(про закриття провадження у справі)
30 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/14048/24
категорія 102090000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні питання про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася представниця ОСОБА_1 (далі - позивачка) - ОСОБА_2 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним рішення Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради від 27.05.2024 про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради розглянути заяву про реєстрацію місця проживання (перебування) від 27.05.2024 ОСОБА_1 та зареєструвати її місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує протиправністю рішення Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради, яким відмовлено їй у реєстрації місця проживання (перебування) з посиланням на положення п.5 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження", зокрема вид обтяження заборона на нерухоме майно, арешт нерухомого майна. Позивачка не погоджується з таким рішенням та вважає, що у зв'язку з відмовою у реєстрації місця проживання створено перешкоди у реалізації її прав, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом та веденні офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
13.08.2024 від представника Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради (далі - Управління, відповідач) надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснює, що 27.05.2024 позивачка звернулася до Управління із заявою про реєстрацію місця проживання, до поданої заяви надала договір кулівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 від 28.12.2005 (в наданому договорі купівлі-продажу будинку обтяжень не було). При здійсненні перевірки 27.05.2024 адреси АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, виявлено, що за вищевказаною адресою містяться відомості щодо обтяження а саме: заборона на нерухоме майно та арешт нерухомого майна. Одночасно наголосила, що до поданої заяви позивачка додала довіреність надану ОСОБА_3 , якою доручено довіреній особі "реєструвати/знімати з реєстрації в придбаному на моє ім'я на території України нерухомого і рухомого майні будь-кого, на її розсуд". В житловому будинку 7 по провулку 1-му Транзитному ОСОБА_3 не являється власником (співвласником), а є іпотекодержателем. Враховуючи виявлені обставини дозвіл довіреної особи не взято до уваги оскільки ОСОБА_3 не є власником (співвласником) вище вказаного будинку.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивачка не погоджуючись із отриманою відмовою Управління у реєстрації її місця проживання звернулася до суду за захистом порушених прав, із даною позовною заявою. Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі з огляду на таке.
Встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна право власності на будинок, за адресою: АДРЕСА_1 належить позивачці на підставі договору купівлі - продажу.
27.05.2024 ОСОБА_1 звернулася до Управління із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою згідно з додатком 2 до Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) з проханням зареєструвати її за адресою: АДРЕСА_1 . До заяви позивачка долучила: квитанцію про сплату адміністративного збору, договір купівлі-продажу №865175 від 14.06.2006 та паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий 18.06.1996 Корольовським РВ УМВС України в Житомирській області, в якому наявна відмітка про зняття з реєстрації місце проживання 26.07.2021 за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з тим, як пояснила позивачка, при зверненні до відповідача із указаною заявою була присутня довірена особа іпотекодержателя нерухомого майна, яка пред'явила довіреність ОСОБА_3 щодо представництва його інтересів з будь-яких питань, зокрема з метою надання письмової згоди на реєстрацію місця проживання в іпотечному житлі.
Подану заяву прийняла посадова особа Управління, наявність та правильність необхідних документів перевірила - головний спеціаліст Васянович Г. О.
27.05.2024 у реєстрації місця проживання (перебування) відмовлено з посиланням на: відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям, зазначеним у поданих особою документах, відповідно до п.п. 1 та п.п. 2 п. 87 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад" №265 від 07.02.2022 (далі - Порядок №265) та п.п. 1 та п.п. 2 ст. 12 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" №1871 від 05.11.2021 (далі - Закон №1871), відповідно до п. 5 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV від 01.07.2004 (далі - Закон №1952-IV), а саме: вид обтяження заборона на нерухоме майно, арешт нерухомого майна.
Таким чином спірні правовідносини виникли з приводу реєстрації місця проживання позивачки.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, далі по тексту - КАС України).
Згідно із частиною 2 статті 20 КАС України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" від 11.12.2003 №1382-IV (надалі - Закон №1382-IV), відповідно до Конституції України, регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до статті 2 Закону №1382-IV, громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
У статті 3 Закону №1382-IV визначено, що місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону №1382-IV, вільний вибір місця проживання обмежується щодо осіб, які не досягли 14-річного віку.
01.12.2021 набув чинності Закон України від 05.11.2021 №1871-IX "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" (далі - Закон №1871-IX), яким урегульовані відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
За змістом статті 2 Закону №1871-IX, декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади; реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
За статтею 3 Закону №1871-IX, декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; 3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.
У силу частини шостої статті 5 Закону №1871-IX, реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
За змістом частини 1 статті 9 Закону №1871-IX, у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: 1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; (...); 3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України); (частина 2 статті 9 Закону №1871-IX).
У разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла (абзац перший частини третьої).
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом (частина сьома).
Відповідно до частини першої статті 11 Закону №1871-IX, особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано/задекларовано в цьому житлі, не вимагається.
У силу пунктів пп.1-2 ч.1 ст.12 Закону №1871-IX орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо: у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування); відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям у поданих особою документах або даних.
Підпунктами 1-2, 5-6, пункту 35 Порядку №265 передбачено, що для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає:
- заяву за формою згідно з додатками 2, 3 і 8;
- паспортний документ особи або довідку про звернення за захистом в Україні (для осіб, які реєструють місце перебування);
- документи, що підтверджують:
право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім'ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них;
право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням (довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням за формою згідно з додатком 4, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у таких установах або закладах);
відомості або документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (не подається у разі здійснення реєстрації місця перебування);
Відповідно до пп. 1-2 п.87 Порядку №265, орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли:
- у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування), що стосуються заборони декларування/реєстрації місця проживання (перебування) у такому житлі, або перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань (у разі відсутності письмової згоди відповідного іпотекодержателя або довірчого власника на декларування/реєстрацію місця проживання);
- відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям, зазначеним у поданих особою документах або даних.
Разом з тим, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV від 01.07.2004 (далі - Закон №1952-IV).
За приписами п.5 ст.2 Закону №1952-IV визначено, що обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину. Для цілей цього Закону обтяженням вважається також:
- намір власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення, щодо якої встановлено переважне право її купівлі, продати її особі, яка не є суб'єктом такого переважного права;
- переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, передане іншій особі на підставі відповідного правочину.
Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що відомості про встановлені обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування) є безпосередньою підставою для прийняття рішення про відмову у реєстрації місця проживання особи.
У свою чергу, під час судового розгляду справи встановлено, що відповідач відмовив позивачці у реєстрації місця проживання (перебування), з підстав пп.1-2 п.87 Порядку №265, пп.1-2 ст.12 Закону №1871-IX та .5 ст.2 Закону №1952-IV.
Тобто, підставою для відмови в реєстрації місця проживання (перебування) позивачки слугували відомості щодо обтяження, а саме: заборона на нерухоме майно та арешт нерухомого майна.
Отже, підставами позову в даній справі є порушення житлових прав позивачки.
Заявлені позовні вимоги фактично стосуються захисту порушених, невизнаних або оспорюваних інтересів, що виникають із житлових правовідносин, а саме в частині порушеного права позивачки на проживання та користування житловим приміщенням.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Частиною першою статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Отже під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Частинами першою та другою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Наведений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 вказує на порушення відповідачем встановленого законом порядку реєстрації місця її проживання, внаслідок чого порушено її виборчі прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом та веденні офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою, що і стало підставою для звернення з таким позовом.
Відтак, в цьому випадку позивачка не погоджується з позбавленням її права користування житловим приміщенням (будинком), відмовою у реєстрації її місця проживання, тобто спір стосується права користування житловим приміщенням та має приватноправовий характер. Спір щодо реєстрації місця проживання позивачки, незважаючи на участь у ньому суб'єкта владних повноважень, не є публічно-правовим, а має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 27.07.2023 в справі №420/13945/22.
Враховуючи викладене, суд вважає, що спір у цій справі не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Згідно пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до вимог статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Керуючись статтями п.1 ст.238, ст.ст. 239, 243, 248, 256 КАС України, суд
ухвалив:
Провадження в адміністративній справі №240/14048/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесений до юрисдикції загального суду у порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.В. Єфіменко
30.05.25