02 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/5538/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.01.2025 № 064250010182 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та незарахування періоду роботи до загального трудового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи в фізичній особи-підприємця ОСОБА_2 з 08.05.2002 по 30.06.2002 та з 18.07.2002 по 19.01.2003.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 22 грудня 2024 року.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За принципом екстериторіальності його заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області). Рішенням відповідача не було зараховано до страхового стажу періоди роботи: 08.05.2002 по 30.06.2002 та з 18.07.2002 по 19.01.2003, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Також відповідач вважає, що позивачем не підтверджено факт проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 3 роки та у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивач стверджує, що періоди його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення на цю дату становить більше трьох років. Вказана відмова слугувала підставою для звернення з цим позовом до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідач заперечуючи проти позову, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на момент звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України страховий стаж позивача складає 16 років 10 місяців 29 днів. Не враховані період проживання згідно довідки від 11.09.20.24 № 2389 в м. Коростені Житомирської області, оскільки в довідці не зазначено, що заявниця проживала в м. Коростені Житомирської області та не містить по посилання на первинні документи. Отже, за наданими документами період проживання (роботи) в зоні гарантовані добровільного відселення станом на 01.0.1993 відсутній.
На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 15.11.1993, виданого Житомирською облдержадміністрацією.
20.01.2025 позивачка звернулась до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 позивачка народилась в місті Коростені Житомирської області.
Згідно з довідкою відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради від 11.09.2024 № 2389 позивачка постійно була зареєстрована та проживала в м. Коростені Житомирської області з 10.12.1987 по 30.06.1994, 30.06.1994 по 04.04.1996, 04.04.1996 по 29.08.2001, 29.08.2001 по теперішній час.
ГУ ПФУ в Запорізькій області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та рішенням від 27.01.2025 № 064250010182 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 років та не зараховано до страхового стажу періоди роботи: 08.05.2002 по 30.06.2002 та з 18.07.2002 по 19.01.2003.
Страховий стаж становить 16 років 10 місяців 29 днів.
Листом ГУ ПФУ в Житомирській області від 03.02.2025 № 0600-0211-8/10475 повідомлено позивачу про зміст рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Позивач, вважаючи протиправними дії пенсійного органу щодо відмови у призначенні їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, звернулася до суду з цим позовом.
Відповідно до положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд зазначає наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як визначено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Таким чином, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі вказаних абзаців пункту четвертого частини другої статті 55 Закону №796-XII- є факт проживання та/або роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року. При цьому, особам, які додатково проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.
Аналіз наведених норм вказує на те, що призначенні та виплаті пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у нього права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 року № 501 (далі - Порядок № 501), який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4 серії серії НОМЕР_2 від 27.03.2009 (дублікат), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з пунктом 10 Порядку № 501, видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
Посвідчення видається громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
При цьому суд зазначає, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для отримання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 295/1087/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а та від 30 вересня 2020 року у справі №572/1921/17.
Зазначена правова позиція в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом під час вирішення наведеного спору.
З аналізу наведеного суд доходить висновку, що видавши позивачу посвідчення серії Б категорії 3, держава визнала та підтвердила факт того, що позивач станом на 1 січня 1993 прожив у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Отже, наявність у позивача посвідчення громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1990 роках, підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (в редакції чинній на момент видачі позивачці посвідчення).
Таким чином, наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 15.10.1993, виданого Житомирською облдержадміністрацією надає право користуватися пільгами, визначеними Законом №796-XII, в тому числі, правом на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком.
Крім того, у постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23 Верховний Суд, за подібних зі спірними відносин в аспекті належного підтвердження проживання (роботи) у зоні радіаційного забруднення для цілей призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, зауважив на тому, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Щодо незарахування відповідачем періодів роботи з 08.05.2002 по 30.06.2002, з 18.07.2002 по 19.01.2003 до страхового стажу роботи суд зазначає наступне.
Як вбачається з копії трудової книжки позивачки НОМЕР_3 у період з 08.05.2002 по 30.06.2002 позивачка була прийнята на роботу продавцем за трудовим договором від 08.05.2002 № 978 зареєстрованим у Державній службі зайнятості Коростенського МЦЗ та з 18.07.2002 по 19.01.2003 позивачка була прийнята на роботу продавцем за трудовим договором від 18.07.2002 № 1193 зареєстрованим у Державній службі зайнятості Коростенського МЦЗ.
Згідно форми РС - право за вказаний період відсутня сплата страхових внесків.
Аналізуючи в цій частині спірні правовідносини суд виходить з наступного.
Відповідно до частини шостої статті 20 Закону № 1058-IV, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Згідно з частиною дванадцятою статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Як вказувалось вище, відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно з частиною одинадцятою та дванадцятою статті 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
З огляду на положення частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV, законодавцем визначено дві обов'язкові умови для включення стажу роботи особи до страхового стажу, а саме:
1) особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
2) сплата страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як вказано у частині другій статті 24 Закону № 1058-IV, даними, за якими територіальними органами Пенсійного фонду України обчислюється страховий внесок, зокрема й щодо сплати страхових внесків, є дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17.
Той факт, що за спірний період роботодавець не сплачував страхові внески не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивачки вказаного періоду роботи, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.
Внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, позивач фактично позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за вказаний період, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо сплати страхових внесків в частині періоду роботи позивача за вказаний період, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового та пільгового стажу при визначенні права позивачки на пенсію цього періоду роботи.
Таким чином, при вирішенні питання про призначення пенсії відповідачами безпідставно не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивачки з 08.05.2002 по 30.06.2002, з 18.07.2002 по 19.01.2003, тому суд доходить висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області, у зв'язку з чим спірне рішення підлягає скасуванню.
Аналізуючи вищенаведене ГУ ПФУ в Запорізькій області не довело правомірність своїх дій щодо неврахування позивачу періодів проживання та роботи в зоні гарантованого добровільного відселення та не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивачки.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивачки з 08.05.2002 по 30.06.2002, з 18.07.2002 по 19.01.2003 та повторно розглянути заяву позивачки від 20.01.2025 з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
З метою ефективного способу відновлення порушеного права позивачки, суд вважає за належне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 27 січня 2025 року № 064250010182 про відмову в призначенні пенсії та зобов'язання ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивачки період роботи з 08.05.2002 по 30.06.2002, з 18.07.2002 по 19.01.2003 та зобов'язання ГУ ПФУ в Запорізькій області повторно розглянути заяву від 20.01.2025 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення.
При цьому, суд вважає вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.
Таким чином поверненню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158Б,м. Запоріжжя, Запорізька обл., Запорізький р-н, 69005. ЄДРПОУ: 20490012) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27 січня 2025 року № 064250010182 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: 08.05.2002 по 30.06.2002, з 18.07.2002 по 19.01.2003.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.01.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині судового рішення.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 02 червня 2025 р.
Суддя Т.О. Шувалова