30 травня 2025 рокум. Ужгород№ 260/2583/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Ужгородський район, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська область, 10003, код ЄДРПОУ 13359341) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яким просить суд: 1. Визнати протиправним Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №071850006173 від 25 березня 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . 2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди, які не були зараховані до його страхового стажу, а саме: період роботи з 24 серпня 1987 року по 01 лютого 1996 року та період роботи з 26 жовтня 1996 року по 16 квітня 1997 року та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за віком з моменту його звернення за призначенням пенсії -18 березня 2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період трудової діяльності позивач набув стаж, достатній для призначення пенсії за віком. Однак відповідач відмовив у призначенні позивачу пенсії з посиланням на відсутність у позивача необхідного стажу.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
21 квітня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. У відзиві зазначило, що у спірних правовідносинах Головне управління діяло відповідно до чинного законодавства та в межах своєї компетенції.
Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у своєму відзиві від 30 квітня 2025 року зазначило, що ним жодним чином не порушені права позивача при реалізації ним права на призначення пенсії за віком.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 18 березня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності органом розгляду заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення №071850006173 від 25.03.2025 року про відмову в призначенні пенсії за відсутністю необхідного страхового стажу.
Рішення обґрунтоване тим, що до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи відповідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 26.10.1982 року, з 24.08.1987 по 01.02.1996, оскільки відсутні відомості про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі у колгоспі; з 26.10.1996 року по 16.04.1997 року, оскільки робота здійснювалася на території Російської Федерації.
- періоди роботи відповідно архівної довідки №02-38/38 «К» від 03.02.2025, оскільки в довідці зазначено по батькові « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним позивача - « ОСОБА_3 ».
Не погодившись із зазначеним рішенням пенсійного органу, позивач оскаржив його до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - також Закон від 09.07.2003 №1058-IV).
Відповідно до ст.8 Закону від 09.07.2003 №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 Закону від 09.07.2003 №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону від 09.07.2003 №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону від 09.07.2003 №1058-IV).
Частиною першою статті 26 Закону від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років
До набрання чинності Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно вимог ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наведене узгоджується також із положеннями п.1.1 Інструкції №58 та п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. (далі - Порядок 637).
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року у справі №235/805/17, від 06.12.2019 року у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 року у справі №500/1561/17, від 05.12.2019 року у справі №242/2536/16-а.
Водночас порядок ведення трудових книжок колгоспників визначався постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 «Про трудові книжки колгоспників» (далі - Постанова №310).
Згідно п.п.1, 2 Постанова №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Відповідно до п.п.5, 6 Постанови №310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; причини невиконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві; на підставі чого внесено запис (дата і номер), відомості про нагородження та заохочення.
Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (п.13 Постанови №310).
Згідно з пунктом 14 Постанови правління колгоспів вживають заходи щодо строгого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, забезпечення кадрів працівників, які ведуть трудові книжки, підготовленими до такої роботи особами, забезпечують належне зберігання архівних документів, які стосуються трудової діяльності колгоспників.
Аналогічні вимоги містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 (надалі також - Інструкція №58.
Відтак, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві.
Водночас підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Так, досліджуючи зміст записів копії трудової книжки позивача НОМЕР_2 з 26.10.1982 року, судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 24.08.1987 року по 01.02.1996 року працював на посаді тракториста у колгоспі імені Чкалова.
Суд звертає увагу на те, що записи в трудовій книжці зроблено у хронологічній послідовності, чітко та зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок, засвідчені відтиском печатки.
Окрім того, на підтвердження спірних періодів трудової діяльності позивачем надані архівні довідки Добриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 07.06.2023 року №355, у якій зазначено, що згідно з «Книгою обліку праці і розрахунків з членами колгоспу» ім. Чкалова значиться ОСОБА_1 з 1987 по 1996 роки та довідкою №02-38/38«К» від 03.02.2025 року, відповідно до якої зазначено нарахування вироблених трудоднів гр. ОСОБА_1 за період з 1987-1996р.р.
Однак, як слідує зі змісту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 25.03.2025 року №071850006173 про відмову у призначенні пенсії за віком, підставою для не зарахування до страхового стажу позивачу періоду роботи в колгоспі з 24.08.1987 року по 01.02.1996 року згідно довідки від 03.02.2025 року №02-38/38«К» слугувала невідповідність по батькові позивача з його паспортними даними.
Щодо вищевикладеного, то суд зазначає, що дійсно в архівній довідці №02-38/38«К» від 03.02.2025 року вказано по батькові позивача « ОСОБА_1 ».
Суд наголошує на тому, що певні помилки в документації не можуть бути безумовною підставою для висновку про незарахування спірного періоду роботи позивача до страхового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи.
Крім того вищезазначені неточності аж ніяк не можуть спростовувати факт перебування позивача із колгоспом у трудових відносинах та, як наслідок, не можуть бути законною підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи у його страховий стаж.
Суд акцентує увагу на те, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні документів на підприємстві.
Верховний Суд у постановах 21.02.2018 в справі №687/975/17 висловив позицію про те, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі №120/1089/19-а.
Таким чином на позивача не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки або ж іншої документації на підприємстві може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.
Також суд враховує те, що відповідно до п.38 Порядку №22-1, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в трьохмісячний термін з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.
Тобто, у разі виникнення сумнівів щодо правомірності видачі документів або наявності у них неточностей чи неповної інформації, пенсійний орган наділений повноваженнями щодо здійснення перевірки таких документів та відповідно встановлення необхідної інформації, зокрема щодо трудового стажу осіб, які звертаються із заявами про призначення пенсії, що також передбачено статтею 44 Закону №1058.
В даному випадку, орган Пенсійного фонду не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підтвердження стажу позивача.
Поряд із тим відповідачем не наведено жодних аргументів про те, що позивач не перебував у трудових відносинах із колгоспом, а архівна довідка №02-38/38«К» від 03.02.2025 року стосується іншої особи, аніж позивача, як і не надано доказів, які б спростовували спірний у цій справі період трудової діяльності позивача.
Щодо іншого спірного періоду трудової діяльності позивача.
Трудова книжка позивача НОМЕР_2 з 26.10.1982 року містить записи про роботу позивача в АООТ «Леспромхоз «Киренский» з 26.10.1996 року по 16.04.1997 року.
Так, як слідує зі змісту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 25.03.2025 року №071850006173 підставою для не зарахування позивачу до страхового стажу іншого періоду його роботи з 26.10.1996 року по 16.04.1997 року слугувало те, що робота здійснювалась на території російської федерації.
Щодо вищезазначеного, то суд враховує те, що питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної як на момент набуття позивачем стажу, так і на момент звернення за пенсією), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.
Постановою Міністерства праці і соціального розвитку російської федерації від 10.10.2003 №69 затверджено Інструкцію заповнення трудових книжок.
Так, підпунктом 5.1 пункту 5 вказаної Інструкції передбачено, що запис про звільнення (припинення трудового договору) в трудовій книжці працівника провадиться в такому порядку: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 вказується дата звільнення (припинення трудового договору); в графі 3 робиться запис про причини звільнення (припинення трудового договору); в графі 4 вказується найменування документа, на підставі якого внесено запис - наказ (розпорядження) або інше рішення роботодавця, його дата і номер.
Згідно зі змістом пунктів 2, 45 Правил ведення і зберігання трудових книжок, виготовлення бланків трудової книжки і забезпечення ними роботодавців, затверджених Постановою Уряду Російської Федерації від 16.04.2003 №225 «Про трудові книжки», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність і трудовий стаж працівника. Відповідальність за організацію роботи з ведення, зберігання, обліку та видачі трудових книжок і вкладишів до них покладається на роботодавця. Відповідальність за ведення, зберігання, облік і видачу трудових книжок несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (Розпорядженням) роботодавця. За порушення встановленого цими Правилами порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність, встановлену законодавством Російської Федерації.
Наведені положення узгоджуються також і з приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, а також приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637.
Крім того, згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки.
Так, судом встановлено, що спірний період роботи підтверджений трудовою книжкою позивача, копія якої наявна у матеріалах справи.
Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивачки немає, тобто позивачка має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Спірні правовідносини свідчать, що єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 26.10.1996 року по 16.04.1997 року є висновок пенсійного органу про те, що до страхового стажу не зараховуються періоди роботи (служби) на території російської федерації.
Однак, такі висновки є необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача.
Також суд зазначає, що відповідно до постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Отже, до набрання чинності постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивачки в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Окрім цього, відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, суд констатує, що оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позивачу у врахуванні стажу у зв'язку з наведеними у спірному рішенні підставами, є безпідставною та необґрунтованою.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач повинен діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом». Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб'єктом.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення ГУ Пенсійного фонду в Житомирській області від 25.03.2025 року №071850006173.
Водночас, що стосується позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію, суд виходить з такого.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, а не зобов'язання відповідача призначити пенсію, оскільки відповідачем ще не вирішено питання щодо зарахування стажу.
Ураховуючи викладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву позивача від 18.03.2025 року, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи з 24 серпня 1987 року по 01 лютого 1996 року та з 26 жовтня 1996 року по 16 квітня 1997 року, з урахуванням висновків суду.
Таким чином, вимоги позивача в частині зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком задоволенню не підлягають.
Крім того, позивачка також просить суд допустити рішення до негайного виконання, в частині вимог зобов'язального характеру.
Відповідно до частини 1 статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Перелік рішень суду, що підлягають негайному виконанню, визначено статтею 371 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених п.1, 5 ч.1 ст.263, п.1-4 ч.1 статті 283 цього Кодексу, зокрема, такими є справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.
Тобто, до негайного виконання допускаються рішення суду у справах щодо допущення суб'єктом владних повноважень бездіяльності щодо розгляду інформаційного запиту, тобто не неприйняття рішення чи нездійснення юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Судом встановлено, що наведені обставини унеможливлюють застосування інституту негайного виконання судового рішення в даній справі.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність підстав для звернення ухваленого судового рішення до негайного виконання.
Окрім того, позивач в змісті позовних вимог просить суд вирішити процесуальне питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі - шляхом зобов'язання його подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Водночас, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору стало протиправне рішення ГУ Пенсійного фонду в Житомирській області, яке підлягає скасуванню, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача щодо судового збору в повному розмірі саме з цього відповідача.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 132, 139, 243-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Ужгородський район, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська область, 10003, код ЄДРПОУ 13359341) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області №07185000613 від 25 березня 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 березня 2025 року, зарахувавши до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 24 серпня 1987 року по 01 лютого 1996 року та з 26 жовтня 1996 року по 16 квітня 1997 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська область, 10003, код ЄДРПОУ 13359341) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич