Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
30 травня 2025 року Справа №200/3800/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 її середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 09.02.2023 по 27.02.2023 у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 129 279,25 гривень.
стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 09.02.2023 по 27.02.2023 у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 129 279,25 гривень.
Одночасно просить суд ухвалити додаткове рішення про стягнення з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсації судових витрат, а саме витрат на правову допомогу.
Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу (пункт 3); позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) (пункт 5).
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з огляду на наступне.
Пунктом 3 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається ціна позову.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну.
При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, підлягає грошовій оцінці, а тому вказана позовна заява належить до об'єктів справляння судового збору.
Зміна формулювання позовних вимог зі ''стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні'' на ''зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні'' не змінює характер спору та не переводить його в немайнову площину.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов'язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.
Суд вважає, що і вимога про стягнення з суб'єкта владних повноважень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період, і вимога про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені є вимогами майнового характеру, а ціною позову у згаданих спорах є обчислений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Між тим, у частині вимоги заявника про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позов усупереч наведеним нормам процесуального закону не містить розрахунку конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на обставини обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на докази обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вимоги про виплату конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на зміст статті 2 Закону України "Про оплату праці" (де визначено структуру заробітної плати) та рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 і від 22.02.2012р. №4-рп/2012 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не може бути кваліфікований як заробітна плата, адже має зовсім іншу правову природу ніж винагорода за працю, позаяк є компенсаційною санкцією до роботодавця за несвоєчасний розрахунок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 згадано, що "за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях".
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 сформульовано схожу правову позицію, у силу якої: "Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану робочу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати".
Наведений правовий висновок відображено і у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі №522/16890/20.
Великою Палатою Верховного Суду було зокрема, наголошено, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється, у зв'язку з чим можна констатувати, що за подання позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає сплата судового збору.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є ані окремим видом грошового забезпечення військовослужбовця, ані правовим аналогом платежу з оплати праці (служби).
До позовної заяви позивач долучає копію посвідчення учасника бойових дій.
Правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №9901/311/19, від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17.
Ураховуючи наведене суд зазначає, що хоча указана норма (пункт 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір») не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушені права нерозривно пов'язані саме із статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які, у свою чергу, визначені у Конституції України та конкретизовані в інших законах.
З огляду на предмет спору у цій адміністративній справі, а саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судовий збір за звернення з даним позовом належить сплаті на загальний підставах.
Судом встановлено, що на розгляд Великої Палати Верховного Суду передавалась справа №567/79/23 для відступлення зокрема і від наведених висновків щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Однак, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року справа №567/79/23 повернута на розгляд колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду не установила об'єктивних причин відступу від правового висновку, якими, за її усталеною практикою, можуть бути очевидні вади попереднього рішення (неефективність, неясність, неузгодженість) чи зміна суспільного контексту.
Тобто, позиція Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» залишилася незмінною.
Вказані висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 12.05.2025 №160/28313/23, від 15.05.2025 у справі №160/24219/24.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач не належить до суб'єктів, яким згідно з нормами статті 5 Закону України "Про судовий збір" встановлені пільги щодо його сплати, оскільки стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу.
Тобто, стягнення з роботодавця сатисфакції, не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, а тому судовий збір за подання позивачем позовної заяви у цій справі має сплачуватися.
В матеріалах позовної заяви докази сплати судового збору відсутні, натомість позивачем заявлено клопотання про звільнення від його сплати, у задоволенні якого суд відмовляє, з огляду на висновки викладені вище.
Відтак позивачу необхідно сплатити збір у розмірі, визначеному з розрахунку 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в даному випадку складає 1292,79 грн.
Водночас, відповідно ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, оскільки позивач звернувся до суду в електронній формі, то розмір судового збору має складати - 1 034,23грн.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року справа "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя ("KREUZ v. POLAND" № 28249/95).
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам, процесуального законодавства, тому її слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволені клопотання про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання доказів сплати судового збору.
Повідомити позивачу, що вищевказані документи можуть бути подані до суду шляхом направлення їх: через підсистему "Електронний суд".
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Буряк