30 травня 2025 року справа №320/33237/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за первісним позовом Головного управління ДПС у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДПС у Київській області (далі по тексту також позивач за первісним позовом, ГУ ДПС у Київській області) з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту також відповідач за первісним позовом, ОСОБА_1 ), в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 в рахунок погашення податкового боргу по орендній платі з фізичних осіб 198 135,19 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач за первісним позовом повідомив, що за ОСОБА_1 обліковується податковий борг по орендній платі з фізичних осіб у сумі 198 135,19 грн, який виник в результаті несплати грошових зобов'язань, визначених контролюючим органом на підставі податкових повідомлень-рішень, який відповідачем за первісним позовом добровільно не був сплачений, у зв'язку з чим контролюючий орган просить стягнути заборгованість у примусовому порядку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач за зустрічним позовом) звернувся до суду з позовом до ГУ ДПС у Київській області (далі по тексту також відповідач за зустрічним позовом) з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Київській області від 04.10.2022 №359656-2411-1008, від 21.02.2023 №43491-2411-1008, від 05.02.2024 №2406-1903-1008.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач за зустрічним позовом повідомив, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких виник податковий боргу, є такими, що підлягають скасуванню, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду в межах адміністративної справи №320/10212/22 визнано нечинним рішення Петрівської сільради від 08.07.2021 №397 про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Лютіж Петрівської сільради Вишгородського району Київської області в частині пунктів 1 та 2. Чинність даного рішення мало прямий вплив на складання відносно ОСОБА_1 податкових повідомлень-рішень, на підставі яких ГУ ДПС у Київській області стверджує про виникнення податкового боргу у межах означеної справи.
Позивач за зустрічним позовом пояснив, що рішенням Петрівської сільради від 08.07.2021 №397 була затверджена нормативна грошова оцінка земель територіальної громади, яка підлягала застосуванню з 01.01.2022 та на підставі якого ГУ ДПС у Київській області обраховано ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання із орендної плати за землю. Водночас визнання нечинним такого рішення призводить до здійснення ГУ ДПС у Київській області розрахунків розміру нарахованої орендної плати за землю за невірною базою оподаткування.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду із зустрічним позовом та прийнято зустрічний позовом ОСОБА_1 до спільного розгляду з первісним позовом у даній справі.
Цією ухвалою суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, розпочав підготовку справи до судового розгляду та призначив судове засідання.
ГУ ДПС у Київській області подано до суду додаткові пояснення до відзиву на зустрічний позов, в яких зазначено, що оскільки податкові повідомлення-рішення від 04.10.2022 №359656-2411-1008, від 21.02.2023 №43491-2411-1008, від 05.02.2024 №2406-1903-1008 винесені до набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №320/10212/22, яким визнано протиправним та нечинним рішення Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 08.07.2021 №397 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Лютіж Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області» в частині пунктів 1 та 2, дія означеного судового рішення не розповсюджується на спірні відносини.
Усною ухвалою суду від 14.01.2025, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання ГУ ДПС у Київській області про залишення зустрічного позову без розгляду.
Відповідач за зустрічним позовом, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 05.02.2024 №2406-1903-1008 ГУ ДПС у Київській області не приймалось. Натомість було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.02.2024 №2406-1903-1008-UA32100070000076283.
ГУ ДПС у Київській області повідомлено, що в ІКС «Податковий блок» наявна інформація, що за фізичною особою ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка з цільовим призначенням (01.08) для сінокосіння і випасання худоби, загальною площею 0.1459 га з кадастровим номером 3221885200:02:048:0156, яка знаходиться в межах Петрівської територіальної громади (с. Лютіж), у зв'язку з чим і було сформовано спірні податкові повідомлення-рішення.
Таким чином, на думку відповідача за зустрічним позовом, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачем за зустрічним позовом подано до суду додаткові пояснення, в яких зазначено, що акти влади, визнані протиправними, починають бути такими від моменту їх прийняття, а отже їх застосування до платників податків у бідь-який момент їх дії порушує права такого платника.
Усною ухвалою суду від 04.02.2025, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позивачем за зустрічним позовом подано до суду додаткові пояснення, в яких зазначено, що Петрівською сільською радою повідомлено, що після визнання протиправним та нечинним рішення №397 будь-яких рішень по затвердженню новою технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель с. Лютіж не приймалося. За наданою інформацією, чинним і таким, що підлягає застосуванню, є рішення Лютізької сільради від 10.07.2015 508-35-6.
Відповідачем за зустрічним позовом подано до суду додаткові пояснення на зустрічний позов, в яких повідомлено, що до прийняття рішення Петрівської сільради від 08.07.2021 №397 діючим було рішення від 10.07.2015 №508-35-VI. Дані про нормативну грошову оцінку земельних ділянок та її розмір, в тому числі по с. Лютіж до та після 24.04.2024 визначаються згідно даних Державного земельного кадастру, а інформація щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок отримується у вигляді витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки землі, який формується за заявою, поданою в електронній чи паперовій формі. Орендна плата на території с. Лютіж нараховувалась за останні 3 роки на підставі укладених договорів оренди земельних ділянок державної та комунальної власності з органами місцевого самоврядування, рішення від 08.07.2021 №397, даних Державного земельного кадастру.
Присутній у судовому засіданні 22.04.2025 представник позивача за зустрічним позовом подав клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження. Представник відповідача за зустрічним позовом при розгляді означеного клопотання послався на розсуд суду.
Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
На підставі наведеного, у судовому засіданні 22.04.2025 судом була постановлена усна ухвала про здійснення подальшого розгляду заяви у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до інформаційних даних ДПС за ОСОБА_1 обліковується податковий борг по орендній платі з фізичних осіб у сумі 198 135,19 грн, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Київській області від 04.10.2022 №359656-2411-1008 у сумі 32 797,00 грн, від 21.02.2023 №43491-2411-1008 у сумі 87 724,16 грн, від 05.02.2024 №2406-1903-1008-UA32100070000076283 у сумі 77 614,03 грн.
Несплата відповідачем за первісним позовом вищевказаної суми податкового боргу стала підставою для звернення до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі по тексту також - ПК України) встановлює, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з положеннями статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:
- платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством;
- дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;
- згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;
- дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом;
- результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Пунктом 57.3 статті 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.
Пунктом 56.1 статті 56 ПК України визначено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 04.10.2022 №359656-2411-1008, від 21.02.2023 №43491-2411-1008, від 05.02.2024 №2406-1903-1008, на підставі яких виник податковий борг відповідача за первісним позовом, є предметом оскарження в межах зустрічного позову у цій справі.
Так, не погоджуючись з правомірністю прийняття ГУ ДПС у Київській області вищевказаних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Податковий кодекс України (далі по тексту також - ПК України) відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XII ПК України.
За приписами пункту 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 288.4 статті 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).
Відповідно до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, зокрема для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.
За приписами підпункту 288.5.4 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку.
Положеннями підпункту 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Відповідно до пункту 288.7 статті 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що законодавець визначив верхню і нижню граничну межу річної суми орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція статті 288 ПК України чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру). Тобто, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, ПК України вимагає, щоб річна сума платежу з орендної плати за земельну ділянку була не меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
Крім того, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 цього Кодексу, до моменту внесення до договору оренди відповідних змін, розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Наведений висновок підтверджується чіткою та послідовною судовою практикою, яка є обов'язковою для врахування, в силу вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема постановами Верховного Суду України від 02.12.2014 у справі №21-274а14), від 07.04.2015 у справі №21-117а15), 14.04.2015 у справі №21-165а15, від 24.04.2015 у справі №21-131а15, від 06.03.2025 у справі №160/5643/23.
Від указаного вище правового висновку Верховний Суд у встановленому КАС України порядку не відступав, навпаки, аналогічний підхід до розуміння норм права, зокрема, й підпункту 288.1.5 пункту 288.5 статті 288 ПК України, було підтримано Верховним Судом у постановах від 18.03.2019 у справі №823/219/18), від 16.04.2019 у справі №2140/1586/18, від 11.06.2019 у справі №826/17049/16, від 10.10.2019 у справі №824/2281/15-а, від 17.09.2020 у справі №160/3242/19, від 02.12.2020 у справі №160/2705/19.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до договору оренди земельної ділянки від 17.03.2010, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області та зареєстрованого в реєстрі за №52, ОСОБА_1 в оренду передано земельну ділянку загальною площею 0,1459 га, кадастровий номер 3221885200:02:048:0156.
Пунктом 6 означеного договору визначено, що орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі 12% від нормативної оцінки 380,70 грн і складає 45,68 грн.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з Витягом, виданим Управлінням Держкомзему у Вишгородському районі Київської області від 08.02.2010 за №220, складає 380,70 грн.
Пунктами 1, 2 рішення Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 08.07.2021 №397 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Лютіж Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області» затверджено Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель села Лютіж Петрівської сільської територіальної громади, виконану Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВЗЕМ» та розрахованої станом на 01.01.2021 року; встановлено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель села Лютіж Петрівської сільської територіальної громади розрахована станом на 01.01.2021 застосовується з 01.01.2022 року.
З Витягу №НВ-3201312792022 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, сформованого 18.11.2022, вбачається, що НГО земельної ділянки з кадастровим номером 3221885200:02:048:0156 складає 635 682,34 грн.
З Витягу №НВ-3200070052023 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, сформованого 23.01.2023, вбачається, що НГО земельної ділянки з кадастровим номером 3221885200:02:048:0156 складає 731 034,69 грн.
З Витягу №НВ-3200081022024 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, сформованого 22.01.2024, вбачається, що НГО земельної ділянки з кадастровим номером 3221885200:02:048:0156 складає 646 783,60 грн.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9945349852024, сформованого 05.08.2024, вбачається, що НГО земельної ділянки з кадастровим номером 3221885200:02:048:0156 складає 592,43 грн. Датою проведення НГО вказано 31.07.2024.
З наданих відповідачем за зустрічним позовом витягів з переліку орендарів, з якими укладено договори оренди землі державної або комунальної власності за 2022, 2023 та 2024 роки вбачається, що орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 3221885200:02:048:0156 є ОСОБА_1 НГО на 2022 рік складає 635 682,34 грн, за 2023 рік - 731 034,69 грн, за 2023 рік - 646 783,60 грн.
З наданих ГУ ДПС у Київській області пояснень вбачається, що при здійсненні обрахунку податкових зобов'язань з орендної плати з фізичних осіб за 2022, 2023 та 2024 ОСОБА_1 контролюючий орган керувався нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки з кадастровим номером 3221885200:02:048:0156, встановленою рішенням Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 08.07.2021 №397 №Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Лютіж Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області».
Натомість, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.07.2023 в адміністративній справі №320/10212/22 визнано протиправним та нечинним рішення Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 08.07.2021 №397 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Лютіж Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області» в частині пунктів 1 та 2.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2024 у справі №320/10212/22 апеляційні скарги ГУ ДПС у Київській області та Петрівської селищної ради залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.07.2023 залишено без змін.
Отже, рішення у справі №320/10212/22 набрало законної сили 26.03.2024.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Аналіз положень статті 58 Конституції України свідчить про те, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Конституційний принцип незворотності дії закону у часі неодноразово був предметом вивчення, проте у правозастосовній практиці проблема щодо особливостей його практичної реалізації залишається невирішеною.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13.05.1997 № 1-зп) також висловив позицію, згідно якої закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Слід також зазначити, що податок являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки за своєю суттю є соціальним обов'язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток.
Суд звертає увагу на те, що у процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадках неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.
У справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, у який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у пунктах 50, 51, 56 рішення у цій справі від 14.10.2010, Європейський суд зазначив, що «…перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним… Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачекs.r.o.» проти Черкаської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 09 листопада 1999 року). ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підставі в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейлер проти Італії» № 33202/96. пункт 109. ЄСПЛ 2000-1…».
Cуд вважає, що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26.09.2014 року, «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, судами першої та апеляційної інстанції в межах адміністративної справи №320/10212/22 установлено, що при прийнятті рішення Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 08.07.2021 № 397 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Лютіж Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області» було порушено процедуру прийняття регуляторного акта, що має наслідком визнання його протиправним та нечинним.
Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01.11.1996 судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Суд констатує, що частина друга статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.
Водночас суд наголошує на неможливості зобов'язати платника податків виконати положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що визнання протиправним і нечинним у судовому порядку пунктів 1 та 2 рішення Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 08.07.2021 №397 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Лютіж Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області» унеможливлює його застосування при обчисленні ставок податку з орендної плати саме з моменту його прийняття.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №160/1088/19.
Суд зазначає, що застосування до фізичних/юридичних осіб нормативно-правових актів, які є протиправними, у будь-якому випадку є незаконним.
Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
При цьому суд не зобов'язаний самостійно здійснювати розрахунок податкових зобов'язань замість контролюючого органу, перебираючи таким чином його повноваження.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 (справа 826/15139/16 (К/9901/1450/17) та від 17.04.2018 (справа 2а-10031/12/2670).
Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Діяльність суб'єктів владних повноважень врегульовано законами та підзаконними нормативно-правовими актами, ці правові документи дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.
Відповідно до п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 24.04.2017 №1395/5 дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Тобто здійснення органом державної влади дискреційних повноважень може, в деяких випадках, передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
При цьому, як випливає зі змісту Рекомендації № К (80) державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. (Рекомендація Комітету Європи № Я (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів).
Адміністративний суд, розглядаючи справу щодо правомірності дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Більш того, суд звертає увагу на те, що сторонами по справі не надано суду документально підтвердженої інформації щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 3221885200:02:048:0156 станом на 2022, 2023 та 2024 роки, із зазначенням рішення органу місцевого самоврядування про затвердження нормативної грошової оцінки, яке існувало до моменту прийняття рішення Петрівської сільської ради Вишгородського району від 08.07.2021 №397. Не надана суду відповідна інформація і Петрівською сільською радою Вишгородського району, незважаючи на її витребування ухвалою суду від 06.03.2025.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При цьому, суд враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України", відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
Судом встановлено, що в прохальній частині зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 просить суд визнати протиправним та скасувати, зокрема податкове повідомлення-рішення від 05.02.2024 №2406-1903-1008, яким йому донараховано орендну плату з фізичних осіб за 2024 рік, однак матеріали справи містять копію податкового повідомлення-рішення від 05.02.2024 №2406-1903-1008-UA32100070000076283, яким ОСОБА_1 донараховано орендну плату з фізичних осіб за 2024 рік.
Враховуючи ідентичність означених податкових повідомлень-рішень (за виключенням останньої частини номеру « НОМЕР_1 »), суд дійшов висновку, що позивачем в прохальній частині позовної заяви допущено описку, а в якості оскаржуваного у зустрічному позові розглядається податкове повідомлення-рішення від 05.02.2024 №2406-1903-1008-UA32100070000076283.
Оскільки податковий борг ОСОБА_1 по орендній платі з фізичних осіб у сумі 198 135,19 грн складається виключно з грошових зобов'язань, визначених контролюючим органом на підставі податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження у межах зустрічного позову, задоволеного судом у повному обсязі, первісні позовні вимоги контролюючого органу є такими, що не підлягають задоволенню.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, у задоволенні первісного адміністративного позву слід відмовити повністю, а зустрічний позов слід задовольнити повністю.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем за зустрічним позовом був сплачений судовий збір у розмірі 1981,35 грн, що підтверджується квитанціями від 06.08.2024 №7R4T-1T8Z-Y73E та від 19.08.2024 №2235-2284-3988-5093.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем за зустрічним позовом судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1981,35 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ДПС у Київській області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні первісного адміністративного позову відмовити.
2. Зустрічний адміністративний позов задовольнити повністю.
3. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 04.10.2022 №359656-2411-1008, від 21.02.2023 №43491-2411-1008 та від 05.02.2024 №2406-1903-1008-UA32100070000076283.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1981,35 грн (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят одна грн 35 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 44096797, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5-А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.