02 червня 2025 року Справа № 640/233/22 Провадження №ЗП/280/705/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі - відповідач, ДЗЕ НПУ), в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у затримці розрахунку при звільненні, щодо виплати грошової компенсації за невикористану позивачем у 2015, 2016, 2017, 2019 роках додаткову відпустку як учасника бойових дій;
зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошові кошти в сумі 421803 грн., за час затримки розрахунку при звільненні (в частині виплати за невикористану позивачем у 2015, 2016, 2017, 2019 роках додаткову відпустку як учасника бойових дій);
стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 421803 грн, за час затримки розрахунку при звільненні (в частині виплати за невикористану позивачем у 2015, 2016, 2017, 2019 роках додаткову відпустку як учасника бойових дій) на його розрахунковий рахунок.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.05.2022 справу прийнято до провадження та вирішено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (далі - Закон №2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч.1 ст.27, ч.3 ст.276, ст.ст.289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
25.03.2025 матеріали адміністративної справи №640/233/22 надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025 зазначену справу передано на розгляд головуючому судді Новіковій І.В.
Ухвалою суду від 31.03.2025 адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику представників сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив службу у ДЗЕ НПУ, а за наказом від 29.03.2019 №87 був звільнений зі служби в поліції. Позивач зазначає, що при звільненні відповідач не провів з ним повного розрахунку, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2019 роки. Позивач зазначає, що фактично повний розрахунок проведено з ним лише 24.12.2021 на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду. Позивач зазначає, що у зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні відповідач має обов'язок виплатити йому грошову компенсацію за період з 29.03.2019 по 24.12.2021 в розмірі 421803 грн. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що затримка у виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017, 2019 роки з 05.11.2021 (дати набрання рішення суду законної сили) до 24.12.2021 (день фактичного виконання Департаментом рішення), відбулась через те, що Департамент перебуває у процесі ліквідації і фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, і не є головним розпорядником бюджетних коштів (що підтверджується копією листа Департаменту, адресованому Національній поліції як головному розпоряднику коштів). Відповідач зазначає, що вина Департаменту щодо затримки у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017, 2019 роки відсутня, оскільки рішення суду від 25.06.2021 у справі № 640/19740/20, яке набрало законної сили 05.11.2021, виконано 24.12.2021 в силу об'єктивних та незалежних від Департаменту обставин. Також, представник відповідача вказував на те, що сума яку просить стягнути позивач є неспівмірною із сумою, яка була виплачена позивачу із затримкою. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази у їх сукупності та взаємозв'язку, встановив наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у ДЗЕ НПУ.
Наказом ДЗЕ НПУ від 29.03.2019 №87 о/с «По особовому складу» наказано звільнити зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_1 , заступника начальника міжрайонного відділу №1 (м.Бровари) управління захисту економіки в Київській області, з 01.04.2019.
Вважаючи, що з ним не проведено повний розрахунок при звільненні, позивач звернувся з позовною заявою до Окружного адміністративного суду м.Києва.
Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.06.2021 по справі №640/19740/20, яке набрало законної сили 05.11.2021, зобов'язано Департамент захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.06.2021 по справі №640/19740/20 позивачу нараховано та 24.12.2021 виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 24265,36 грн.
Позивач, вважаючи, що має право на отримання грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 29.03.2019 по 24.12.2021, звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати всіх належних працівнику сум грошового забезпечення на дату його звільнення.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки з позивачем на день його звільнення не було проведено усіх необхідних розрахунків, зокрема не виплачено компенсацію не використаної додаткової відпустки, то позивач має право на отримання компенсації затримки розрахунку при звільненні.
Суд зазначає, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця(постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 у справі №260/348/19 щодо визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, вказує на те, що сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку, а тому з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, застосувавши принцип співмірності.
Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 №100 (далі - Порядок №100) передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період .
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 340,50 грн. ((10044,64 грн. - лютий 2019 року + 10044,64 грн. - березень 2019 року) / 59), що підтверджується довідкою про доходи №97 (а.с.16).
Разом з тим, при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Так, суд зазначає, що останнім робочим днем позивача, відповідно до наказу ДЗЕ НПУ від 29.03.2019 №87 о/с є 01.04.2019, а не 29.03.2019, як позивач зазначає у позовній заяві. А тому підстави для обрахунку компенсації з 29.03.2019 відсутні.
За період з 02.04.2019 по 24.12.2021 минуло 998 дні, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку становить 339819,00 грн. (340,50 грн. х 998 днів).
Також, судом встановлено, що сума несвоєчасного розрахунку при звільненні становить 24265,36 грн.
Істотність частки заробітної плати в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні складає 0,07 (24265,36 грн. / 339819,00 грн.).
Отже, сума затримки розрахунку при звільненні не може перевищувати 23787,33 грн. (340,50 грн. х 0,07 х 998).
Також, суд зазначає, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Тривалість затримки стягнення з відповідача недоплачених при звільненні сум, пов'язана, зокрема, з пасивною поведінкою позивача.
Так, встановлені обставини справи свідчать, що позивач звільнений зі служби в поліції з 01.04.2019. Станом на час звільнення позивачу не виплачено в повному обсязі компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
Однак, з позовом про стягнення недоплачених сум з відповідача (справа №640/19740/20), позивач звернувся лише у вересні 2020 року, тобто після спливу майже 1,5 роки після звільнення зі служби в поліції.
Тобто, зазначене зволікання у виплаті відповідних сум мало місце і у зв'язку з пасивною поведінкою позивача, вказане має значення для визначення розміру суми середнього заробітку в порядку ст. 117 КЗпП.
Так, враховуючи розмір простроченої заборгованості з виплати грошового забезпечення при звільненні, дату звернення позивача до суду з даним позовом та розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, справедливим та співмірним розміром грошової компенсації є сума у розмірі 12000,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 78, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (01601, м.Київ, вул.Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 40111732) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.04.2019 по 24.12.2021.
Стягнути з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.04.2019 по 24.12.2021 в розмірі 12000,00 грн. (дванадцять тисяч гривень 00 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова