29 травня 2025 року справа № 640/24358/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: У жовтні 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури з позовом, в якому позивач просить суд:
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку в розмірі 32875,01 грн;
- стягнути з Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач стверджує, що протягом періоду з листопада 2011 року по вересень 2020 року він працював в органах прокуратури України, а з лютого 2020 року до моменту звільнення - 10.09.2020 обіймав посаду прокурора третього відділу процесуального керівництва управління прокуратури міста Києва. Його звільнення відбулося на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", яка передбачає припинення повноважень прокурора у випадку реорганізації або ліквідації органу прокуратури. Однак, як зазначає позивач, у порушення статті 44 Кодексу законів про працю України, у день звільнення йому не було проведено повного розрахунку та не виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку. Позивач вважає, що відповідно до законодавчих норм така виплата є обов'язковою, і її ненарахування є бездіяльністю з боку відповідача, що порушує його права.
З метою реалізації своїх законних прав, 14.09.2020 позивач звернувся до Київської міської прокуратури з відповідною заявою, вимагаючи проведення нарахування та виплати вихідної допомоги. Однак станом на 08.10.2020 жодної відповіді не було отримано, а сама виплата так і не була здійснена.
Згідно зі статтями 44, 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України працівнику у разі звільнення з підстав ліквідації або реорганізації органу державної влади належить вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку. При цьому, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України виплата всіх належних сум має бути здійснена у день звільнення, або, у випадку невиплати - не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником відповідної вимоги. Позивач також посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, де вказано, що у випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані трудові права працівника, необхідно застосовувати загальні норми Кодексу законів про працю України.
Позивач здійснив розрахунок вихідної допомоги, виходячи з отриманих розрахункових листів прокуратури міста Києва за останні два календарні місяці перед звільненням. За даними звітів, загальна сума заробітку за цей період склала 28 342,38 грн, а середньоденний заробіток - 1 090,09 грн. Відтак, середньомісячний заробіток позивача становить 21 801,80 грн, що і має бути належною сумою вихідної допомоги. Окрім того, позивач вимагає судового захисту та посилається на положення статей 5 та 12 Кодексу адміністративного судочинства України, які гарантують право кожного звернутися до суду для захисту своїх прав та свобод у разі їх порушення.
Враховуючи бездіяльність відповідача, позивач просить суд визнати бездіяльність Київської міської прокуратури протиправною та зобов'язати її здійснити нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 21 801,80 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя
Кармазін О.А.) від 19.10.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Також ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Кармазін О.А.) від 19.10.2020 зупинено провадження у справі №640/24358/20 до набрання законної сили судовими рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва у справах №640/22661/20 та №640/24362/20.
10.11.2020 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким Київська міська прокуратура заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 , аргументуючи свою позицію відповідністю дій законодавчим нормам та правовим підходам, визначеним спеціальним законодавством. Відповідач зазначає, що звільнення позивача відбулося у рамках реформування органів прокуратури відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX, який передбачає, що прокурори регіональних та місцевих прокуратур можуть бути переведені на нові посади лише за умови успішного проходження атестації.
Київська міська прокуратура наголошує на тому, що позивач неуспішно пройшов атестацію, що підтверджується рішенням Шостої кадрової комісії №16 від 14.07.2020. Відповідно до пункту 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного закону прокурори, які не пройшли атестацію, підлягають звільненню на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідач стверджує, що ця норма має імперативний характер і не передбачає можливості її застосування за аналогією до інших підстав припинення трудових відносин.
Відповідач звертає увагу суду на те, що вихідна допомога, передбачена статтею 44 Кодексу законів про працю України, виплачується лише в окремих випадках припинення трудового договору, таких як ліквідація підприємства або скорочення чисельності штату. Однак звільнення позивача не було зумовлене ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, а виключно результатами кадрового відбору в межах реформи. Тому, на думку Київської міської прокуратури, законодавство не передбачає виплати вихідної допомоги у таких обставинах.
Відповідач також посилається на судову практику Верховного Суду України, зокрема на постанову від 17.02.2015 у справі №21-8а15, у якій зазначено, що у випадку регулювання правовідносин спеціальним законодавством застосування норм загального трудового законодавства можливе лише у випадках, якщо спеціальне законодавство не містить відповідного правового регулювання. Відповідач наголошує, що у цій справі норми Закону України №113-IX, який є спеціальним законодавством, визначають підстави та порядок звільнення, а отже, вимога позивача про застосування загальних трудових норм є неправомірною.
Таким чином, Київська міська прокуратура вважає позовні вимоги необґрунтованими, а їх задоволення - таким, що суперечить положенням законодавства України. Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки його вимоги не узгоджуються з чинними правовими нормами та судовою практикою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Кармазін О.А.) від 23.11.2022 поновлено провадження у справі №640/24358/20. Продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Запропоновано позивачу надати коментарі, пояснення щодо актуальності заявлених вимог у зв'язку з набранням законної сили судовими рішеннями у справі №640/24358/20, а відповідачу - актуальну інформацію щодо виплати/не виплати позивачу вихідної допомоги станом на час розгляду справи, можливі коментарі чи пояснення з цього приводу.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.
28.11.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 04.01.2023 №03-19/1152/23 "Про скерування за належністю справи" надійшли матеріали адміністративної справи №640/24358/20.
28.11.2023 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 прийнято адміністративну справу №640/24358/20 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. Продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази від позивача та відповідача. Запропоновано позивачу надати коментарі, пояснення щодо актуальності заявлених вимог у зв'язку з набранням законної сили судовими рішеннями у справі №640/24358/20, а відповідачу - актуальну інформацію щодо виплати / не виплати позивачу вихідної допомоги станом на час розгляду справи, можливі коментарі чи пояснення з цього приводу.
08.01.2024 канцелярією суду зареєстровано додаткові пояснення відповідача відповідно до яких Київська міська прокуратура заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свою позицію відповідністю дій законодавчим нормам та судовим рішенням, прийнятим у суміжних провадженнях. Відповідач зазначає, що звільнення позивача відбулося згідно з наказом прокурора міста Києва від 09.09.2020 №1905к на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а саме у зв'язку з результатами атестації. Київська міська прокуратура вказує, що порядок звільнення прокурорів регулюється спеціальним законодавством, а тому застосування норм Кодексу законів про працю України, зокрема щодо виплати вихідної допомоги, є неправомірним.
Окружним адміністративним судом міста Києва у справі №640/22661/20 рішенням від 19.04.2021 було визнано протиправним та скасовано рішення Шостої кадрової комісії від 14.07.2020 №16 про неуспішне проходження атестації позивачем, а також наказ прокурора міста Києва про його звільнення. Суд ухвалив поновити позивача на посаді прокурора з 11.09.2020 та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 171 831,44 грн. Пізніше, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 рішення першої інстанції було скасовано, і в позові повністю відмовлено. Однак Верховний Суд 05.07.2022 частково задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції з уточненням щодо формулювання пункту про поновлення на посаді.
Наказом Київської міської прокуратури від 09.02.2023 №235к
ОСОБА_1 було поновлено на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, розташованому у місті Києві. Відповідач також зазначає, що на підставі виконавчих листів Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачу було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу. 25.05.2021 Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві було списано 22 044,07 грн, а 20.10.2022 - 138 324,31 грн.
Київська міська прокуратура підкреслює, що відповідно до положень Кодексу законів про працю України вихідна допомога виплачується лише в разі припинення трудового договору. Оскільки наказ про звільнення позивача був визнаний незаконним і скасований, він фактично не припиняв трудові відносини, а був поновлений на посаді, що виключає можливість застосування норм законодавства про вихідну допомогу. Враховуючи вищезазначені обставини, Київська міська прокуратура вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з листопада 2011 року по вересень 2020 року на різних посадах.
У період з 05.02.2020 по 10.09.2020 ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, розташованому у місті Києві, прокуратури міста Києва.
Наказом прокурора міста Києва від 09.09.2020 №1905к позивача, ОСОБА_1 , звільнено з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 10.09.2020.
Підставою для звільнення стало рішення Шостої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 14.07.2020 №16 про неуспішне проходження атестації позивачем.
14.09.2020 позивач звернувся із заявою до керівника Київської міської прокуратури, в якій, керуючись статтями 39, 44, 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), просив надати розрахунок виплачених та (або) нарахованих йому сум при звільненні, а також розрахунковий лист по заробітній платі за липень, серпень і вересень 2020 року. Окремо в цій заяві позивач просив повідомити про нарахування та виплату йому вихідної допомоги, яка передбачена статтею 44 КЗпП України, із зазначенням її розміру. У разі ненарахування/невиплати такої допомоги просив нарахувати й виплатити вихідну допомогу або повідомити про причини відмови в такій виплаті.
Відповідь на вказану заяву від 19.09.2020 позивачем не отримано.
Не погоджуючись з відсутністю виплати Київською міською прокуратурою вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Крім того, позивач оскаржив своє звільнення до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою від 19.10.2020 зупинено провадження у справі №640/24358/20 до набрання законної сили судовими рішеннями ОАС м. Києва у справах №640/22661/20 та № 640/24362/20.
За результатами розгляду справи №640/22661/20 Окружний адміністративний суд міста Києва 19.04.2021 ухвалив рішення, яким частково задовольнив позов позивача. Суд визнав протиправним та скасував рішення Шостої кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, а також наказ прокурора міста Києва про звільнення позивача. У рішенні суду зазначено про поновлення позивача на посаді або на рівнозначній посаді з 11.09.2020 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 171 831,44 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської міської прокуратури задоволені, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову повністю відмовлено.
Верховний Суд 05.07.2022 частково задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення першої інстанції з виключенням слів "або на рівнозначній посаді" у пункті про поновлення.
Таким чином, рішення Окружного адміністративного суду від 19.04.2021 у справі №640/22661/20, яким визнано протиправним та скасовано рішення Шостої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 14.07.2020 №16 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації, визнано протиправним та скасовано наказ прокурора міста Києва №1905к від 09.09.2020 про звільнення ОСОБА_1 з 10.09.2020 та поновлення на посаді набрало законної сили 05.07.2022.
При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову у справі №640/24362/20 також є оскарження наказу прокурора міста Києва №1905к від 09.09.2020 про звільнення ОСОБА_1 з 10.09.2020 з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва та органів прокуратури, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, питання щодо чого вирішено судом у справі №640/22661/20.
Наказом керівника Київської міської прокуратури від 09.02.2023 №235к ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань.
Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві на виконання виконавчих листів у справі №640/22661/20 проведено безспірне списання середнього заробітку: 25.05.2021 - у розмірі 22 044,07 грн, 20.10.2022 - у розмірі 138 324,31 грн.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, закріплений у
статті 8 Конституції України. Відповідно до цієї норми Конституція України має найвищу юридичну силу, а її положення є нормами прямої дії.
Стаття 68 Конституції України встановлює обов'язок кожного неухильно дотримуватися Конституції та законів України, а також не порушувати права, свободи, честь та гідність інших осіб. Ці положення є основою для гарантування правового порядку, у рамках якого суб'єкти приватного права зобов'язані добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а суб'єкти владних повноважень - діяти лише на виконання закону. Вони мають дотримуватись визначеної законом процедури, обирати тільки ті способи поведінки, які прямо передбачені законодавством України.
Крім того, з урахуванням правових висновків, сформульованих Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18, дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб'єктів. У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v.Bulgaria" №30985/96). Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Суд враховує, що можливість вибору суб'єктом між декількома правомірними рішеннями не дає йому права діяти на власний розсуд поза межами законодавства.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру".
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органі прокуратури" №113-IX від 19.09.2019 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019 статтю 51 Закону України "Про прокуратуру" доповнено частиною 5, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Згідно зі статтею 1 КЗпП Україні, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до статті 44 КЗпП України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019 статтю 40 КЗпП України доповнено частиною 5.
Відповідно до частини 5 статті 40 КЗпП України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини 2 цієї статті, статей 42, 42-1, частин 1, 2 і 3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Із наказу прокурора міста Києва від 09.09.2020 №1905к слідує, що позивача звільнено з посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі №803/31/16, від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.08.2019 у справі №813/150/16, від 15.04.2021 у справі №440/3166/20, від 22.07.2021 у справі №300/2000/20.
Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Водночас приписами Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Проте, КЗпП України у статті 44 встановлює обов'язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Закон України "Про прокуратуру" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв'язку із звільненням прокурорів, проте КЗпП України регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України.
При цьому, суд зазначає, що внесені зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019 до Закону України "Про прокуратуру" та до КЗпП України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Закон України "Про прокуратуру" встановлює обмеження тільки щодо непоширення положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Внесені зміни в Кодекс законів про працю України стосуються обмежень щодо застосування положень частини 2 статті 40, статей 42, 42-1, частин 1, 2 і 3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу.
Застереження щодо виплати прокурорам вихідної допомоги при звільненні ні Закон №1687, ні КЗпП України не містять.
Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що частиною 5 статті 51 Закону №1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.10.2021 у справі №260/1890/19, від 28.02.2023 у справі №140/730/20.
Водночас судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.04.2021 у справі №640/22661/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково та, зокрема:
1) визнано протиправним та скасовано рішення Шостої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 14.07.2020 №16 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації;
2) визнано протиправним та скасовано наказ прокурора міста Києва №1905к від 09.09.2020 про звільнення ОСОБА_1 з 10.09.2020 з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва та органів прокуратури;
3) поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва або на рівнозначній посаді з 11.09.2020;
4) стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.09.2020 по 19.04.2021 в сумі 171 831,44 грн.
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської міської прокуратури задоволено та скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021. Прийнято постанову, якою у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Шостої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, керівника Київської міської прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказу та поновлення на роботі відмовлено у повному обсязі.
Разом з тим, постановою Верховного Суду 05.07.2022 у справі №640/22661/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі 640/22661/20 змінено шляхом виключення із пункту 4 резолютивної частини цього рішення слів "або на рівнозначній посаді", в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №640/22661/20 залишено в силі.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішень судів, наказом керівника Київської міської прокуратури від 09.02.2023 №235к позивача поновлено на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва з 11.09.2020.
Крім того, на виконання виконавчих листів у справі №640/22661/20 Головним управлінням Державної казначейської служби України проведено безспірне списання середнього заробітку позивача у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 22 044,07 грн 25.05.2021, а 20.10.2022 - у розмірі 138 324,31 грн.
Виплата вихідної допомоги, відповідно до положень КЗпП України, можлива лише в разі припинення трудового договору на визначених законодавством підставах.
У даному випадку, з огляду на те, що позивач був поновлений на посаді, його трудовий договір не припинявся, а відтак відсутні законні підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги. Поновлення на посаді означає, що звільнення позивача юридично не відбулося або його правові наслідки були анульовані, що унеможливлює застосування норми статті 44 КЗпП України щодо виплати вихідної допомоги.
Таким чином, виплата вихідної допомоги вимагає наявності факту припинення трудових відносин, що в даній справі відсутнє. Поновлення позивача на посаді, виплата йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відновлення його правовідносин із роботодавцем свідчать про те, що підстави для застосування статті 44 КЗпП України відсутні.
Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії не підлягають задоволенню, оскільки правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні не виникли.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з положеннями статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної бездіяльності на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки оскаржувана бездіяльність не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.
Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243 - 246, 250, 255 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.