про прийняття адміністративної справи до провадження
та залишення позовної заяви без руху
30 травня 2025 року Київ № 320/45588/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Скрипка І.М., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення додаткової грошової винагороди,
позивач 05.12.2023 звернувся до суду з указаним позовом (зареєстрований 08.12.2023), предметом якого є бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 з 22.07.2023 (уточнення, з 22.07.2022) по 20.01.2023 в розмірі 30 тисяч гривень щомісячно.
За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Донцю В.А.
Відповідно до ухвали суду від 22.01.2024 (суддя Донець В.А.) відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
У силу вимог частини дев'ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Київського окружного адміністративного суду було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями цю справу передано на розгляд судді Скрипці І.М.
Частиною другою статті 35 Кодексу передбачено, що у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини тринадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Адміністративний позов не відповідає вимогам процесуального закону, з огляду на таке.
Згідно із частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Як убачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, спірні правовідносини виникли між сторонами у липні 2022 року при неотриманні позивачем додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
Доказів того, що позивач звертався до відповідача з відповідною заявою, починаючи з липня 2022 року, про виплату спірної винагороди та йому було відмовлено, матеріали позову не містять.
Натомість надано відповідь Служби судової охорони від 09.05.2022 на адвокатський запит адвоката Віктора Онищука, яка не має відношення до позивача, оскільки позивач на службі у відповідача перебуває, починаючи з 22.07.2022, а Віктор Онищук не є представником позивача.
Дослідивши позовну заяву на предмет дотримання процесуальним норм щодо її форми та змісту, суд констатує її невідповідність та вважає за необхідне залишити позов без руху.
Так, відповідно до частини першої статті 122 Кодексу позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки: «Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.».
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
Верховний Суд виснував, що з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України або загальні строки.
Однак, частинами першою, другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і, відповідно, до частин першої, другої статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви - 05.12.2023), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку із цим суд зазначає, що положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві.
Як установлено судом, позивач не звертався до відповідача із заявою (рапортом) про нарахування та виплату йому спірної додаткової винагороди, починаючи з липня 2022 року, а звернувся одразу до суду, оскільки відповідь Служби судової охорони від 09.05.2022 на адвокатський запит Віктора Онищука, який не є представником позивача, уважає підставою для звернення до суду.
Відповідно до приписів статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, зважаючи на зміст спірних правовідносин, позивачу, у цьому випадку, встановлено тримісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відтак, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду, із урахуванням наведеного, суддя зазначає, що встановлення скорочених строків звернення до суду у зазначеній категорії спорів, у цьому випадку - це тримісячний строк, не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом трьох місяців із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Крім того Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 відступив від раніше викладених висновків та вказав що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд роз'яснює, що правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Цей обов'язок закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Разом із тим, обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. Із цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.
Тому, на переконання суду, якщо позивач уважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушенні його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами Кодексу адміністративного судочинства України, у взаємозв'язку зі статтею 233 КЗпП України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах тримісячного строку звернення до суду.
Суд звертає увагу, що позовна заява не містить обґрунтованих пояснень та доказів на їх підтвердження, що перешкоджало позивачу без зайвих зволікань звернутись до суду у встановлений строк за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів після невиплати додаткової винагороди за липень 2022 року.
Суд також відхиляє повідомлені позивачем обставини, викладені в позові щодо не пропуску строку звернення до суду, оскільки не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеними доводами.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.
Будь-яких пояснень щодо обставин, які об'єктивно заважали позивачу звернутись до суду у визначений законодавством строк, позовна заява, не містить.
Таким чином, звертаючись у грудні 2023 року із цією позовною заявою за захистом своїх прав, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватись дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суду не надано доказів того, що позивач, без зайвих зволікань, у розумний строк після отримання всіх виплат, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових звернулася із заявою про надання йому відповідної інформації.
Позивач взагалі не звертався до відповідача з будь-якою заявою про вирішення спірного питання.
Отже позивачу слід надати пояснення та докази на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, які об'єктивно, а не суб'єктивно перешкоджали особисто позивачу звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, спірні правовідносини з 22.07.2022 (початок перебування на службі у відповідача), виникли після внесення змін до частини третьої статті 233 КЗпП України, які набули чинності з 19.07.2022.
У силу вимог частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду..
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.
Вказані недоліки повинні бути усунені шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.
Керуючись статтями 30, 44, 45, 122, 123, 160, 161, 169, 171, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
адміністративну справу прийняти до свого провадження. Справа розглядатиметься одноособово суддею Скрипкою І.М.
Позовну заяву ОСОБА_1 - залишити без руху.
Встановити позивачеві десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до пункту 7 частини першої статті 240 з урахуванням частини п'ятнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Скрипка І.М.