02 червня 2025 року м. Ужгород№ 640/1406/19
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-224970-17 від 12.11.2018 року.
Заявлені позовні вимоги аргументує тим, що він здійснює адвокатську діяльність не як самозайнята особа, а як найманий працівник. Так, з 08 липня 2016 року позивач був прийнятий на посаду адвоката в Адвокатське об'єднання «Правозахисник», а тому за спірний період єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за нього сплачував роботодавець. З огляду на що вважає, що в нього відсутній обов'язок сплачувати єдиний соціальний внесок також в якості самозайнятої особи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2019 р. відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
Однак справа у встановлені нормами Кодексу адміністративного судочинства України строки Окружним адміністративним судом міста Києва розглянута не була.
У зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва дана адміністративна справа була передана на розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 06.03.2025 дану адміністративну справу прийнято до свого провадження Закарпатським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 замінено первісного відповідача в даній адміністративній справі на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві.
20 березня 2019 року відповідач надіслав до Окружного адміністративного суду міста Києва відзив на позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечує. Так, зазначає, що з 01 січня 2017 року базу нарахування єдиного соціального внеску зобов'язані визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, що не отримують дохід від провадження незалежної підприємницької діяльності. Зауважує, що фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, може бути знята з обліку на підставі поданої до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою №8-ОПП за умови внесення до Єдиного реєстру адвокатів України запису про зміну організаційної форми адвокатської діяльності або зупинення (припинення) права на заняття адвокатською діяльністю. З огляду на що вважає, що адвокат, який виявив бажання змінити організаційну форму здійснення адвокатської діяльності з індивідуальної на адвокатське об'єднання, має подати до контролюючого органу пакет документів та знатися з реєстрації. У такому випадку підстава для сплати адвокатом єдиного соціального внеску буде відсутня. Проте позивач з відповідною заявою не звертався. Згідно з даними АІС «Податковий блок» ОСОБА_1 не подано до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві звіти по єдиному внеску за 2016 - 2017 роки. Тому в Інтегрованій картці платника податків обліковується нарахування єдиного внеску як самозайнятій особі - адвокату у розмірі 8448,00 грн за період січень - грудень 2017 року, а також щоквартальні нарахування єдиного внеску на загальну суму 9828,72 грн за період І - ІV квартал 2018 року.
25 березня 2019 року позивач подав до Окружного адміністративного суду міста Києва відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується, оскільки вважає, що такі не доводять правомірність оскарженого рішення.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 19 квітня 2013 року на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 19.04.2013 р. №5 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №5373 (арк. спр. 15).
З 08 липня 2016 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду адвоката в Адвокатське об'єднання «Правозахист», що підтверджується записом трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.07.2006 (арк. спр. 16 - 17).
Як вбачається з довідки №11/12/18 від 11.12.2018, станом на день її видачі ОСОБА_1 продовжує працювати в Адвокатському об'єднанні «Правозахист». Окрім того, відповідно до такої довідки, єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працівника ОСОБА_1 нараховано, утримано та сплачено у повному обсязі, а саме: в 2016 році у сумі 5000,00 грн, в 2017 році - 10729,03 грн, в 2018 році - 11162,67 грн (арк. спр. 18).
Вказана обставина відповідачем не заперечується та не є предметом доказування.
12 листопада 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-224970-17, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31 жовтня 2018 року становить 15819,54 грн. (арк. спр. 12).
Не погоджуєючись з правомірністю такої вимоги ОСОБА_1 оскаржив її в адміністративному порядку, звернувшись зі скаргою до Державної фіскальної служби України. Однак за результатами розгляду такої рішенням №1711/16199-99-11-05-02-25 від 14.01.2019 у її задоволені відмовлено.
Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску врегульовано Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Також, такими платниками є підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю (пунктом 7 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI).
З вказаної норми випливає, що законодавець розрізняє платників єдиного соціального внеску як роботодавців, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), яким внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками в осіб, які провадять незалежну професійну діяльність з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Згідно підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Відтак перед встановленням статусу позивача (особа, яка провадить незалежну професійну діяльність) важливо з'ясувати, чи така особа не є працівником.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2010 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно частини 3 статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до статті 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Верховний Суд у постанові від 05 березня 2020 року у справі №460/943/19 вказав, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Згідно частини п'ятої ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вже було зазначено раніше, відповідно до вимог Закону №2464-VІ, ГУ ДФС у м. Києві в автоматичному режимі нараховало позивачу зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску, як самозайнятій особі, станом на 31 жовтня 2018 року на загальну суму 15819,54 грн. за період з січня - грудень 2017 року та за період І - ІІІ квартал 2018 року.
В той же час, як свідчать матеріали справи, у спірний період позивач працював на посаді адвоката в Адвокатському об'єднанні «Правозахист», тобто мав статус найманого працівника.
Таким чином, в розумінні положень Закону №2464-VІ та пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України платником єдиного соціального внеску відносно позивача є роботодавець.
Так, згідно з відомостями довідки №11/12/18 від 11.12.2018, виданої Адвокатським об'єднанням «Правозахист», єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працівника ОСОБА_1 нараховано, утримано та сплачено у повному обсязі, а саме: в 2016 році у сумі 5000,00 грн, в 2017 році - 10729,03 грн, в 2018 році - 11162,67 грн (арк. спр. 18).
Вказана обставина відповідачем не заперечується.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) винесена контролюючим органом протиправно, а тому підлягає скасуванню.
При цьому суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, оскільки вважає, що вказане спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Ч. 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ - 44116011) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-224970-17 від 12.11.2018 року.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ - 44116011) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
СуддяР.О. Ващилін