Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
02 червня 2025 року Справа №200/3883/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Череповський Є.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
28.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2021 по 18.01.2023 (включно);
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2021 по 18.01.2023 (включно), обчисливши її з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням із урахуванням індексації грошового забезпечення;
стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2021 по 18.01.2023 (включно) із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу (пункт 3); позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) (пункт 5).
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з огляду на наступне.
Пунктом 3 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається ціна позову.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну.
При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, підлягає грошовій оцінці, а тому вказана позовна заява належить до об'єктів справляння судового збору.
Зміна формулювання позовних вимог зі ''стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні'' на ''зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні'' не змінює характер спору та не переводить його в немайнову площину.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов'язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.
Суд вважає, що і вимога про стягнення з суб'єкта владних повноважень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період, і вимога про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені є вимогами майнового характеру, а ціною позову у згаданих спорах є обчислений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Між тим, у частині вимоги заявника про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позов усупереч наведеним нормам процесуального закону не містить розрахунку конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на обставини обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на докази обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вимоги про виплату конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на зміст статті 2 Закону України "Про оплату праці" (де визначено структуру заробітної плати) та рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 і від 22.02.2012р. №4-рп/2012 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не може бути кваліфікований як заробітна плата, адже має зовсім іншу правову природу ніж винагорода за працю, позаяк є компенсаційною санкцією до роботодавця за несвоєчасний розрахунок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 згадано, що "за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях".
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 сформульовано схожу правову позицію, у силу якої: "Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану робочу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати".
Наведений правовий висновок відображено і у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі №522/16890/20.
Великою Палатою Верховного Суду було зокрема, наголошено, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється, у зв'язку з чим можна констатувати, що за подання позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає сплата судового збору.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є ані окремим видом грошового забезпечення військовослужбовця, ані правовим аналогом платежу з оплати праці (служби).
До позовної заяви позивач долучає копію посвідчення учасника бойових дій.
Втім, суд вважає, що позивач не належить до суб'єктів, яким згідно з нормами статті 5 Закону України "Про судовий збір" встановлені пільги щодо його сплати, оскільки стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу.
Тобто, стягнення з роботодавця сатисфакції, не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, а тому судовий збір за подання позивачем позовної заяви у цій справі має сплачуватися.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Статус, права, пільги учасників бойових дій та Героїв України встановлені, відповідно, Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні.
За приписами п. 18 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і п. 2 ст. 9 Закону України Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні такі особи мають пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
Отже, наявність статусу учасника бойових дій або Героя України не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору, а в цій частині зроблена відсилка до іншого законодавства.
Разом з тим, статтею 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що ветерани війни, до яких належать учасники бойових дій, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від усіх судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
З цією правовою нормою кореспондується пункт 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Правовий аналіз змісту статті 5 Закону України "Про судовий збір" свідчить про те, що від сплати судового збору звільняються або особи, зазначені в пунктах 7, 8, 9, 10, яким така пільга безумовно надається у зв'язку з наявністю певного статусу незалежно від категорії справи (інваліди, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), або особи у справах визначеної в пунктах 1-6, 12-16 категорій.
Такий висновок підтверджується диспозицією пункту 16 частини першої статті 5 названого Закону, згідно з яким згадану пільгу мають позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з наданням статусу учасника бойових дій.
Конструкція пункту 13, в якому йдеться про "справи, пов'язані з порушенням їхніх прав", вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Якби лише наявність в особи такого статусу надавала у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про те, що звільнення від сплати судового збору стосується спорів про порушені права.
Вказана норма не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушення прав нерозривно пов'язане саме зі статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які встановлені Конституцією України та іншими законами.
На думку судді, ця норма Закону має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 №3551-XII (далі Закон №3551-XII). Нормами частини другої статті 22 цього Закону визначено, що особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, наведено у статті 12 Закону № 3551-XII.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі №545/1149/17 зазначила, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону №3551-XII.
Таким чином, в розрізі норм статті 12 Закону № 3551-XII, виходячи зі змісту та підстав його позовних вимог відсутні підстави для звільнення позивач від сплати судового збору у цій справі на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Зазначена правова позиція знайшла своє відображення в постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 9901/311/19, від 18.12.2019 у справі №ЗП/9901/4/19, від 12.02.2020 у справі № 545/1149/17 та постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №805/3967/17-а.
Також, у постанові від 12.12.2023 у справі № 600/1927/23-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виснував, що за змістом частини другоїстатті 22 Закону № 3551-XII ветерани війни та особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені устатті 12 цього Закону.
При цьому, позивач не вказує суму середнього заробітку, яка підлягає, на його думку, нарахуванню та виплаті останньому. Також не надає суду розрахунок суми середнього заробітку, яка має бути нарахована та виплачена.
Отже, з огляду на зміст заявлених вимог та положення Закону України "Про судовий збір" для усунення недоліку заявнику належить розрахувати суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та надати до суду позовну заяву, яка повинна відповідати вимогам статті 160 КАС України із зазначенням обґрунтованого розрахунку суми стягнення із визначенням всіх використаних складових елементів (середнього заробітку, вирахуваного згідно Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995).
В матеріалах позовної заяви докази сплати судового збору відсутні, натомість позивачем заявлено клопотання про звільнення від його сплати, у задоволенні якого суд відмовляє, з огляду на висновки викладені вище.
Відтак позивачу необхідно сплатити збір у розмірі, визначеному з розрахунку 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року справа "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя ("KREUZ v. POLAND" № 28249/95).
Також, суд зауважує, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
В позовній заяві зазначено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №200/6957/24 (залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2025) даний позов задоволено повністю.
Судом у справі №200/6957/24 вирішено на користь позивача спір про необхідність перерахунку грошового забезпечення та виплати йому відповідачем, відтак, відповідачем при звільненні не був проведений із позивачем остаточний розрахунок, у зв'язку з чим відповідач має сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Однак, дата фактичного розрахунку на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №200/6957/24 відсутня.
Також до позовної заяви позивачем додано клопотання про витребування доказів.
Розглянувши надане клопотання позивача про витребування вищезазначених доказів, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин 2 та 4 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Згідно ч.1, 2 ст.79 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Відповідно до ч.1 та 2 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Аналіз наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що позивач у разі неможливості самостійно надати докази, що стосуються фактів, на які він як учасник справи посилається, та які він самостійно не може отримати має право подати клопотання про їх витребування одночасно з поданням позовної заяви.
Суд в свою чергу розглядає таке клопотання з урахуванням вищезазначених підстав, нові докази суд витребує у виняткових випадках, якщо учасник справи не міг їх подати до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Матеріали справи свідчать, що позивач не посилається на причини, що об'єктивно свідчать про неможливість самостійно отримати та подати вказані у клопотанні докази до суду під час звернення до суду з позовом та розгляду справи по суті спору та не зазначає про заходи, яких він вжив для отримання цього доказу самостійно, доказів вжиття таких заходів.
З урахуванням вищенаведеного суд дійшов до висновку відмовити у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам, процесуального законодавства, тому її слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволені клопотання про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
У задоволенні клопотання про витребування доказів - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.
Повідомити позивачу, що вищевказані документи можуть бути подані до суду шляхом направлення їх: через підсистему "Електронний суд".
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Є.В. Череповський