Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 травня 2025 року Справа№200/2088/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Череповського Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
24.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якій просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020р. по 12.05.2023р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2020р. по 12.05.2023р. виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що він з 03.04.2017 року по теперішній час проходить військову службу у Відповідача. При цьому, відповідач протиправно, починаючи з 01.01.2020 року по 12.05.2023 року, розраховував грошове забезпечення Позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі. Такі дії Відповідача вважає протиправними, у зв'язку із чим звернувся до суду з позовом.
Ухвалою суду від 31 березня 2025 року було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Військової частини НОМЕР_2 довідку про розмір прожиткового мінімуму, який було застосовнано при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням Позивача за період з 01.01.2020 року по 12.05.2023 року.
Від представника Відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, згідно якого зазначає, що так, пунктом 4 Постанови № 704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак дана норма у своїй первинній редакції реально застосованою не була та фактично навіть не діяла до 24 лютого 2018 року, оскільки пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 (яка набрала чинності 24 лютого 2018 року) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 постанови № 704 викладено у новій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14».
Проте, з 29 січня 2020 року пункт 6 Постанови № 103 (яким пункт 4 постанови № 704 викладено у новій редакції, про що зазначено вище) втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у Постанові від 11.12.2019 р. у зразковій справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 Розділу ІІ Закону № 1774-VIII, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Вищенаведене дає підстави для висновку, що норма п. 4 Постанови КМУ № 704 в первинній редакції в контексті спірних правовідносин не підлягає застосуванню у 2020 та 2021 роках, виходячи із визначених у ч. 3 ст. 7 КАСУ загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами. Так, у Постанові від 10.09.2021 по справі № 480/5496/20 Верховний Суд наголосив на тому, що при застосуванні положень п. 4 Постанови КМУ № 704, в редакції до внесення змін Постановою КМУ № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 р., а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Також просив залишити позовну заяву без розгляду, зазначивши наступне.
Грошове забезпечення військовослужбовця (складовою частиною якого є його індексація, бездіяльність щодо невиплати якої позивач просить визнати протиправною та яку позивач просить зобов'язати нарахувати та виплатити йому) є щомісячною виплатою, його розмір щомісяця відомий особі, яка його отримує. Отримуючи його у неналежному, на думку особи, розмірі, вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати та про те, як вона обрахована, на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових, тощо. Таким чином, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Отже, у період з 01.01.2020 по 12.15.2023, кожного місяця отримуючи грошове забезпечення, позивач мав реальну можливість дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Натомість, позивач не надав жодних доказів (заяв, запитів), що ним вчинялись будь-які активні дії з метою отримання інформації про складові його грошового забезпечення. Посилання Позивача на те, що він дізнався про порушення нарахування йому грошового забезпечення за період з 2020 по 2023 рік з довідки відповідача від 12.03.2025 № 309 є необґрунтованим, оскільки про розмір виплаченого йому грошового забезпечення він дізнавався щомісячно, і не був позбавлений права під час проходження служби на звернення до відповідача про надання йому роз'яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення. Позивач у березні 2025 року звернувся до суду з вимогою зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 12.05.2023, тобто більш ніж через півтора року після того, як позивач дізнався (повинен був дізнатися) про порушення свого права. Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутися до суду в межах встановленого строку.
Відповідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_4 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_5 від 03.04.2017 року № 93, Позивача призначеного наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 31 березня 2017 року №220 на посаду заступника командира бригади з озброєння - начальника технічної частини військової частини - польова пошта НОМЕР_5 , з 03.04.2017 року зараховано до списків особового складу військової частини.
Позивач, на теперішній час продовжує проходити військову службу у Відповідача, вказані обставини не є спірними та не заперечуються сторонами.
Ухвала суду від 31.03.2025 року в частині витребування у Військової частини НОМЕР_2 довідку про розмір прожиткового мінімуму, який було застосовнано при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням Позивача за період з 01.01.2020 року по 12.05.2023 року відповідачем виконана не була, у встановлений судом строк витребувані докази надано не було.
Проте, у відзиві Відповідачем не заперечувалося про те, що в період з 01.01.2020 року по 12.05.2023 року при розрахунку грошового забезпечення Позивача, застосовувався прожитковий мінімум визначений Законом на 01.01.2018 та зокрема зазначено, що раховуючи вищенаведене, згідно з Постановою КМУ № 704 (в редакції Постанови КМУ № 103), розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Отже, відсутні підстави застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Вважаючи, що відповідачами невірно розраховане його грошове забезпечення, Позивач звернувся до суду із вказаним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011) передбачено: соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011 встановлено: до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Правилами частини четвертої статті 9 Закону № 2011 обумовлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
За змістом Постанови № 704, в редакції Постанови № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства соціальної політики України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18.
Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, внесені пунктом 6 постанови № 103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.
Таким чином відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Суд звертає увагу, що з 29.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50% мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, тобто мінімальна заробітна плата стає розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018 № 103, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Постанова № 704 року є підзаконним нормативно-правовим актом. Юридична сила закону як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Тобто, вказаний пункт 4 Постанови №704 в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50% мінімальної заробітної плати, суперечить нормам розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII та не підлягає застосуванню.
Крім того, п.п. 9, 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII визначено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Водночас, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Звідси слідує, що 29.01.2020 настала подія підвищення розміру грошового забезпечення військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень - органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто в даному випадку станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що під час проходження позивачем військової служби в період з 29.01.2020 року по 12.05.2023 року грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, установленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік, станом на 01.01.2021, установленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік, станом на 01.01.2022 року, установленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік та станом на 01.01.2023 року, установленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік відповідно.
Таким чином, бездіяльність відповідачів, яка полягала у не проведенні нарахування грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року на відповідній тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до цієї постанови, підлягає визнанню протиправною.
Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.09.2021 у справі № 480/5496/20.
Верховний Суд, серед іншого, зазначив, що з 29 січня, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 п. 6 постанови КМУ № 103 втратив чинність та була відновлена дія п. 4 постанови КМУ № 704 у первісній редакції.
Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 12.05.2023 року, позовні вимоги в частині перерахунку грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 28.01.2020 року задоволенню не підлягають.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на наведене, позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір», судові витрати зі сплати судового збору не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 72-77, 90, 122, 139, 241-246, 255, 262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020р. по 12.05.2023р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 29.01.2020р. по 12.05.2023р. виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.В. Череповський