ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" червня 2025 р. справа № 640/27207/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Гомельчука С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі- відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-69261-17 від 16.05.2019 року на суму 21030,90 гривень ОСОБА_1 сформовану Головним управлінням ДПС у м. Києві;
- зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), виключивши дані щодо наявності у неї недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення», Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, передано судові справи Івано-Франківському окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2025 адміністративна справа №640/27207/21 передана для розгляду головуючому судді Гомельчуку С.В.
Ухвалою від 31.03.2025 року адміністративну справу №640/27207/21 прийнято до розгляду суддею Гомельчуком С.В., вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою допущено процесуальне правонаступництво, а саме: змінено відповідача Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) його правонаступником Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДОПОУ 44116011).
В обґрунтування позовних вимог, згідно позовної заяви та доданих до неї матеріалів, представник позивача зазначив, що позивач був зареєстрованою фізичною особою-підприємцем з 14.09.2007 року по 03.08.2021 року. З 2009 року фактично не проводив підприємницької діяльності та не отримував доходи від неї. З 21.07.2009 року по день подачі позовної заяви позивач є найманим працівником безперервно на різних посадах, що підтверджено копією його трудової книжки. Єдиний внесок за нього сплачується роботодавцем в розмірі, не менше мінімального, що підтверджено формою ОК-5.
Наголошує, що згідно Закону №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» метою запровадження єдиного внеску є забезпечення захисту прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, що досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Позивач вважає, що перебування у трудових відносинах та отримання застрахованою особою заробітної плати, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок виключає обов'язок сплати, як особою, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, якщо підприємницьку діяльність особа фактично не здійснює та доходів не отримує. Зазначене правове регулювання дає підстави дійти висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, які зареєстровані як фізичні особи підприємці, але фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність і доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності
Головне управління ДПС у місті Києві правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористалось у зв'язку із цим, суд, керуючись положеннями частини 6 статті 162 КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Водночас, суд звертає увагу на положення частини 4 статті 159 КАС України, згідно змісту якої неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, які суд застосовує у цій справі, виходячи із повної процесуальної пасивності відповідача.
Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Дослідженням матеріалів справи та згідно аргументів представника позивача, судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрованою фізичною особою-підприємцем з 14.09.2007 року по 03.08.2021 року.
З січня 2017 року по червень 2021 року ОСОБА_1 був найманим працівником, що підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Пенсійного фонду України (форма ОК-5) та відомостями трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 03.01.2005 року.
При цьому, Індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Пенсійного фонду України (форма ОК-5) підтверджується те, що у період з січня 20217 року по червень 2021 року при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 заробітної плати роботодавцем сплачено відповідні страхові внески.
Однак, 16.05.2019 року Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-69261-17, якою від позивача вимагається сплатити борг у розмірі 21030,90 грн.
У відповідь на адвокатський запит представника позивача Головне управлінням ДПС у м. Києві листом №77855/6/26-15-13-17 від 12.08.2021 року повідомило про те, що згідно з даними інформаційно-телекомунікаційних систем Головного управління ДПС у м. Києві ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Деснянський район м. Києва), як платник податків з 04.10.2007 року (дата взяття на облік) до 03.08.2021 року (дата державної реєстрації припинення). Зважаючи на викладене, в інтегрованій картці ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для ФОП, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) (далі - ІКП) обліковуються автоматичні нарахування з єдиного внеску, а саме:
- І-ІV квартал 2017 року по терміну сплати: 09.02.2018 р. - 8448,00 грн, І-IV квартали 2018 року, по термінах сплати: 19.04.2018 - 2457,18 грн; 19.07.2018 - 2457,18 грн, 19.10.2018 р. - 2457,18 грн, 21.01.2019 р. - 2457,18 грн;
- І-IV квартали 2019 року, по термінах сплати: 19.04.2019 р. - 2754,18 грн, 19.07.2019 р. - 2754,18 грн, 21.10.2019 - 2754,18 грн, 20.01.2020 р. - 2754,18 грн;
- I-IV квартали 2020 року, по термінах сплати: 21.04.2020 р. - 2078,12 грн, 20.07.2020 р.- 1039,06 грн, 19.10.2020 р. - 3178,12 грн, 03.08.2021 р. - 2200,00 грн.
Відтак у листі Головним управлінням ДПС у м. Києві зазначено, що у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати єдиного внеску, Головним управлінням ДПС у м. Києві в автоматичному режимі сформовано та направлено ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-69261-17 на суму 21 030,90 гривень. Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-69261-17 засобами поштового зв'язку 25.06.2019 року повернуто повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
При цьому, Головним управлінням ДПС у м. Києві у листі констатовано, що станом на 09.08.2021 року, в ІКП ОСОБА_1 відображена сплата в сумі 21 030,90 грн, яка відбулась 03.08.2021 року, таким чином сума заборгованості з єдиного внеску становить 16 757,84 грн.
Предметом цього позову є вимога Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-69261-17.
Отже, в цій справі суд має надати оцінку на предмет правомірності такої вимоги, оцінивши її через призму верховенства права та критеріїв законності рішення суб'єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
При цьому суд наголошує, що принцип верховенства права підпорядковує державу інтересам людини, а не навпаки. Коли учасником правовідносин виступає держава, остання у суперечці щодо права з будь-якою особою, має поступитися на користь опонента, оскільки вона сама створила ситуацію правової невизначеності і порушила в такий спосіб принцип верховенства права.
Суд зазначає, що для зручності та зрозумілості, оцінка на предмет правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень буде проводитись, виходячи із обґрунтування яке міститься у позовній заяві.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною, з огляду на таке.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної вимоги).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI під єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування розуміють консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Під застрахованою особою розуміють фізичну особу, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI).
Отже, з викладеного слідує, що єдиний соціальний внесок є обов'язковим платежем, метою якого є забезпечення захисту прав застрахованих осіб, які такий внесок сплачували самостійно або за них такі внески сплачувались іншими особами.
Згідно частини 1 статті 12 Закону № 2464-VI завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.
Пунктом 3 частини 2 статті 12 Закону України №2464-VI передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.
Статтею 4 Закону №2464-VI визначено перелік платників єдиного соціального внеску.
Так, згідно пункту 1 та 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці:
- підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
- фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);
- фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
У частині 4 статті 4 Закону №2464-VI визначено перелік осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, зокрема такими є особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, наведених у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, а також те, що у період з 14.09.2007 року по 03.08.2021 року позивач мав статус фізичної особи-підприємця, слідує, що він є платником єдиного соціального внеску.
Частиною 2 статті 6 Закону №2464-VI визначені обов'язки платника єдиного внеску, серед яких: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1), подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (пункт 4).
Згідно частини 3 цієї ж статті Закону №2464-VI обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону. Тобто ці обов'язки поширювалися і на позивача.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції зі змінами внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Під мінімальним страховим внеском Закон №2464-VI розуміє суму єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини 1 статті 1), тоді як під максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску розуміється максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок (пункт 4 частина 1 статті 1 Закону №2464-VI).
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
У цій справі судом встановлено, що з січня 2017 року по червень 2021 року ОСОБА_1 був найманим працівником, що підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Пенсійного фонду України (форма ОК-5) та відомостями трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 03.01.2005 р. При цьому, Індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Пенсійного фонду України (форма ОК-5) підтверджується те, що у період з січня 20217 року по червень 2021 року при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 заробітної плати роботодавцем сплачено відповідні страхові внески.
Однак, Головне управлінням ДПС у м. Києві у листі №77855/6/26-15-13-17 від 12.08.2021 року повідомило про те, що в інтегрованій картці ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для ФОП, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) (далі - ІКП) обліковуються автоматичні нарахування з єдиного внеску, а саме:
- І-ІV квартал 2017 року по терміну сплати: 09.02.2018 р. - 8448,00 грн, І - IV квартали 2018 року, по термінах сплати: 19.04.2018 - 2457,18 грн; 19.07.2018 - 2457,18 грн, 19.10.2018 р. - 2457,18 грн, 21.01.2019 р. - 2457,18 грн;
- І-IV квартали 2019 року, по термінах сплати: 19.04.2019 р. - 2754,18 грн, 19.07.2019 р. - 2754,18 грн, 21.10.2019 - 2754,18 грн, 20.01.2020 р. - 2754,18 грн;
- I-IV квартали 2020 року, по термінах сплати: 21.04.2020 р. - 2078,12 грн, 20.07.2020 р.- 1039,06 грн, 19.10.2020 р. - 3178,12 грн, 03.08.2021 р. - 2200,00 грн.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, які зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відтак, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
В іншому випадку (якщо особа не веде господарську діяльність і є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, яка у подальшому підтримана Верховним Судом у постановах від 07 березня 2023 року у справі №320/2325/19 та від 31.03.2023 року у справі № 600/2686/21-а.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначено судом вище, позивач з січня 2017 року по червень 2021 року був найманим працівником. При цьому, у вказаний період із заробітної плати позивача роботодавцем сплачено відповідні страхові внески.
Суд звертає увагу на те, що доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем до суду не надано.
Отже, враховуючи те, що Головним управлінням ДПС у м. Києві, згідно оскаржуваної вимоги, нараховано позивачу недоїмку по сплаті єдиного соціального внеску у період, коли він був працевлаштованим та не повинен був сплачувати такий внесок, суд вважає, що така вимога є протиправною, а тому підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), виключивши дані щодо наявності у неї недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд зазначає таке.
Так, на час ухвалення судом даного рішення, правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначені Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 року № 5 (далі - Порядок №5, із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів № 482 від 01.10.2024 року).
Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ІІ Порядку №5 для забезпечення ведення оперативного обліку податків, зборів, платежів, єдиного внеску в ІКС ДПС відкриваються ІКП за кожним кодом класифікації доходів бюджету / технологічним кодом єдиного внеску щодо кожного платника, територіального органу ДПС, що відповідає місцю обліку платника або обліку об'єкта оподаткування, коду території територіальної громади згідно з Кодифікатором адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26 листопада 2020 року № 290 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 12 січня 2021 року № 3).
ІКП містить інформацію про первинні показники оперативного обліку, облікові операції та первинні показники оперативного обліку, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Під час проведення облікової операції в ІКП зазначаються дата запису операції, зміст операції та/або документ, на підставі якого здійснюється запис.
Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для фіксації та відображення в ІКП первинних показників оперативного обліку та первинних показників оперативного обліку, забезпечує автоматизоване ведення ІКП.
Згідно з пунктами 4 - 5 розділу І Порядку № 5 відображення/занесення первинних показників у підсистемах ІКС ДПС здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.
Моніторинг повноти та своєчасності внесення первинних показників у підсистеми ІКС ДПС забезпечується керівниками структурних підрозділів територіального органу ДПС за напрямами роботи.
Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП первинних показників оперативного обліку забезпечує структурний підрозділ, що здійснює облік платежів.
Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу VI Порядку №5 первинними документами, на підставі яких в ІКП здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу (заборгованості зі сплати платежів до бюджетів) та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є, зокрема, рішення суду про вирішення питання по суті (скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання та пені/суми єдиного внеску за результатами судового оскарження), яке набрало законної сили
Аналіз положень вказаного Порядку № 5 свідчить про те, що, оскільки облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника, то матеріально-правовий інтерес платника податків полягає в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов'язань платника податків.
Відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 19 лютого 2019 року у справі № 825/999/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 805/4374/15-а, від 25 березня 2020 року у справі № 826/9288/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 813/1760/18, від 01 липня 2020 року у справі № 640/8980/19, від 17 червня 2021 року у справі № 520/7599/19.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що повноваження щодо внесення змін до інформаційних систем для цілей розгляду цієї справи за своєю сутністю не є дискреційними повноваженнями відповідача, адже у разі скасування вимоги, якою нараховано борг (недоїмку), відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей про такі суми є безпідставним.
Водночас, на цій стадії правовідносин зобов'язання відповідача вчинити дії щодо внесення змін до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), виключивши дані щодо наявності недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд вважає передчасним. Такі дії відповідачу належить вчинити у силу сутності відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань. Отже, вказане стосується подій майбутніх правовідносин, відносно яких відсутні об'єктивні дані існування у суб'єкта владних повноважень наміру на недотримання закону та порушення прав позивача.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини «Проніна проти України» (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і об'єктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.
Як було судом зазначено раніше, згідно з вимогами частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На переконання суду сторона відповідача належними, допустимими та достовірними доказами не довела, що оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) прийнято на підставі діючого законодавства, з дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення.
Водночас, суд вважає, що вимога про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо внесення змін до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), виключивши дані щодо наявності недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
За таких обставин суд прийшов до висновку, що зазначений позов слід задовольнити частково з підстав, викладених у його мотивувальній частині.
Щодо судових витрат суд зазначає, що згідно частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.
В силу частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн, що підтверджується квитанцією від 27.09.2021 №48234. Враховуючи те, що позов задоволено частково, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути судові витрати (судовий збір) у сумі 454 грн (пропорційно задоволеним вимогам) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн, то суд звертає увагу, що при заявлені позовних вимог та їх обґрунтуванні (мова йде про підстави та предмет позову) адвокат, за дорученням свого клієнта, вчиняв дії пов'язані зі збором інформації, яку суд використав для прийняття цього рішення, а також провів аналіз норм матеріального права, які суд застосував до цих правовідносин. Однак, враховуючи те, що позов задоволено частково, беручи до уваги вартість послуг адвоката, суд вважає справедливим стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у м. Києві від 16.05.2019 року №Ф-69261-17.
3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.