30 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/1806/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Костюкевича С.Ф., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо непроведення перерахунку та виплати пенсії позивача по інвалідності з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії як інваліду 3 групи внаслідок війни в розмірі 200 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести перерахунок та виплату пенсії позивачу та встановити з 21.08.2024 в пенсійне забезпечення надбавку (підвищення) до пенсії як інваліду 3 групи внаслідок війни в розмірі 200 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В обґрунтуванні позову зазначив, що є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та перебуває на пенсії відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
Вказує, що позивач 03.12.2024 звернувся до відповідача із письмовою заявою, в якій просив здійснити перерахунок пенсії та встановити в пенсійне забезпечення надбавку (підвищення) до пенсії як інваліду війни 3 групи, в розмірі 200 процентів мінімальної пенсії за віком, передбаченого статтею 60 Закону №796-ХІІ та частиною четвертою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції Закону України від 23.11.1995 №458/95-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 23.11.1995 №458/95-ВР.
ГУ ПФУ у Волинській області у своєму листі від 26.12.2024 повідомив, що позивачу призначено вперше з 23.09.2005 пенсію по 3-ій групі інвалідності в розмірі пенсії за віком згідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі-Закон №1058), з 05.01.2006 переведено на пенсію по 3-ій групі інвалідності від захворювання, що пов'язаного з наслідками ліквідації аварії на ЧАЕС відповідно до Закону №796, а з 01.12.2010 змінено інформацію стосовно групи інвалідності (з 2-ої на 3 ю) у зв'язку із і надходженням виписки акту огляду МСЕК, тому в подальшому з 01.12.2013 встановлено 2-гу групу інвалідності від захворювання, яке пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Згідно зі статтею 13 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» пенсії особам з інвалідністю 2 групи внаслідок війни підвищуються на 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили непрацездатність. Законом України від 09.11.2023 №3460-ІХ “Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений на рівні 2 361 гривень. Розмір підвищення становить 944,40 грн, що відповідає нормам чинного законодавства та підстав для зміни розміру такого підвищення немає.
Вважаючи таке рішення відповідача, викладене у листі від 26.12.2024, необґрунтованим та незаконним, а також таким, що порушує його право на соціальний захист, гарантований Конституцією та Законами України, просить адміністративний позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні, оскільки Законом № 3551-ХІІ в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу, було передбачено, що особам з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни пенсії підвищуються в розмірі мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 постанови Кабінету Міністрів від 28 грудня 2011 року № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств» особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» і «Про соціальний захист дітей війни», таке підвищення провадиться за однією з підстав.
Зазначили, що статтею 13 Закону №3551-ХІІ (в редакції чинній на даний час) передбачено, що особам з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується в розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тому ОСОБА_1 до основного розміру пенсії встановлено підвищення, як учаснику бойових дій в розмірі 944,40 грн (2 361 грн х 40 %).
Будь-яких інших заяв по суті справи чи клопотань на адресу суду від учасників справи не надходило.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію по 2 групі інвалідності відповідно до Закону №796-ХІІ.
Як убачається із перерахунку пенсії з 28.02.2024 ОСОБА_1 , позивачу встановлено підвищення до пенсії згідно статті 13 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 944,40 грн.
03.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення підвищення до пенсії, як інваліду війни 2 групи, в розмірі 200% мінімальної пенсії за віком передбаченого статтею 60 Закону №796-ХІІ та частиною четвертою статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції Закону України від 23.11.1995 №458/95-ВР “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 23.11.1995 №458/95-ВР.
Листом ГУ ПФУ у Волинській області від 26.12.2024 №17089-16030/К-02/8-0300/24 повідомлено, що ОСОБА_1 призначено вперше з 23.09.2005 пенсію по 3-ій групі інвалідності в розмірі пенсії за віком згідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі-Закон №1058), з 05.01.2006 переведено на пенсію по 3-ій групі інвалідності від захворювання, що пов'язаного з наслідками ліквідації аварії на ЧАЕС відповідно до Закону №796, а з 01.12.2010 змінено інформацію стосовно групи інвалідності (з 2-ої на 3 ю) у зв'язку із і надходженням виписки акту огляду МСЕК, тому в подальшому з 01.12.2013 встановлено 2-гу групу інвалідності від захворювання, яке пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Згідно зі статтею 13 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» пенсії особам з інвалідністю 2 групи внаслідок війни підвищуються на 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили непрацездатність. Законом України від 09.11.2023 №3460-ІХ “Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений на рівні 2 361 гривень. Розмір підвищення становить 944,40 грн, що відповідає нормам чинного законодавства та підстав для зміни розміру такого підвищення немає.
Вважаючи такі дії ГУ ПФУ у Волинській області протиправними протиправною позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до статті 63 Закону №796-ХІІ, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Статтею 60 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть надаватися інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України.
Особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які мають одночасно право на інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України, надаються за їх вибором пільги та компенсації відповідно до одного із законів України".
Частиною четвертою статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 в редакції, чинній до 01.01.2006, було встановлено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим, Законом України від 05.10.2005 №2939-ІV “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (який набрав чинності з 01.01.2006) положення частини четвертої статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, зокрема, визначалось, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Отже, інвалідам війни пенсії за вислугу років підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 28.04.2006 включно, а з 29.04.2006 у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Суд зазначає, що, право позивача на призначення та отримання пенсії по інвалідності та, зокрема, підвищення до пенсії, безпосередньо пов'язано із встановленням йому інвалідності у зв'язку з проходженням військової служби.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу пенсію по ІІІ групі інвалідності на підставі Закону №1058 призначено 23.09.2005. На підставі заяви від 05.01.2006 ОСОБА_1 переведено на пенсії по ІІІ групі інвалідності відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згодом, 01.12.2010 змінено інформацію стосовно групи інвалідності (з 2-ої на 3 ю) у зв'язку із і надходженням виписки акту огляду МСЕК, тому в подальшому з 01.12.2013 встановлено 2-гу групу інвалідності від захворювання, яке пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. На пенсію по інвалідності відповідно до Закону №796 переведено відповідно до поданої заяви з 05.01.2006.
Отже, особам з інвалідністю IIІ групи пенсії по інвалідності підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 01.01.2006 у розмірі 200 процентів, а з 01.01.2006 у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 30 процентів, а особам з інвалідністю II групи пенсії по інвалідності підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 01.01.2006 у розмірі 350 процентів, а з 01.01.2006 у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 40 процентів
Таким чином, на час виникнення права на призначення пенсії по інвалідності, підвищення до пенсії у відповідності до положень статті 13 Закону №2262-XII обчислювалося у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 200 процентів мінімальної пенсії за віком для інвалідів IІI групи.
Проте, згідно пояснюючої записки, яка подавалася до законопроекту, що був прийнятий у формі Закону України від 05.10.2005 № 2939-IV “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», означений Закон спрямований на здійснення поліпшення матеріального становища відповідних осіб не шляхом доведення пенсій до рівня прожиткового мінімуму, а через підвищення рівня доплат до пенсій на підставі прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Оскільки прожитковий мінімум встановлюється відповідно до законів України, тому розрахунки державних витрат на фінансування зазначених доплат цим законопроектом пропонувалося здійснювати на підставі прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, встановленого на відповідний рік.
Конституційний Суд України в ухвалі від 23.10.2007 по справі № 2-42/2007 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 6 розділу І Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зазначив таке: “Заміна Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» мінімальної пенсії за віком на прожитковий мінімум як розрахункової величини, що використовується для підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, обумовлена тим, що прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом (ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст. 6 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»). Ці питання відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України визначаються виключно законами України. Тому встановлення розмірів збільшення пенсій чи іншої соціальної допомоги, що вплачується замість пенсії, застосування прожиткового мінімуму чи розміру мінімальної пенсії за віком для нарахування соціальних виплат є предметом законів України (законності) і не належить до компетенції Конституційного Суду України».
Тож, вищевказані положення Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» рішенням Конституційного Суду України такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними), не визнавались.
Таким чином, внесені законодавцем шляхом прийняття Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зміни є частиною системної реформи у сфері соціального забезпечення, зокрема, відповідних категорій військовослужбовців, яка була направлена на зміну механізму розрахунку вищевказаних соціальних виплат шляхом прийняття за основу базового соціального стандарту (прожитковий мінімум), розмір якого визначався законом.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, зазначивши висновки про те, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
У іншому рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Отож, матеріалами справи підтверджується, що позивачу до 23.09.2005 підвищення у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком як інваліду ІІІ групи не виплачувалось, що підтверджується протоколом призначення пенсії по інвалідності від 14.10.2005, отже виплата з 01.01.2006 підвищення до пенсії як інваліду війни ІІІ групи у розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до частини 4 статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 № 2939-ІV, яка є чинною станом на момент звернення позивача із заявою про встановлення надбавки до пенсії як інваліду війни 3 групи в розмірі не менше 200% мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, не має наслідком звуження прав позивача.
Також суд зауважує, що сутність призначеної пенсії позивачу як інваліду війни ІІІ групи не змінилась, водночас встановлення відсоткового розміру пенсії у відповідності до норм чинного законодавства, а саме 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на думку суду, не є звуженням прав позивача у межах спірних правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 КАС передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що відповідач, здійснюючи нарахування та виплату доплат до пенсії позивачу у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, діяв на підставі, у межах повноважень, передбачених нормативно-правовими актами, чинними на час проведення виплат.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.Ф. Костюкевич