02 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/5182/25
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області щодо обмеження призначеної йому пенсії максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату йому пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум з 01.01.2025.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області. Позивач вважає дії відповідача щодо проведення виплати його пенсії з обмеженням її максимального розміру, починаючи з 01.01.2025, протиправними та такими, що порушили його право на належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також у відзиві на позов відповідач просить зупинити провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 200/116/25.
Крім того, у відзиві на позов відповідач вказав про необхідність залучення Міністерства соціальної політики України до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Зазначає, що участь Міністерства соціальної політики у розгляді даної справи сприятиме всебічному та дослідженню обставин справи та надасть можливість врахувати позицію державного органу, відповідального за цю сферу правовідносин. Наголошує, що у разі винесення рішення про задоволення позовних вимог, його реальне виконання залежатиме від дій Міністерства соціальної політики, як органу, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення та є головним розпорядником коштів за бюджетною програмою за КПКВК 2506080 "Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду".
У період із 31.03.2025 по 14.04.2025 головуюча суддя перебувала у відпустці; 14.03.2025, 21.03.2025, 23.05.2025 та 29.05.2025 - на періодичному навчанні.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Щодо клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 200/116/25, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів п.9 ч.2 ст.236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі розгляду типової справи і оприлюднення повідомлення Верховного Суду про відкриття провадження у зразковій справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі.
У заявленому клопотанні відповідач просить суд зупинити провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 200/116/25.
При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2025 року відмовлено у відкритті провадження за поданням судді Донецького окружного адміністративного суду Духневича О.С. про розгляд Верховним Судом як зразкової справи № 200/116/25.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про зупинення провадження у справі № 240/5182/25.
Щодо клопотання відповідача про залучення до участі у справі Міністерства соціальної політики України в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.49 Кодексу адміністративного судочинства, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи.
Згідно з ч.4 та ч.5 ст.49 КАС України, у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
З наведених норм випливає, що питання про залучення третіх осіб вирішується ухвалою суду за заявою, в якій зазначається, на яких підставах їх належить залучити до участі у справі.
Представник відповідача до початку розгляду справи по суті оформленого належним чином та викладеного окремим письмовим документом клопотання про залучення третіх осіб не подавав.
Викладення у відзиві на адміністративний позов заяв та клопотань не передбачено чинними нормами процесуального законодавства та суперечить статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок пенсії без обмеження її максимального розміру та виплату різниці з 01.01.2025.
Листом від 05.02.2025 відповідач повідомив, що розмір пенсії до виплати відповідно до ст.43 Закону, з урахуванням максимального розміру пенсії на даний час становить 23610,00 грн. Розрахунковий розмір пенсії становить 24600,37 грн.
Як видно зі змісту розрахунку пенсії позивача станом на 06.01.2025, долученого до позову, розмір пенсії, з урахуванням максимального розміру пенсії на даний час становить 23610,00 грн.
Не погодившись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі частиною 3 статті 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначені Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).
При цьому обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до ст.2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Частиною 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ в редакції Закону №3668-VI від 08.07.2011, із змінами, внесеними згідно із Законами №911-VIII від 24.12.2015, №1774-VIII від 06.12.2016 визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 року №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно п.2 резолютивної частини Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20.12.2016.
Відповідно до ст.1-1 Закону № 2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Пунктом 10 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774 від 06.12.2016 уч.7 ст.43 Закону №2262-XII слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року";
У зв'язку з цим ч.7 ст.43 Закону №2262-XII (у редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017) передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Водночас, ч.7 ст. 43 Закону №2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
За таких обставин, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774 від 06.12.2016 до ч.7 ст.43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення ч.7 ст.43 Закону № 2262-XII та положення ч.1 ст.2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення ч.7 ст.43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення ст.2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст ч.7 ст.43 Закону № 2262-XII, не визнавалися неконституційними та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин існували норми законів, які неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, - Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Закону № 3668-VI.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, спірні правовідносини у якій виникли з аналогічних підстав, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що обмежуючи розмір пенсії позивача, суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах надав перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Натомість Верховний Суд зазначив, що застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI, тому обмеження максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року в Законі № 2262-XII фактично відсутня частина сьомої статті 43, яка з вказаної дати втратила чинність, а тому внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до вказаної частини зміни щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
З урахуванням вищенаведеного, встановлених у справі обставин та правових висновків, суд дійшов висновку про те, що відповідач протиправно обмежив розмір пенсії позивача максимальним розміром з 01.01.2025.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі №522/22798/17 та від 16 квітня 2020 року №620/1285/19.
Слід зауважити, що посилання відповідача на положення статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08 липня 2011 року визнаються судом безпідставними, оскільки саме на підставі вказаного Закону були внесені зміни до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо встановлення максимального розміру пенсії, положення якого й визнано неконституційними.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
З огляду на наведене, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, із врахуванням раніше виплачених сум з 01.01.2025.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на наведене, відповідачем не доведено, а позивачем спростовано правомірний характер дій щодо проведення перерахунку пенсії, у зв'язку з чим позовні вимоги слід задовольнити.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.
Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича,7, м.Житомир,10003 код ЄДРПОУ 13559341) щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01.01.2025, із врахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва
02.06.25