02 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/3855/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.11.2024 № 064250009913 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 20.11.2024.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За принципом екстериторіальності його заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - ГУ ПФУ в Хмельницькій області). Рішенням відповідача йому було відмовлено у призначенні пенсії з підстав неврахування періоду навчання в Бердичівському машинобудівному технікумі, періоду роботи в Бучанському ТБЗ та періоди проходження військової служби. Також, не погоджується із врахованим строком проживання на території гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. Стверджує, що періоди його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення на цю дату становить більше трьох років. Вказана відмова слугувала підставою для звернення з цим позовом до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідач заперечуючи проти позову, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на момент звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 01 рік 02 місяці 22 днів, що є недостатнім для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Зокрема, указують, що до періодів постійного проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховані періоди навчання, оскільки м. Бердичів не відноситься до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначених постановою КМ УРСР ВІД 23.07.1991 №106, періоди строкової служби, оскільки відсутня інформація щодо місця дислокації військової частини та періоди роботи та проживання без місця реєстрації на період канікул, оскільки встановлення факту проживання без реєстрації на період канікул на підставі акту за свідченням свідків не передбачено чиним законодавством. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 15.10.1993, виданого Житомирською облдержадміністрацією.
20.11.2024 позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно з довідкою відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради від 15.11.2024 №2926 позивач постійно був зареєстрований в м. Коростені Житомирської області з 10.10.1991 по теперішній час.
ГУ ПФУ в Хмельницькій області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та рішенням від 26.11.2024 №064250009913 відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 років.
Період проживання на території зони гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи» становить 33 роки 1 місяць 7 днів, в тому числі станом на 01.01.1993 - 1 рік 2 місяці 29 днів.
До періодів проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не враховано:
- період навчання з 26.04.1986 по 23.06.1989 в Бердичівському машинобудівельному технікумі, оскільки м. Бердичів не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
- період роботи з 19.07.1988 по 04.08.1988 в Бучманському ТБЗ (згідно трудової книжки НОМЕР_2 ), оскільки даний період перетинається з періодом навчання (практика);
- період проходження строкової військової служби з 29.06.1989 по 05.07.1991 року, оскільки інформація про місце знаходження військової частини;
- період проживання з 08.08.1991 по 27.09.1991 згідно з довідкою від 13.11.2024 №335, виданою Білокоровицькою сільською радою, оскільки довідка не містить підстави видачі.
Страховий стаж становить 38 років 9 місяців 29 днів.
Листом ГУ ПФУ в Житомирській області від 28.11.2024 № 0600-0211-8/149139 повідомлено позивачу про зміст рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області.
Позивач, вважаючи протиправними дії пенсійного органу щодо відмови у призначенні їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, звернулася до суду з цим позовом.
Відповідно до положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд зазначає наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як визначено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Таким чином, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі вказаних абзаців пункту четвертого частини другої статті 55 Закону №796-XII- є факт проживання та/або роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року. При цьому, особам, які додатково проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.
Аналіз наведених норм вказує на те, що призначенні та виплаті пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у нього права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 року № 501 (далі - Порядок № 501), який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4 серії серії НОМЕР_2 від 27.03.2009 (дублікат), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з пунктом 10 Порядку № 501, видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
Посвідчення видається громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
При цьому суд зазначає, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для отримання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 295/1087/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а та від 30 вересня 2020 року у справі №572/1921/17.
Зазначена правова позиція в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом під час вирішення наведеного спору.
З аналізу наведеного суд доходить висновку, що видавши позивачу посвідчення серії Б категорії 3, держава визнала та підтвердила факт того, що позивач станом на 1 січня 1993 прожив у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Отже, наявність у позивача посвідчення громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1990 роках, підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (в редакції чинній на момент видачі позивачці посвідчення).
Таким чином, наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 15.10.1993, виданого Житомирською облдержадміністрацією надає право користуватися пільгами, визначеними Законом №796-XII, в тому числі, правом на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком.
Крім того, у постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23 Верховний Суд, за подібних зі спірними відносин в аспекті належного підтвердження проживання (роботи) у зоні радіаційного забруднення для цілей призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, зауважив на тому, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Відмовляючи у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідачем не заперечується наявність у позивача необхідного загального трудового стажу, який становить 38 років 09 місяців 29 днів та визнається період постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення 01 рік 02 місяці 29 днів.
Щодо неврахування відповідачем періоду з 26.04.1986 по 23.06.1989 рік суд зазначає наступне.
Позивач, на підтвердження факту проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, надав довідку Білокоровицької сільської ради від 03.12.2024 року № 355, в якій зазначено, що позивач з 12.06.1970 року (з моменту народження) по 04.11.1985 року був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . На період канікул: 06.01.1986-20.01.1986, 27.06.1986-31.08.1986, 03.01.1987-19.01.1987, 26.06.1987-31.08.1987, 04.01.1988 -17.01.1988, 27.06.1988-31.08.1988, 03.01.1989-22.01.1989 позивач приїжджав та проживав у смт. Бучани.
Смт. Бучмани, Олевського району, Житомирської області, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення 3 категорії.
Разом з цим, позивач у період з 01.09.1985 по 30.06.1989 навчався у Бердичівському машинобудівному технікумі Мінхіммашу СРСР та здобув кваліфікацію техніка - технолога, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_3 , за реєстраційним номером №12383 виданим 30.08.1989 та архівними довідками, виданим архівним відділом Бердичівського фахового коледжу промисловості, економіки та права від 01.11.2024 №34, від 10.12.2024 № 38.
Документи щодо місця навчання позивача в іншому населеному пункті не можуть спростувати факту постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування та відповідним посвідченням позивача.
Факт навчання в навчальному закладі, який зареєстрований або знаходиться у іншому місці, ніж місце проживання особи, сам по собі не виключає можливості постійного фактичного проживання такої особи у зоні посиленого радіоекологічного контролю, враховуючи не спростовану відповідачем будь-якими доказами можливість щоденного або періодичного доїзду особи з місця свого постійного проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю до фактичного місця проходження навчання поза населеним пунктом проживання і у зворотному напрямку.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази постійного проживання позивача на території м. Бердичіва у відповідний період навчання, а тому доводи відповідача про те, що в цей період (частину такого періоду) позивач, навчаючись у м. Бердичіві проживав в такому населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є необгрунтованими.
Відомості щодо проживання позивача у період канікул, свідчать про те, що студенти денних навчальних закладів щотижня, на вихідні дні, а також на канікули (загальна тривалість яких є щонайменше три місяці упродовж навчального року) приїжджають додому - за місцем проживання батьків, на думку суду, є загальновідомими та не потребують доказування.
За наведених обставин, період з 26.04.1986 по 23.06.1989 протиправно не був врахований відповідачем.
Крім цього, у період з 19.07.1988 по 24.08.1988 позивач тимчасово працював в Бучманському ТБЗ на посаді токар-револьверник, що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_4 .
Вказаний період роботи позивача на підприємстві, в розумінні чинного законодавства, підтверджує факт роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, у період з моменту аварії (26.04.1986) та по 31 липня 1986 року, тому суд доходить висновку, що вказаний період протиправно не був врахований відповідачем.
Посилання відповідача на те, що вказаний період перетинається з навчанням є необґрунтованими, оскільки період роботи припадає на канікули, що дає підстави для висновку, що позивач вказаний період не перетинався із навчанням.
Щодо неврахування періоду проживання позивача з 08.08.1991 по 27.09.1991 у смт Бучмани, оскільки вказаний період у довідці Білокоровицької сільської ради від 13.11.2024 № 355 не містить даних щодо підстав надання такої інформації сільською радою, суд вважає необґрунтованими, оскільки докази протилежного відповідачем не надано.
Окрім того, у період з 29.06.1989 по 05.07.1991 позивач проходив службу в лавах радянської армії, що також не було враховано відповідачем як період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення.
Матеріали справи не містять доказів дислокації військової частини або її місця розташування в зоні радіаційного забруднення, у період служби позивача, тому суд в цій частині погоджується з висновками відповідача, що зазначений період не може бути врахований до періоду проживання на території гарантованого добровільного відселення.
Аналогічного висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 11.11.2024 по справі № 460/19947/23 в якій зазначив, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).
Таким чином, суд погоджується з висновком відповідача про те, що період з 29.06.1989 по 05.07.1991 не підлягає врахуванню як період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення.
Аналізуючи вищенаведене ГУ ПФУ в Хмельницькій області частково не довело правомірність своїх дій щодо неврахування позивачу періодів проживання та роботи в зоні гарантованого добровільного відселення: 26.04.1986-23.06.1989, 19.07.1988-04.08.1988, 08.08.1991-27.09.1991. Таким чином, вказані періоди мають бути зараховані відповідачем.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області в частині незарахування періодів проживання та роботи в зоні гарантованого добровільного відселення: 26.04.1986-23.06.1989, 19.07.1988-04.08.1988, 08.08.1991-27.09.1991 та зобов'язання повторно розглянути заяву позивача від 20.11.2024 з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком №22-1.
При цьому, починаючи з 30.03.2021, набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», якою передбачено, зокрема, застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.
Зазначена процедура передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФУ в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
В силу приписів Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін):
пункт 1.1. розділу І заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію);
пункт 4.1. розділу IV заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію;
пункт 4.2. розділу IV після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Зі змісту викладених положень слід дійти висновку про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Хмельницькій області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Таким чином, дії зобов'язального характеру щодо зарахування періоду навчання до страхового стажу позивача має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, який необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ в Хмельницькій області.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
ГУ ПФУ в Житомирській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо зобов'язання зарахувати до страхового стажу певного періоду. Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ в Житомирській області визначено як суб'єкт, який буде здійснювати виплату пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання (в разі її призначення/перерахунку).
Отже, позовні вимоги до ГУ ПФУ в Житомирській області заявлені безпідставно, тому у задоволенні позову в частині заявлених вимог до цього відповідача слід відмовити.
Обираючи такий спосіб захисту прав позивача як зобов'язання ГУ ПФУ в Хмельницькій області вчинити відповідні дії, суд зазначає, що відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищенаведене, суд доходить висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Відповідно до частини першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП: НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003. ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницький р-н, Хмельницька обл., 29005. ЄДРПОУ: 21318350) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.11.2024 № 064250009913 в частині незарахування періодів: 26.04.1986-23.06.1989, 19.07.1988-04.08.1988, 08.08.1991-27.09.1991.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до проживання та роботи у зоні гарантованого добровільного відселення періоди: 26.04.1986-23.06.1989, 19.07.1988-04.08.1988, 08.08.1991-27.09.1991.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2024 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині судового рішення.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 02 червня 2025 р.
Суддя Т.О. Шувалова