30 травня 2025 року Справа № 280/1690/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу
за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 )
третя особа на стороні позивача - Військова частина НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 )
про стягнення коштів, -
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулась із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач), третя особа на стороні позивача - Військова частина НОМЕР_4 , в якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 41681 гривень 56 копійки під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що старшому солдату ОСОБА_1 з 01.08.2024 по 31.09.2024 неправомірно нараховано грошове забезпечення на загальну суму 41681,56 грн., внаслідок неправомірних дій старшого солдата ОСОБА_1 , а саме самовільне залишення пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 , який до теперішнього часу не повернувся та не приступив до виконання обов'язків військової служби. Вказує, що старший солдат ОСОБА_1 самовільно залишивши військову частину, втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця, а тому безпідставно набув грошові кошти у розмірі 41681,56 грн. З огляду на викладене, просить задовольнити позов.
Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав, направлена на його адресу ухвала суду повернулась без вручення з відміткою “за закінченням терміну зберігання».
Третя особа письмових пояснень по суті спору не надала.
Згідно частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 24 березня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Приписами ч. 4 ст. 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.05.2024 № 143 старшого солдата за мобілізацією ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу військової частини на посаду робітника підсобного інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.7.2024 № 210 старшого солдата ОСОБА_1 направлено для проходження військово-лікарської комісії до військової частини НОМЕР_6 .
До стройової частини військової частини НОМЕР_1 08.10.2024 надійшов рапорт командира інженерної роти військової частини про неповернення старшого солдата ОСОБА_1 до військової частини з військово-лікарської комісії, який на телефонні дзвінки не відповідає, місцезнаходження його невідоме.
За фактом самовільного залишення військової частини наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.10.2024 № 557 призначено службове розслідування.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.10.2024 № 627 за порушення ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 та місце служби, притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді догани робітнику підсобного інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_2 та помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи вказано не виплачувати в повному обсязі премію за жовтень місяць 2024 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.11.2024 № 689 “Про результати службового розслідування» cлужбове розслідування за фактом не проходження військово-лікарської комісії робітником підсобним інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 завершено.
У вказаному наказі зазначено, що за непроходження військово-лікарської комісії та неповернення до військової частини НОМЕР_1 , порушення вимог ст. 3, 11, 12, 16, 17, 26, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України; ст. 2, 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, робітника підсобного інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 , згідно п. "в» ст. 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України притягнуто до дисциплінарної відповідальності, та накладено дисциплінарне стягнення “СУВОРА ДОГАНА» наказом командира військової частини НОМЕР_1 №627 від 31.10.2024 року. Начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 наказано провести розрахунки здійсненої переплати грошового забезпечення старшому солдату ОСОБА_3 , за період відсутності на службі з 01.08.2024.
Згідно довідки про розрахунок заборгованості та грошові стягнення старшого солдата ОСОБА_1 сума незаконної переплати грошового забезпечення останньому складає 41681 грн. 56 копійок.
У зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-XI).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі Порядок №260).
Відповідно до п.12 розділу І Порядку №260 військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.
Отже, у період перебування військовослужбовця на військовій службі, за ним зберігається виплата грошового забезпечення.
Водночас, згідно з п.15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Враховуючи, що відповідач з 01.08.2024 по лютий 2025 включно був відсутній на службі у в/ч НОМЕР_1 , докази поважності причин його відсутності не надано, суд вважає, що на підставі п.15 Порядку №260 відповідач не мав права на виплату грошового забезпечення за час його відсутності на службі без поважних причин.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі Закон №160-IX).
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (ст. 4 Закону №160-IX).
Згідно з ч.4 ст.3 Закону №160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п.1 ч.1 ст.6 Закону №160-IX).
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону №160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі змістом цієї норми, зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
Водночас стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.
Так не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Отже, не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України, грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають повернення платнику.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач покинув місце проходження ВЛК та не прибув до військової частини. При цьому, факт його недобросовісності, як набувача, підтверджується витягом з наказу про результати службового розслідування, довідкою про розрахунок заборгованості.
З огляду на викладене, відповідач, як недобросовісний набувач фінансового забезпечення, на проходження ВЛК з 01.08.2024 не перебував, доказів протилежного не надав та без поважних причин на службу в умовах воєнного стану не з'явився, проте продовжував отримувати фінансове забезпечення, а тому є недобросовісним набувачем таких виплат.
Оскільки відповідач з 01.08.2024 не прибув до військової частини, суд вважає, що відповідач діяв недобросовісно та безпідставно отримав грошове забезпечення на суму 41681,56 грн.
Доказів відшкодування відповідачем переплачених сум матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
За таких обставин, вина відповідача в завданні матеріальної шкоди та причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою, є доведеними, оскільки підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно набутих відповідачем коштів під час фактичного невиконання обов'язків військової служби.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З означених підстав суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.
Оскільки відповідно до приписів ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати у даному випадку з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), третя особа на стороні позивача - Військова частина НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) про стягнення коштів, - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 41 681 (сорок одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 56 коп. під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 30.05.2025.
Суддя Л.Я. Максименко