Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 травня 2025 року Справа№200/2128/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Череповського Є.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії, -
26.03.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати Рішення №056650011173 від 20.03.2025 року, що було прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області за моєю заявою про призначення пенсії за віком від 13.03.2025 року;
зобов'язати відповідача призначити мені пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку з 13.03.2025 року відповідно до п. “б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року) із зарахуванням до страхового стажу періодів з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2023 по 04.09.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 13.03.2025 року звернулась до підрозділу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, до якої додала необхідні документи. Відповідач розглянув заяву та прийняв Рішення №056650011173 від 20.03.2025 року, яким відмовив у призначенні пенсії. При цьому відповідач нарахував: Страховий стаж особи становить 36 років 11 місяців 29 днів. Пільговий стаж особи за Списком № 2 становить 09 років 06 місяців 25 днів. З Форми РС-право вбачається, що відповідач не зарахував до страхового стажу період з 01.01.2004 року по 31.12.2004 рік, з 01.01.2023 року по 04.09.2024 рік. Вважає рішення відповідача протиправним в частині незарахування певних періодів до страхового стажу, та непризначення пенсії за Законом України “Про пенсійне забезпечення». За Списком №2 відповідач нарахував 9 років 06 місяців 25 днів, отже Позивач має право на зниження пенсійного віку на 4 роки.
Зазначив, що до спірних правовідносин мають бути застосовані норми матеріального права з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові Великої Палати Верховного суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач подав відзив на адміністративний позов, за змістом якого заперечив проти задоволення заявлених вимог в повному обсязі.
Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що пунктом б статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788 “Про пенсійне забезпечення» (в редакції Закону від 02.03.2015 №213-VIII) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. 11 жовтня 2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2148 - VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким внесено зміни до низки законодавчих актів, що регулюють питання пенсійного забезпечення громадян, зокрема Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-І. Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058 (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII) до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 2 статті 114 розділу XIV-1 Закону №1058 (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Станом на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах (13.03.2025) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) досягла 55 років 06 місяців 05 днів. Згідно рішення про відмову у призначенні пенсії від 20.03.2025, страховий стаж позивачки становить 36 роки 11 місяців 29 днів, пільговий стаж за списком №2 становить - 09 років 06 місяців 22 дні. На підставі викладеного, питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058 може розглядатись після досягнення нею 55 років за наявності необхідного страхового стажу та стажу на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці. Станом на дату звернення (13.03.2025) право на пенсію за віком на пільгових умовах у позивачки відсутнє.
Щодо зарахування до страхового стажу період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2023 по 04.09.2024, про які Позивач зазначає в позовній заяві, слід зазначити наступне.
Позивачці не зараховано до страхового стажу періоди роботи: з 20.06.1988 по 08.08.1988, згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки статтею 24-1 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у републіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. Інформація щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат відсутня; з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2023 по 04.09.2024, згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки підприємство знаходиться на окупованій території, пільговий стаж зараховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
На момент звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії до органу Пенсійного фонду України, пенсія за віком на пільгових умовах призначається на умовах Закону №1058 (пункту 2 частини 2 статті 114), яким передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки у віці 55 років. Тому, посилання позивача на зазначене рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 і положення Закону України “Про пенсійне забезпечення» є безпідставними.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_3 .
Відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_2 Позивач у спірний період працювала:
24.03.1993 року прийнята учнем ламповика та направлена на ділянку ВТБ Шахта «Краснолиманська» в/о «Красноармійськвугілля»;
14.07.1993 року переведена учнем електрослюсаря (слюсаря) чергового з ремонту обладнання поверхні;
01.09.1993 року переведена електрослюсарем (слюсарем) черговим з ремонту обладнання поверхні;
27.01.2014 року переведена учнем пробовідбірника тимчасово;
25.02.2014 року переведена пробовідбірником;
17.05.2015 року звільнена у зв'язку з переведенням;
04.11.2020 року прийнята учнем машиніста насосних установок ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська»;
01.12.2020 року переведена машиністом насосних установок;
04.09.2024 року звільнена за власним бажанням.
13.03.2025 року Позивач звернулася до територіального управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком Список 2.
Вказана заяву була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
За результатом розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення № 056650011173 від 20.03.2025 року про відмову у призначенні пенсії.
В рішення зокрема зазначено, що вік заявника 55 років 06 місяців 05 днів. Страховий стаж особи становить 36 років 11 місяців 29 днів. Пільговий стаж особи за Списком № 2 становить 09 років 06 місяців 25 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: *за доданими документами до страхового стажу не зараховано: - період роботи з 20.06.1988 по 08.08.1988 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки статтею 24-1 Закону № 1058 передбачено, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. Інформація щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат відсутня. Оскільки підприємство знаходиться на окупованій території, пільговий стаж зараховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Згідно поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особа матиме 09.09.2025. У разі повторного звернення за призначенням пенсії з додатковими документами, право на пенсійну виплату буде переглянуто.
Відповідно до наданого розрахунку стажу Форма РС-право період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2023 по 04.09.2024 не зараховано до страхового стажу.
Згідно даних з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування період роботи за 2004 рік відсутній, в період роботи Позивача з 01.2023 року по 09.2024 рік відсутня сплата страхових внесків.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору відповідь на запит в електронному вигляді від 25.03.2025 відносно ОСОБА_1 зазначено, що за період з січня 2004 року по грудень 2004 року працювала в ДП «ВК «Краснолиманська», сума доходу склала - 3720,39 грн., сума податку - 438,06 грн.
Позивач, не погодившись із зазначеним рішенням органу пенсійного фонду, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що коли йдеться про підтвердження роботи в особливо шкідливих і шкідливих умовах праці, уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників не є необхідними, якщо відповідний стаж підтверджується відомостями, зазначеними у трудовій книжці.
Такий висновок суду кореспондує позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 20.01.2021 року по справі №311/2865/13-а.
Відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_2 Позивач у спірний період працювала:
24.03.1993 року прийнята учнем ламповика та направлена на ділянку ВТБ Шахта «Краснолиманська» в/о «Красноармійськвугілля»;
14.07.1993 року переведена учнем електрослюсаря (слюсаря) чергового з ремонту обладнання поверхні;
01.09.1993 року переведена електрослюсарем (слюсарем) черговим з ремонту обладнання поверхні;
27.01.2014 року переведена учнем пробовідбірника тимчасово;
25.02.2014 року переведена пробовідбірником;
17.05.2015 року звільнена у зв'язку з переведенням;
04.11.2020 року прийнята учнем машиніста насосних установок ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська»;
01.12.2020 року переведена машиністом насосних установок;
04.09.2024 року звільнена за власним бажанням.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).
Система персоніфікованого обліку була введена в дію 01 січня 2004 року на виконання Указу Президента України від 4 травня 1998 року № 401 Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування згідно постанов Кабінету Міністрів України № 1854 від 12 грудня 2002 року та № 303 від 12 березня 2003 року.
Відповідно до частини 6 статті 20 Закону № 1058-IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Згідно з частиною 12 статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (частина 3 статті 24 Закону № 1058).
Статтею 106 Закону України № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
У відповідності до статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно із частинами 11 та 12 статті 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
З огляду на положення частин 1 та 2 статті 24 Закону № 1058-IV, законодавцем визначено дві обов'язкові умови для включення стажу роботи особи до страхового стажу, а саме:
1) особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
2) сплата страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як вказано у частині 2 статті 24 Закону № 1058-IV, даними, за якими територіальними органами Пенсійного фонду України обчислюється страховий внесок, зокрема й щодо сплати страхових внесків, є дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Таким чином, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
Відповідно до наданого розрахунку стажу Форма РС-право період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2023 по 04.09.2024 не зараховано до страхового стажу.
Згідно даних з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування період роботи за 2004 рік відсутній, в період роботи Позивача з 01.2023 року по 09.2024 рік відсутня сплата страхових внесків.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору відповідь на запит в електронному вигляді від 25.03.2025 відносно ОСОБА_1 зазначено, що за період з січня 2004 року по грудень 2004 року працювала в ДП «ВК «Краснолиманська», сума доходу склала - 3720,39 грн., сума податку - 438,06 грн.
За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
З огляду на викладене, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року з 01.01.2023 року по 04.09.2024 року.
Спірним у даній справі є також наявність права у Позивача застосування Відповідачем при розгляді заяви про призначення пенсії п. «б» ст. 13 Закону № 1788.
До спірних правовідносин суд застосовує норми матеріального права з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові Великої Палати Верховного суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20.
Так, 3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148, що доповнив Закон № 1058 розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами ст. 12 Закону № 1788 право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з п. «б» ст. 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону № 1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14 пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213.
Згідно з п. 3 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213 для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058 з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, п. 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону № 1058.
Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до ст. 5 Закону № 1058 дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон № 1788 був прийнятий раніше за Закон № 1058.
Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, відповідно до якого положення Закону № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148 мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788 відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788 всі інші положення, чого зроблено не було.
Крім того, колегія суддів зазначила, що «частиною першою статті 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб'єктами владних повноважень у сфері загальнообов'язкового пенсійного забезпечення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно та безпідставно не застосовано до спірних правовідносин приписи пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII до редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Оскільки відповідно до наявних в матеріалах справи документів на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах їй виповнилося 55 років 06 місяців 05 днів, страховий стаж становив 36 років 11 місяців 29 днів (без урахування періодів з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2023 по 04.09.2024), пільговий стаж - 09 років 06 місяців 25 днів, що не відповідає вимогам п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Проте суд зазначає, що п. б ст.13 цього закону в редакції, чинній до з 01.04.2015 року передбачав, що працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
За приписами ст.12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Таким чином, з урахуванням наявного пільгового стажу за Списком №2 повних 9 років Позивач має право на зниження пенсійного віку на 4 роки від віку встановленого ст.12 Закону № 1788-XII для жінок, 55 років - 4 роки, отже вік з якого Позивач має право вийти на пенсію складає 51 рік.
Оскільки зі спірного рішення про відмову у призначенні пенсії, вбачається, що вік Позивача складає 55 років 06 місяців 05 днів, суд дійшов висновку, що Позивач набув право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ.
Тому відмова Пенсійний фондом Позивачу в призначенні пенсії є протиправною.
При вирішенні даного спору, суд враховував правові висновки Верховного Суду, які викладені в рішенні від 03.11.2021 року за результатами розгляду зразкової справи у справі № 360/3611/20.
Положеннями частини 3 статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до положень пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина та інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України установлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в даній Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
З огляду на викладене, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Таким чином, з метою повного та ефективного захисту і відновлення порушених прав позивачки, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом:
визнання протиправним та скасування рішення відповідача №056650011173 від 20.03.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу на підставі його заяви від 13.03.2025 року та зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку з 13.03.2025 року відповідно до п. “б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року) із зарахуванням до страхового стажу періодів з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2023 по 04.09.2024 року.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям таким органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18).
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно квитанції № 7179-2135-2096-8540 від 25.03.2025 року Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Таким чином, судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивача.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №056650011173 від 20.03.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі його заяви від 13.03.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку з 13.03.2025 року відповідно до п. “б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року) із зарахуванням до її страхового стажу періодів роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2023 по 04.09.2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.В. Череповський