02 червня 2025 року Справа № 280/2641/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №084550003374 від 04.03.2025 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком;
2) зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 23.02.2025, зарахувавши до її загального страхового стажу періоди роботи з 01.04.1991 по 23.07.1991 та з 29.07.1991 по 10.02.1995.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Котік О.С., яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АР № 1865225 від 07.04.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 23.02.2025 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком та додав документи для підтвердження стажу роботи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду Україні у Львівській області від 04.03.2025 № 084550003374 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що не всі недоліки щодо заповнення трудової книжки можуть бути підставою для відмови у зарахуванні відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Вважає, що рішення відповідача прийняте без урахування усіх обставин, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи та документів, що надійшли до суду.
07.05.2025 на адресу суду надійшли пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у яких зазначено, що у відповідача відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.04.1991 по 23.07.1991, оскільки записи у трудовій книжці за спірний періоди роботи внесені без додержання вимог зазначених в законодавстві. Оскільки законодавством не передбачено зарахування періоду роботи в колгоспі, у разі невиконання трудового мінімуму, за фактично відпрацьований час, то правових підстав для зарахування періоду роботи з 01.08.1986 по 07.11.1986, з 08.08.1988 по 25.12.2001 немає. Із записів трудової книжки позивача період роботи у колгоспі «Приморский» з 29.07.1991 по 10.02.1995 не підтверджений належними записами. Звертає увагу, що згідно чинного законодавства функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на Пенсійний Фонд України, який здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
27.05.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому зазначено, що рішення про відмову у призначенні пенсії ґрунтується на відсутності необхідного страхового стажу. За результатами розгляду документів, наданих позивачем до заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.04.1991 по 23.07.1991, оскільки дата прийняття містить виправлення не завірене належним чином, та період роботи в колгоспі з 29.07.1991 по 10.02.1995, оскільки для зарахування необхідно долучити довідку про встановлений мінімум трудової участі у господарстві та фактично відпрацьовані вихододні, видану на підставі первинних документів. Просить відмовити у задоволенні позову.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 14.04.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви у частині викладення змісту позовних вимог відповідно до заявленого предмету спору; доказів надсилання копії позовної заяви та копій доданих документів відповідачу з урахуванням положень статті 44 КАС України.
Ухвалою суду від 21.04.2025 продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів надсилання доданих до позовної заяви документів відповідачу з урахуванням положень статті 44 КАС України.
Ухвалою суду від 28.04.2025 задоволено клопотання представника позивача Котік Олесі Станіславівни про відстрочення ОСОБА_1 сплату судового збору та відстрочено позивачу сплату судового збору за подання до суду позову у цій адміністративній справі.
Ухвалою суду від 28.04.2025 відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), місцем реєстрації якої є Запорізька область, 23.02.2025 звернулася через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04.03.2025 № 084550003374, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Зазначено, що вік заявника становить 62 роки 04 місяці 02 дні. Необхідний страховий стаж згідно статті 26 Закону України № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 29 років. Страховий стаж особи становить 26 років 03 місяці 26 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 19.10.1979 не зараховано:
- період роботи з 01.04.1991 по 23.07.1991, оскільки дата прийняття містить виправлення не завірене належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів.
- періоди роботи в колгоспі з 29.07.1991 по 10.02.1995, оскільки для зарахування необхідно долучити довідку про встановлений мінімум трудової участі у господарстві та фактично відпрацьовані вихододні видану на підставі первинних документів.
Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 19.10.1979 щодо спірних періодів наявні наступні записи:
(запис №16) 01.04.1991 - прийнята на базу відпочинку «Факел» садовником сезонно (Вільнянський завод ім. Т.Г. Шевченка) (наказ №227 від 28.03.1991);
(запис №17) 23.07.1991- звільнена із заводу (наказ №389 від 24.07.1991);
Згідно з вкладишем до трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 29.07.1991 ОСОБА_1 :
(запис №1) 29.07.1991 - прийнята у члени колгоспу «Приморский» Приазовського району на посаду секретаря відповідно до поданої заяви з 25.07.1991 (протокол №9 від 29.07.1991);
(запис №2) 11.02.1995 - у зв'язку з реорганізацією колгоспу у колективне сільськогосподарське підприємство рахувати членом КСП «Приморский» (протокол №1 від 11.02.1995).
При цьому на сторінках 12-13 вкладиша до трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 29.07.1991 у розділі «Трудова участь у громадському господарстві» містяться записи щодо встановленого у колгоспі річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис за 1991-1995 роки.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років (частина друга статті 26 Закону).
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років (частина третя статті 26 Закону).
Під час розгляду заяви позивача з доданими до неї документами пенсійним органом було встановлено, що страховий стаж особи становить 26 років 03 місяці 26 дні, у зв'язку з чим з огляду на відсутність необхідного страхового стажу рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04.03.2025 № 084550003374, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Як встановлено судом, трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 від 19.10.1979 містить записи щодо періодів її роботи, зокрема, з 01.04.1991 по 23.07.1991. Разом з тим, відповідач не зарахував до страхового стажу вказаний період роботи ОСОБА_1 , оскільки дата прийняття містить виправлення не завірене належним чином.
Суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки позивача (дата початку заповнення 12.06.1985), діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412) (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції № 162 про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Отже, з наведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.
Суд звертає увагу, що відповідач не зарахував період роботи з 01.04.1991 по 23.07.1991, пославшись на формальні неточності у записах трудової книжки, а саме: виправлення дати прийняття на роботу. Дійсно, такий запис виконаний неохайно, однак достатньою мірою розбірливо для однозначного розуміння змісту написаного та виключення інших варіантів розуміння.
Суд зауважує, що позивач не може і не повинен нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки запис у трудову книжку вносився відповідальним працівником підприємства, де працював позивач (Вільнянський завод ім. Т.Г. Шевченка).
Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть мати підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу.
Право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Інструкції про порядок ведення трудових книжок та належне зберігання архівної документації, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, у розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 27.02.2019 у справі № 423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі № 127/16245/17.
Суд зауважує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Таким чином, недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені правильно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірних періодів роботи до загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня. За таких обставин відповідач протиправно не зарахував позивачу до його страхового стажу період роботи з 01.04.1991 по 23.07.1991, записи про які містяться у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 19.10.1979, не врахував усі обставини, а тому оскаржуване рішення суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності у колгоспі відповідно до записів вкладиша до трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 29.07.1991 суд зазначає наступне.
В оскаржуваному рішенні відповідач зазначив про неможливість зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі з 29.07.1991 по 10.02.1995 з огляду на необхідність долучення довідки про встановлений мінімум трудової участі у господарстві та фактично відпрацьовані вихододні, виданої на підставі первинних документів. При цьому суд зазначає, що у трудовій книжці НОМЕР_1 від 19.10.1979 відсутні записи про трудову діяльність позивача у колгоспі, водночас такі наявні у вкладиші до трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 29.07.1991.
На час заповнення вкладиша до трудової книжки колгоспника позивача (дата початку заповнення 16.05.1981) діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (по тексту - Інструкція № 162), та Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (по тексту - Інструкція №58).
Пунктами 3.1-3.3, 5.1 Інструкції 162 зазначено, що в тих випадках, коли в трудовій книжці заповнені всі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається у трудову книжку, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що і трудова книжка. Вкладиш без трудової книжки недійсний.
Про кожний виданий вкладиш на першій сторінці (титульний аркуш) трудової книжки зверху ставиться штамп розміром 10х25 мм з написом "Виданий вкладиш" і тут же зазначаються серія і номер вкладиша. При кожній наступній його видачі має ставитися другий штамп і зазначатися серія і номер вкладиша.
У разі необхідності доповнення трудової книжки вкладишем видається вкладиш нового зразка незалежно від того, яку трудову книжку має працівник.
Особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.
Аналогічні положення містять пункти 3.1-3.3, 5.1 Інструкції № 58.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 (далі - Положення № 310).
Відповідно до пункту 2 Положення № 310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
Відповідно до пунктів 7, 8, 11 Положення № 310, в тих випадках, коли у трудовій книжці колгоспника заповнені всі сторінки відповідних розділів, трудова книжка доповнюється вкладишем. Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Особа яка втратила трудову книжку колгоспника, зобов'язана негайно заявити про це правлінню колгоспу. Не пізніше 15 днів після заяви правління колгоспу видає іншу трудову книжку колгоспника із надписом «Дублікат».
У зразку вкладиша в трудову книжку колгоспника зазначено, що вкладиш без трудової книжки недійсний.
При зверненні позивача 23.02.2025 із заявою про призначення пенсії за віком позивач разом з іншими документами надав пенсійному органу вкладиш в трудову книжку колгоспника НОМЕР_3 від 29.07.1991, на титульній сторінці якого зазначено «Вкладиш без трудової книжки недійсний», при цьому позивач не надав саму трудову книжку колгоспника НОМЕР_3 від 29.07.1991, а також будь-який інший документ на підтвердження стажу роботи, зазначеного у вкладиші трудової книжки, про що свідчать копії матеріалів пенсійної справи позивача.
З матеріалів позовної заяви та пенсійної справи судом не встановлено, з яких причин позивач не надав до пенсійного органу разом із заявою про призначення пенсії трудову книжку колгоспника НОМЕР_3 від 29.07.1991, а надав тільки вкладиш до вказаної трудової книжки, позивач не зазначив, чи була вона втрачена та з яких підстав про вказані підстави не заявлено правлінню колгоспу і не отримано дублікат трудової книжки колгоспника, чи обумовлені такі обставини об'єктивною неможливістю - надзвичайною ситуацією, внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних тощо. При цьому у чинних на момент внесення записів до вкладиша до трудової книжки інструкціях про порядок ведення трудових книжок працівників та положенні про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників чітко зазначено, що вкладиш без трудової книжки недійсний.
Суд не приймає посилання позивача на правові позиції Верховного Суду, висловлені у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, оскільки вони містять висновки щодо відсутності вини пенсіонера за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, оскільки такі допущені адміністрацією підприємства, водночас за обставинами справи №280/2641/25 відсутня інформація щодо існування трудової книжки колгоспника та причин її ненадання за умови врахування вкладиша до трудової книжки лише за наявності останньої, що не може вважатися формальним недоліком.
Таким чином, за відсутності достатніх доказів трудової діяльності позивача у колгоспі, у відповідача були відсутні правові підстави для зарахування такого стажу, у зв'язку з чим оскаржуване рішення від 04.03.2025 № 084550003374 у цій частині є правомірним.
Суд також зауважує, що у випадку, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує наступне.
За змістом частини четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.
Суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок страхового стажу особи та визначати його достатність для призначення пенсії.
У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
Тобто, у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованим обраний позивачем спосіб захисту, вважає його таким, що відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу спірний період роботи та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 23.02.2025, з урахуванням висновків суду.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про передчасність прийняття відповідачем рішення про відмову в призначенні пенсії, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
VII. Розподіл судових витрат.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.04.2025 позивачу відстрочено сплату судового збору у розмірі 968,96 грн (1211,20 грн. х 0,8) до ухвалення рішення по справі.
За приписами частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки сплату судового збору відстрочено до ухвалення судового рішення у цій справі, а судовий збір не сплачено, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору (484,48 грн) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень на користь Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04.03.2025 № 084550003374 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 01.04.1991 по 23.07.1991 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 19.10.1979, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.02.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 02.06.2025.
Суддя К.В.Мінаєва