30 травня 2025 рокусправа № 380/2184/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп'як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вичнити дії, -
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) (далі - Позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління пенсійного фонду у Львівській області (адреса: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів,79016; код ЄДРПОУ - 13814885) (далі - Відповідач) з вимогами:
Визнати протиправними дій ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови позивачу в відшкодуванні шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади та здійсненні розрахунку і виплати компенсації втрати частини доходів у зв?язку із порушенням строків їх виплати за період з 01.04.2019 по 17.06.2024.. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 237151 грн. 85 коп., в якості сплати за інфляційні збитки, трьох відсотків річних та сплати моральної шкоди, яку отримав позивач в результаті невиконання відповідачем рішень Львівського окружного адміністративного суду в адміністративних справах від 14.06.2023 № 380/13505/23 та від 25.01.2024 № 380/1848/24 за період з 01.04.2019 по 17.06.2024 у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області строк в один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили для подання звіту про виконання рішення.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром, нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків виплати пенсії, яка склалася з невиплати пенсії у належному розмірі за рішеннями Львівського окружного адміністративного суду по справі № 380/13505/23, № 380/13791/23, № 380/1848/24, № 380/1849/24. Однак, відповідач відмовив у такій виплаті. Не погоджуючись з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Крім того, позивач зазначає, що протиправними діями відповідача, встановленими рішеннями Львівського окружного адміністративного суду, йому завдана моральна шкода.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що виплата нарахованих коштів буде забезпечена у разі їх надходження з Пенсійного фонду України до головного управління на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. Крім того вказують, що правовідносини щодо правомірності нарахування, перерахунку та виплати пенсій, призначених відповідно до Закону - 2262, не застосовується до вказаних правовідносин, оскільки регулюються спеціальним законодавством, отже відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України не може застосовуватись до вказаних правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 10.02.2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі доказами.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 року у справі № 380/13505/23, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) пенсії ОСОБА_1 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», на підставі довідки військової частини НОМЕР_2 від 10.05.2023 за № 222/4/165/323/782 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019, в яку включено основні і додаткові щомісячні види грошового забезпечення (надбавки, премія), з 01.04.2019 з урахуванням виплачених сум; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 05.03.2019 по 31.12.2019 з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 з урахуванням проведених раніше виплат.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі № 380/1848/24, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01 грудня 2023 року пенсію без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням здійснених раніше виплат.
На виконання вищезгаданих рішень суду відповідачем проведено розрахунок доплати позивачу. Сума доплати за період з 01.04.2019 року по 30.01.2023 року склала 347972, 70 грн. за період з 05.03.2019 по 31.12.2019 склала - 9720, 44 грн.; за період з 01.12.2023 по 30.04.2024- 23093, 85 грн.,, що не заперечується сторонами та підтверджується наявними у справі доказами.
Позивач звернувся до відповідача у "досудовому порядку", в якій запропонував відповідачу перерахувати на рахунок позивача недоплачену пенсію та виплачувати її без обмеження максимальним розміром. Однак, відповідач відмовив у такій виплаті.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
За приписами ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Ч. 4 ст. Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 дійшла таких висновків:
« 37. За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
38. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 ЦК України).
39. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 1 ст. 5 Закону № 4901-VI).
43. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
64. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.»
Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі №160/1004/22 дійшов висновків, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відтак, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав.
З аналізу вищевикладеного слідує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2023 у справі №420/2411/19 сформувала правовий висновок, відповідно до якого, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).
Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії ст. 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника.
Крім того, у ст. 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 також вказала, що інфляційні втрати та три відсотки річних за прострочення виконання судового рішення можуть бути заявлені до стягнення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (ч. 4 ст. 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Таким чином, для застосування наслідків (відповідальності) за прострочення виконання грошового зобов'язання держави можуть бути застосовані вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України лише за наявності одночасно кількох умов: наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про визначення зобов'язання як грошового; грошове зобов'язання повинне бути конкретизоване судовим рішенням, тобто з визначенням чіткої суми.
З матеріалів справи слідує, що вимоги позивача щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області грошових кошів в сумі 237151 грн. 85 коп., в якості сплати за інфляційні збитки, трьох відсотків річних ґрунтуються на несвоєчасній виплаті нарахованих доплат до пенсії на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 року у справі № 380/13505/23, від 29.02.2024 року у справі № 380/1848/24.
В той же час, суд наголошує, що вказаними рішеннями відповідача зобов'язано вчинити певні дії.
Вказані судові рішення не містять будь-яких застережень щодо стягнення з відповідача відповідних сум, тобто грошове зобов'язання не конкретизоване судовими рішеннями, тобто без визначення чіткої суми.
Верховний Суд в постанові від 24.07.2023 по справі №420/6671/18 зазначив, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по пенсії і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Відтак, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.
З урахуванням викладеного суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначений статтею 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом під час розгляду даної справи.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається до суду із таким позовом.
Позивачем до матеріалів позовної заяви не долучено жодних доказів, що підтверджує заподіяння позивачу моральної шкоди, не надано жодних доказів, що підтверджують та встановлюють зв'язок між погіршенням морального або фізичного стану позивача та невиконанням рішення суду відповідачем.
Суд вважає необхідним зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Саме по собі переконання позивача про заподіяння йому шкоди не є підставою для стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Слід зауважити, що для вирішення питання щодо відшкодування шкоди обов'язково необхідно встановити наявність одночасно трьох складових: підтвердження факту заподіяної шкоди правам заявника саме внаслідок протиправного діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв'язку з протиправними діями відповідача мали наслідком стягнення з відповідача моральної шкоди. Положеннями ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
З урахуванням викладеного суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.
Стосовно позовних вимог про здійснення розрахунку та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати пенсії у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) відтворюють положення Закону №2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Так пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19.
У пункті 4 цього Порядку №159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Приписами статті 7 Закону №2050-III та пункту 8 Порядку №159 передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Отже, із аналізу вказаних положень Закону №2050-III та Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру; 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24 січня 2023 по справі №200/10176/19-а та від 31 липня 2024 по справі №480/1704/19.
Судом у цій справі встановлено, що на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 року у справі № 380/13505/23, від 29.02.2024 року у справі № 380/1848/24, відповідачем зроблено перерахунок пенсії позивача, згідно якого сума доплати за період з 01.04.2019 року по 30.01.2023 року склала 347972, 70 грн. за період з 05.03.2019 по 31.12.2019 склала - 9720, 44 грн.; за період з 01.12.2023 по 30.04.2024- 23093, 85 грн.
Разом з тим, виплата позивачу заборгованості, яка виникла внаслідок перерахунку пенсії за вищевказаними рішеннями судів, наразі не здійснена, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Враховуючи те, що визначальною умовою для виплати компенсації є дата фактичної виплати вказаних доходів, то суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими і передчасними. На даній стадії правовідносин між сторонами відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставин, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів,79016; код ЄДРПОУ - 13814885) про визнання протиправними дій та стягнення грошових коштів - відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають..
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
СуддяКарп'як Оксана Орестівна