02 червня 2025 року справа №320/59936/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства освіти і науки України, в якій просить суд:
- визнати неправомірною дії Міністерства освіти і науки України стосовно здійснення доопрацювання програмного забезпечення Єдиної державної електронної бази з питань освіти що призвело до порушення законних моїх прав як громадянина України, гарантованих ст. 53 Конституції України, ст. 10 Закону України «Про освіту», п.62 Постанови КМ України від 16 травня 2024 р. N 560 Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» проведених на підставі листа від 03.06.2024 р. N 1/9758-24,
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України при визначенні послідовності навчання, при формуванні довідки здобувача освіти за даними єдиної державної електронної бази з питань освіти привести у відповідності до п.62 Постанови КМ України від 16 травня 2024 р. N 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» не використовувати звіт «Історія навчання», що формується в ЄДЕБО у модулі «Фізичні особи»;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України сформувати довідку про здобувача освіти за денною або дуальною формою навчання ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) без використовувати звіту «Історія навчання», що формується в ЄДЕБО у модулі «Фізичні особи».
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 01.09.2024 року він вступив до Центру підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1 м. Кривий Ріг для отримання професії машиніст крана (кранівник) рівень освіти кваліфікований робітник. Також, 01.10.2024 року звернувся до Центру підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1 м. Кривий Ріг з питання отримання довідки про здобувачу освіти за денною або дуальною формою навчання. Відповідно до довідки здобувача освіти за даними єдиної державної електронної бази з питань освіти № 397312 від 01.10.2024 року ОСОБА_1 на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" «ні, порушує».
Зазначає, що Міністерство освіти здійснивши доопрацювання програмного забезпечення Єдиної державної електронної бази з питань освіти ввело додаткову кваліфікаційну вимогу, чим вийшло за межі своїх повноважень та порушило п.62 Постанови КМ України від 16 травня 2024 р. N 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, позивач усунув недоліки позовної заяви у повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2025 року у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
12 лютого 2025 року відповідачем надано до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. В обгрунтування заперечень зазначив про те, що алгоритм встановлення послідовності рівнів здобуття освіти, який використовується під час формування довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, викладений в листі Міністерства освіти і науки України від 03.06.2024 № 1/9758-24, повністю відповідає нормам освітнього законодавства.
Зазначає, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, ОСОБА_1 у 2014 році був зарахований до Криворізького національного університету за освітнім ступенем бакалавр за спеціальністю 6.050402 «Ливарне виробництво», відраховано 30.06.2015. У 2024 році був зарахований до центру підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1 м. Кривій Ріг за робітничою професією кваліфікований робітник. Здобуття освіти на рівні, нижчому ніж рівень попереднього навчання, не вважається послідовним. Саме тому у довідці, на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО у відповідному полі зазначено «Ні, порушує».
Окрім того, зазначає, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО, а також надання довідки, яка формується за даними ЄДЕБО і має підтверджувати статус здобувача вищої освіти, належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності.
13 лютого 2025 року, позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що посилання Міністерства освіти і науки України щодо того, що навчання позивача за освітнім рівнем бакалавра у Криворізькому національному університеті протягом 2014-2015 років свідчить про порушення послідовності здобуття ним освіти, оскільки стаття 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачає саме попереднє здобуття освіти, а не навчання протягом одного року.
Вважає, що суд має врахувати, що незавершене здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти у Криворізькому національному університеті відбувалось за Спеціальністю: 6.050402 ливарне виробництво; (за денною формою навчання). Проте, наразі позивач здобуває перший професійно-технічний рівень освіти за спеціальністю 8333 Машиніст крана (кранівник) Центру підготовки і перепідготовки робітничих кадрів №1 м.Кривий Ріг. Освітньо-кваліфікаційний рівень Кваліфікований робітник є вищим за попередньо здобутий ОКР Повна загальна середня освіта (Диплом серії НОМЕР_2 від 31.05.2014).
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, позивач 31 травня 2014 року отримав атестат про повну загальну середню освіту (серії НОМЕР_2 ), виданий Криворізькою гімназією №95 Криворізької міської ради Дніпропетровської області.
11 липня 2015 року позивач був відрахований з Криворізького національного університету (Параметри навчання: Освітній рівень: Бакалавр; Форма навчання: Денна; Фінансування: Бюджет; Структурний підрозділ: ФРОМ; Спеціальність: 6.050402 ливарне виробництво; Дата початку та закінчення навчання: 01.09.2014-30.06.2018.
Відповідно до Довідки Центру підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1 м. Кривий Ріг від 02.10.2024 року №467, ОСОБА_1 дійсно навчається в Центрі підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1 м. Кривий Ріг на денній формі здобуття освіти за рахунок регіонального бюджету з 12 вересня 2024 року по теперішній час за професією «Машиніст крана (кранівник)». Термін навчання до 30 червня 2025 року.
1 жовтня 2024 року на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було сформовано Довідку №397312 про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, зі змісту якої вбачається, що позивач порушує послідовність здобуття освіти, а саме: вказано в колонці "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" - "НІ, порушує".
За результатом розгляду звернення представника позивача, листом Міністерство освіти і науки України від 12.12.2024 №3/10154-24, повідомлено, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) у 2014 році був зарахований до Криворізького національного університету за освітнім ступенем бакалавр за спеціальністю 6.050402 «Ливарне виробництво», відраховано 30.06.2015. У 2024 році був зарахований до центру підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1 м. Кривій Ріг за робітничою професією кваліфікований робітник. Здобуття освіти на рівні, нижчому ніж рівень попереднього навчання, не вважається послідовним. Саме тому у довідці, на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО у відповідному полі буде зазначено «Ні, порушує».
Не погоджуючись із такими діями відповідача, вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Відповідно до частин 1-3 статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Частиною 1 статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі Закон № 3543-XII).
Статтею 23 Закону №3543-XII передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 було затверджено «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі Порядок №560).
Додатком 5 до Порядку №560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури, є довідка про здобувача освіти, сформована в ЄДЕБО, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
Додатком 9 до Порядку №560 затверджено форму довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.
З урахуванням наведеного право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України "Про освіту".
При цьому документом, що підтверджує право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України Про освіту, є довідка про здобувача освіти, сформована в ЄДЕБО.
Як свідчать матеріали справи, на ім'я позивача сформовано довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО від 1 жовтня 2024 №№397312, у графі якої " На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" - "НІ, порушує".
Отже, спірним у цій справі є питання послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України "Про освіту", у контексті застосування пункту 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII, а відтак правомірність формування довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО."
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регламентовані приписами Закону України "Про освіту" (далі Закон №2145-VIII).
Частиною 2 статті 10 Закону №2145-VIII передбачено такі рівні освіти: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону №2145-VIII фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
Згідно з частиною 2 статті 17 Закону №2145-VIII вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
За приписами статті 40 Закону №2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.
Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб'єктами освітньої діяльності.
Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону №2145-VIII визначено, що рівень освіти завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює та створює Закон України Про вищу освіту (далі Закон № 1556-VII).
Згідно з частинами 1, 2 та 4 статті 5 Закону №1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.
Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Відповідно до положень частини 1, 2 статті 6 Закону №1556-VII атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.
Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об'єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).
Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.
Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 7 Закону №1556-VII документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
На підставі аналізу наведених правових норм суд дійшов висновку, що фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу та проходження атестації.
Відтак, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що має підтверджуватись відповідним документом про освіту.
Як встановлено судом, позивач у 2014 році був зарахований до Криворізького національного університету за освітнім ступенем бакалавр за спеціальністю 6.050402 «Ливарне виробництво», відраховано 30.06.2015.
Відповідно до Довідки Центру підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1 м. Кривий Ріг від 02.10.2024 року №467, ОСОБА_1 дійсно навчається в Центрі підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1 м. Кривий Ріг на денній формі здобуття освіти за рахунок регіонального бюджету з 12 вересня 2024 року по теперішній час за професією «Машиніст крана (кранівник)». Термін навчання до 30 червня 2025 року.
На переконання суду, позивач не завершував навчання за ступенем бакалавр, не проходив відповідну атестацію та не отримував диплома бакалавра, оскільки був відрахований 30.06.2015, що не може свідчити про здобуття ним відповідного рівня освіти у зв'язку із незавершеністю процесу здобуття освіти.
Відтак, оскільки позивач не завершив навчання, то його навчання у Центрі підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1 м. Кривий Ріг, не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту".
Отже, оскільки позивач не завершив навчання за освітнім рівнем бакалавр у Криворізькому національному університеті, його зарахування на денну форми навчання до Центру підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1 м. Кривий Ріг за професією «Машиніст крана (кранівник)», не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України "Про освіту".
Суд звертає увагу на конструкцію норми пункту 1 частини 3 статті 23 Закону №3543-XII, а саме здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти. Словосполучення здобутий рівень освіти безумовно вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти, що вказує на те, що законодавець використовує термін здобутий для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти, чого у спірних правовідносинах не було.
Посилання відповідача на алгоритм визначення послідовності здобуття освіти, який визначений листом МОН від 03 червня 2024 року № 1/9758-24 "Про особливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти", як на належне джерело правового регулювання, не можуть братись до уваги, оскільки листи не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб'єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.
Щодо доводів відповідача про те, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 8 Закону №1556-VII засади функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти визначаються законодавством.
Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.
Статтею 74 Закону №2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).
Електронна база містить такі складові: Реєстр суб'єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).
Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.
Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратор Електронної бази:
здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази;
відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі;
забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази;
проводить навчання для роботи з Електронною базою;
здійснює інші заходи, передбачені законом.
Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах, Про захист персональних даних, Про авторське право і суміжні права та Про публічні електронні реєстри.
Суб'єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.
Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року №620 (далі Положення №620) це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України Про освіту (далі - Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.
Пунктом 5 розділу І Положення №620 передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство Інфоресурс, що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.
Основні функції уповноважених суб'єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення №620. Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п'ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб'єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
На підставі наведеного можна дійти до висновку, що саме Міністерство освіти і науки України та технічний адміністратор ДП «Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту». Натомість навчальний заклад виконує лише технічну функцію, оскільки довідка формується автоматично на підставі даних ЄДЕБО.
З наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що дії Міністерства освіти і науки України щодо внесення до ЄДЕБО відомостей про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" є протиправними та такими, що вчинені не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Європейський Суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством. Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" у теорії права та на практиці.
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.
Адміністративний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, і не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.
Суд зазначає, що "ефективний засіб правового захисту" повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав і забезпечення їхньої примусової реалізації, не відповідає положенням Конвенції та, відповідно, завданню адміністративного судочинства.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
"Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх."
"Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують."
Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, з метою ефективного захисту прав позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в наступній редакції:
- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту",
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних щодо поточного здобуття освіти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що містяться в Єдиній державній електронній базі у розділі "На підставі даних, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття світи не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»" - вказавши "Так, не порушує".
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Міністерство освіти і науки України при визначенні послідовності навчання, при формуванні довідки здобувача освіти за даними єдиної державної електронної бази з питань освіти привести у відповідності до п.62 Постанови КМ України від 16 травня 2024 р. N 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» не використовувати звіт «Історія навчання», що формується в ЄДЕБО у модулі «Фізичні особи», суд відмовляє у її задоволенні з огляду на те, що "Історія навчання" це звіт, який автоматично формується в ЄДЕБО та містить дані про навчання, строки навчання, отримані документи та інші важливі відомості про особу.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позов задоволено частково, з урахуванням пропорційності задоволених вимог, на користь позивача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України (ЄДРПОУ: 38621185, адреса: 01135, м.Київ, пр.Берестейський, 10) внести зміни до даних щодо поточного здобуття освіти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), що містяться в Єдиній державній електронній базі у розділі "На підставі даних, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття світи не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»" - вказавши "Так, не порушує".
В іншій частині задоволення позовних вимог-відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (ЄДРПОУ: 38621185, адреса: 01135, м.Київ, пр.Берестейський, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім гривень) 96 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 2 червня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.