягає 22250,14 грн).
Відтак, враховуючи, що позивач у 2017 році займалася індивідуальною діяльністю (єдиний соціальний внесок сплачено), а у період з 18.09.2017 року по 31.01.2018 року, з 19.04.2018 року по 31.01.2019 року та з 07.03.2019 року по 31.03.2020 року була найманим працівником і роботодавець сплачував за неї єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, доказів отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження адвокатської діяльності, як незалежної професійної діяльності, судом не встановлено та відповідачем не надано, а наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу, - нарахування суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 22250,14 грн згідно оскаржуваної вимоги є протиправним.
Висновки суду у даній справі узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.08.2022 року у справі №1940/1565/18, від 19.12.2022 року у справі №640/9262/19 та від 07.02.2023 року у справі №440/1408/19.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, відповідачем у відзиві на позовну заяву не зазначено та судом не встановлено.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Проте, всупереч наведеним вимогам процесуального закону, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів та не довів наявність підстав для прийняття спірного рішення. Натомість, позивач довела обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.
Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов'язку доведення правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що спірне рішення Головного управління ДПС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 року №Ф-44145-17 У є таким, що не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Виходячи з положень п.2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю. А тому, спірне рішення слід скасувати як протиправне.
Щодо судового збору, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі (908,00 грн).
Крім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, в сумі 10000,00 грн.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
За змістом п.1 ч.3, ч.4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої
Згідно ч.ч.4, 5 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.6, 7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України).
За змістом ч.ч.7, 9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд встановив, що 08.10.2021 року між позивачем та Адвокатським об'єднанням «АСТРЕЯ» укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №10/21-02.
Відповідно до п.1.1 договору, клієнт доручає, а об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правничу (правову) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно додатку №1 про затвердження розміру гонорару за надання правничої (правової) допомоги за договором №10/21-02 від 08.10.2021 року, вартість правничої допомоги на виконання цього договору становить 1000,00 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №005808 від 10.11.2016 року, ордер серії КВ №464787 від 01.11.2021 року та додаток №2 про продовження терміну дії договору 10/21-02 від 08.10.2021 року на строк до 28.12.2026 року.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
З урахуванням викладених обставин справи та положень законодавства, суд приходить висновку, що підготовка та подання позову до суду у даній справі не потребувала надмірного, значного обсягу юридичної роботи, оскільки основні доводи у даній категорії справ, викладені в численних судових рішеннях в аналогічних спорах і саме такі доводи були відображені адвокатом при підготовці позовної заяви.
Більше того, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами; будь-яких інших заяв по суті справи, окрім позовної заяви, адвокат не готував та не подавав.
Відтак, як наслідок, з урахування критеріїв пропорційності, підставним є присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу лише в обсязі 2500,00 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 року №Ф-44145-17.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві (місцезнаходження: вул.Шолуденка, 33/19, м.Київ, 04116; код ЄДРПОУ: 44116011) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі в сумі 3408 (три тисячі чотириста вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.