Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 червня 2025 року Справа№200/2065/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №057150013726 від 14 березня 2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 із зарахуванням до загального стажу періоду роботи 12 жовтня 2002 року - 31 серпня 2004 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №057150013726 від 14 березня 2025 року їй було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» оскільки заявниця не досягла необхідного пенсійного віку. Позивач вважає вказане вище рішення відповідача протиправним, у зв'язку із чим звернулась із даним позовом до суду.
Ухвалою суду від 28 березня 2025 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, був повідомлений про розгляду справи судом засобами електронної пошти, свої правом скористався та надав суду відзив на позовну заяву. Вказує, що за результатами розгляду документів позивача, доданих до заяви до страхового стажу не може бути зараховано період з 12 жовтня 2002 року - 31 серпня 2004 року, оскільки відсутні дані про вказаний період в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Враховуючи те, що у позивачки недостатній пільговий стаж, та те, що позивачка на момент звернення до пенсійного органу не досягла встановленого законодавством пенсійного віку (55 років), правові підстави для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відсутні.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .
6 березня 2025 року позивач звернулась до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.
Заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14 березня 2025 року № 057150013726 було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку недосягненням необхідного віку та недостатності необхідного пільгового стажу.
Як вбачається зі спірного рішення: вік заявниці 52 роки 9 місяців; страховий стаж особи з урахуванням кратності становить 25 років 7 місяців 19 днів; пільговий стаж особи (за Списком № 2) становить 6 років 4 місяці 12 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 12 жовтня 2002 року - 31 серпня 2004 року, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказує, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на даний час відсутнє, оскільки відсутній необхідний пільговий стаж. Право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 заявниця набуває із зниженням пенсійного віку на 3 роки при досягненні 57 років.
Позивач вважає такі дії посадових осіб Пенсійного фонду незаконними, у зв'язку із чим звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років та страховий стаж у жінок з 20 років до 25 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 КСУ було визнано неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років та наявністю страхового стажу 20 років та пільгового стажу 10 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та наявністю страхового стажу у відповідній кількості років. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років, так само, як і страховий стаж визначав 20 років, тоді як другий 25 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 3 листопада 2021 року року прийнятій у справі №360/3611/20 зробила висновок про те, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, відмова в призначенні пенсії, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за віком досягла 50 років, з урахуванням посилань відповідача на недосягнення позивачем відповідного пенсійного віку - 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Враховуючи вищенаведене суд дійшов до висновку, що позивач має право на призначення їй пільгової пенсії за Списком № 2 з урахуванням того, що позивачу виповнилося 50 років, що підтверджено матеріалами справи та самим спірним рішенням відповідача його відзивом, що відповідає критеріям для призначення пільгової пенсії відповідно до Списку № 2 та до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Крім того, у спірному рішенні, крім іншого, вказано, що «на даний час відсутнє, оскільки відсутній необхідний пільговий стаж», у рішенні визначено пільговий стаж позивачу у розмірі 06 років 04 місяці 12 днів. З витягу форми РС-ПРАВО вбачається, що позивачу до пільгового стажу зараховано періоди роботи з 2 листопада 2004 року по 13 грудня 2004 року, з 14 грудня 2004 року по 18 січня 2007 року, 19 січня 2007 року по 11 червня 2008 року, 12 червня 2008 року по 20 липня 2008 року, 8 травня 2009 року по 19 січня 2012 року за списком Список №2.
Разом з тим, при дослідженні трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 судом встановлено, що позивач працювала з 20 січня 2012 року по 15 листопада 2016 року бригадиром з переміщення сировини, напівфабрикатів і готової продукції в процесі виробництва у ПАТ «МК «Азовсталь».
Згідно ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 Порядку застосування Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні пенсії за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383), визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637) передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками №1 та №2 деталізоване у Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (надалі - Порядок № 383).
Пунктом 3 Порядку № 383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36, у розділі у розділі III «ЧОРНА МЕТАЛУРГІЯ» підрозділі 2а «Виробництво сталі та феросплавів. Підготовка сполук і копрові роботи. Ремонт металургійних печей. Випалювання доломіту та вапна» передбачені код КП 3.2а-3 робітники та бригадири з переміщення сировини, напівфабрикатів і готової продукції в процесі виробництва.
Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461, у розділі у розділі III «ЧОРНА МЕТАЛУРГІЯ» підрозділі 2 «Виробництво сталі та феросплавів. Підготовка сполук і копрові роботи. Ремонт металургійних печей. Випалювання доломіту та вапна» передбачені: робітники та бригадири з переміщення сировини, напівфабрикатів і готової продукції в процесі виробництва.
Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів щодо стажу роботи. При цьому, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у довідці про підтвердження пільгового стажу, не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у довідці.
Також, у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Як вбачається зі спірного рішення, даному періоду роботи позивача з 20 січня 2012 року по 15 листопада 2016 року де позивачка працювала бригадиром з переміщення сировини, напівфабрикатів і готової продукції в процесі виробництва у ПАТ «МК «Азовсталь», відповідачем оцінки взагалі не надано.
Відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження даного періоду роботи та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки та як наслідок правомірність не зарахування даного періоду роботи до пільгового стажу.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок №22-1), органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком № 22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Водночас, суд наголошує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише у випадку якщо записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на момент їх внесення законодавства, то орган пенсійного фонду повинен вживати заходи з метою перевірки відповідних відомостей, а не покладати тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав на позивача.
Зважаючи на те, що відповідач не належним чином дослідив подані позивачем документи, зокрема, відомості трудової книжки позивача та не зазначив у спірному рішенні конкретні періоди роботи позивача та причини їх не зарахування, у тому числі з 20 січня 2012 року по 15 листопада 2016 року бригадиром з переміщення сировини, напівфабрикатів і готової продукції в процесі виробництва у ПАТ «МК «Азовсталь», тому спірне рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, на підставі заяви не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.
Щодо періоду роботи позивача з 12 жовтня 2002 року по 31 серпня 2004 року, який до страхового стажу не зараховано, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) встановлено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004).
Положеннями статті 1 Закону №1058-IV визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Відповідно до частини 10 статті 20 Закону №1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частина 12 статті 20 Закону №1058-IV).
Як встановив суд, за цей спірний період роботи позивачки з 12 жовтня 2002 року по 31 серпня 2004 року підтверджуються відповідними документами, що надавались позивачкою, зокрема, записами в її трудовій книжці. Відповідно до вимог чинного на момент внесення записів законодавства, жодних виправлень, закреслень тощо, не містять. Відповідач не ставить під сумнів достовірність та точність внесених до трудової книжки записів про роботу позивача. Зазначені відомості також підтверджені доказами, наявними в матеріалах пенсійної справи позивача.
Водночас, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Так, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду з 12 жовтня 2002 року по 31 серпня 2004 року з єдиної підстави, такої як відсутність інформація про нараховану заробітну плату в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, в індивідуальних відомостях про застраховану особу, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем, а не працівником вимог законодавства.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 23 березня 2019 року у справі № 688/947/17, від 9 вересня 2019 року у справі №242/5448/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі №235/7373/16.
Крім того, невиконання страхувальником обов'язку зі сплати страхових внесків не може позбавляти особу соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, адже суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту населення.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17 та від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17, у яких зроблено висновок, що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
З урахуванням наведеного принципу пропорційності, суд дійшов висновку, що позивачка не повинна зазнавати негативних наслідків від розбіжностей щодо сплати страхових внесків, які містяться в документах.
Таким чином, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивачки період роботи з 12 жовтня 2002 року по 31 серпня 2004 року.
Суд констатує формальний характер зауважень відповідача до трудової книжки позивачки.
Суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Враховуючи вищевикладене, а також встановлені фактичні обставини справи, у взаємозв'язку із приписами чинного законодавства, суд приходить до висновку про протиправність невмотивованого спірного рішення, та як наслідок його скасування.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Водночас у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював висновок, згідно якого у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, а також те, що під час розгляду адміністративного спору судом встановлено наявність у позивача усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком, беручи до уваги приписи ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправним рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії позивачу та як наслідок скасувати це рішення, та як похідна вимога, зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 6 березня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з врахування до страхового стажу періоду роботи з 12 жовтня 2002 року по 31 серпня 2004 року, дослідивши відомості трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 від 18 травня 1990 року, з урахуванням висновків суду в даній справі.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією позивач за подання адміністративного позову сплатила 968,96 грн. судового збору.
Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 968,96 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 32, 139, 243 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, Тернопільська обл., м. Тернопіль, Майдан Волі, буд. 3, код ЄДРПОУ 14035769) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14 березня 2025 року №057150013726 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 6 березня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з врахування до страхового стажу періоду роботи з 12 жовтня 2002 року по 31 серпня 2004 року, дослідивши відомості трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 18 травня 1990 року, з урахуванням висновків суду в даній справі.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.С. Зеленов