нп 2/490/1816/2025 Справа № 490/3926/24
Центральний районний суд м. Миколаєва
20 травня 2025 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романової К.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У травні 2024 року представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом до відповідачки, в якому просить стягнути з останньої на користь позивача заборгованість за кредитним договором №05.03.2021-100006902 від 05.03.2021 року у розмірі 19 320,00 грн та судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог, посилається на те, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 05.03.2021 року укладено Кредитний договір (оферти) №05.03.2021-100006902. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 8000,00 грн строком на 14 дні за процентною ставкою «Економ» та «Стандарт». ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. В свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість у розмірі 19320,00 грн, а отже були порушені права та інтереси позивача.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2024 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Після виконання приписів ст.ст. 27, 187 ЦПК України, ухвалою судді від 16.05.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Заочним рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 03.09.2024 року в справі № 490/3926/24 позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором №05.03.2021-100006902 від 05.03.2021 року у розмірі 19 320,00 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.
20.01.2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною заявою про перегляд заочного рішення від 03.09.2024 року у справі №490/3926/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 31.01.2025 року скасовано заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03.09.2024 року у справі №490/3926/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Справу призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з викликом (повідомленням) сторін.
26.03.2025 року від представниці відповідачки - адвоката Зачепіло З.Я. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.
Належного розрахунку, який би узгоджувався із матеріалами справи, умовами кредитного договору, позивач не представив, хоча в цій частині саме на ньому лежить процесуальний обов'язок доказування, а тому цей конкретний позов не може бути задоволений, оскільки він є необгрунтованим, а позовні вимоги недоведені. Надані позивачем виписка та розрахунок заборгованості за кредитом, підготовлені робітниками ТОВ «Споживчий центр» - є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідачів. Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоказаного розміру всієї суми непогашеного кредиту. Позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці є правильними.
Також, представниця відповідачки вказує, що матеріали справи також не містять відомостей, що підтверджують факт наявності заборгованості відповідачки за кредитним договором у розмірі 19 320,00 грн. Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором, є обов'язком позивача, який він не виконав, оскільки не довів належними та допустимими доказами її розмір. Також, сторона відповідачки вважає, що Договір, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» є таким, що порушує права відповідачки як споживача, та підлягає визнанню недійсним в частині нарахування процентів за користування кредитом за Договором № 05.03.2021- 10006902 від 05.03.2021 року, оскільки позивачем не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Пам'ятки клієнта і Тарифів, щоб в сукупності із Заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.
За такого, сторона відповідачки вважає, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підтверджуються належними доказами, а тому не підлягають задоволенню.
08.04.2025 року від представника позивача - ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, в якій твердження представниці відповідачки, викладені у відзиві вважає безпідставними, необгрунтованими та не підтвердженими належними доказами. Сторона позивача вказує, що відповідачка підписуючи цю заявку зазначила, що вона ознайомлена і приймає умови кредитного договору (оферти) та підтверджує, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору №05.03.2021-100006902 від 05.03.2021 року, з якими попередньо ознайомилася. Спірний кредитний договір №05.03.2021-100006902 від 05.03.2021 року підписаний сторонами в електронній формі, електронним підписом одноразовим ідентифікатором, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору; умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування, а тому відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним. Крім того, представник позивача вказує, що до позову надані всі належні документи, які підтверджують факт отримання відповідачкою кредитних коштів.
За такого, враховуючи вищевказане, сторона позивача просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Сторони до судового засідання не з'явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання чи заяви про відкладення судового засідання чи розгляд справи за їх відсутності не надали.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).
За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що 05.03.2021 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №05.03.2021-100006902, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 05.03.2021 року, заявки від 05.03.2021 року, підтвердження укладання кредитного договору та паспорта споживчого кредиту, які підписані шляхом застосування цифрового підпису у вигляді одноразового ідентифікатора.
Відповідно до умов вищевказаного кредитного договору ТОВ "Споживчий центр" надало відповідачці кредит у розмірі 8000,00 грн строком 14 календарних днів з дати надання.
Сума кредиту у розмірі 8000,00 грн та проценти у розмірі 2240,00 грн сплачуються до 18.03.2021 року.
Максимальний розмір процентів за договором (сумарно процентів «Економ» та процентів «Стандарт») становить 16 000,00 грн. Після досягнення максимального розміру проценти не нараховуються.
Ставка «Економ» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом первинного та пролонгованого строків.
Ставка «Стандарт» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2,5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується після/в період закінчення первинного та пролонгованого строків.
За умовами вказаного договору неустойка складає 160,00 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання. Розмір процентів відповідго до ст. 625 ЦК України становить 884,64% річних.
Відповідно до умов вказаних в паспорті споживчого кредиту, засвідченого відповідачкою електронним підписом, орієнтовна загальна вартість кредиту за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) становить 24 00,00 грн. Реальна річна процентна ставка складає 881,64%.
Зазначений договір підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором «U456», який був направлений у вигляді SMS-повідомлення на мобільний номер телефону відповідачки.
Підписавши Заявку одноразовим ідентифікатором, позичальник підтвердив, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в частині другій статті 12, частині другій статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» йому надана, він ознайомився з нею за посиланням https://sgroshi.com.uia/faq/.
Згідно з квитанцією ID: 1582893965 від 05.03.2021 року на рахунок 4790*91 відбулась видача по договору №05.03.2021-100006902 у розмірі 8 000,00 грн.
Разом з тим, відповідачкою 19.03.2021 року по кредитному договору №05.03.2021-100006902 року сплачено 2440,00 грн.
В подальшому відповідачкою не здійснювалися платежі для погашення заборгованості та інших зобов'язань, передбачених кредитним договором №05.03.2021-100006902 від 05.03.2021 року.
Щодо укладення кредитного договору в електронній формі.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України " Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України « Про електронну комерцію»).
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею ( стаття 11 Закону України " Про електронну комерцію).
Частиною 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України " Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Кредитний договір №05.03.2021-100006902 від 05.03.2021 року укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором «U456», що узгоджується з вимогами законодавства. Такий договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Таким чином, встановлено, що договір між первісним кредитором та відповідачкою ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідачка на веб-сайті кредитора подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачці за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявниця використала для підтвердження підписання кредитного договору.
Судом встановлено, що без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір не був би укладеним сторонами, отже цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що Кредитний договір №05.03.2021-100006902 від 05.03.2021 року укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
За такого, доводи сторони відповідачки про недоведеність укладення нею вказаного вище кредитного договору та відсутності підпису на ньому є такими, що спростовуються наданими доказами та не заслуговують на увагу.
Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.
Так, за змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частинами 1-3 ст.1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
До позовної заяви доданий розрахунок заборгованості, який підтверджує факт отримання грошових коштів, рух кредитних коштів та погашення заборгованості. Вказаний розрахунок складений відповідно вимог до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що за кредитним договором №05.03.2021-100006902 від 05.03.2021 року заборгованість ОСОБА_1 становить 19320,00 грн, з яких 8000,00 грн - заборговансть по тілу кредиту, 11320,00 грн - заборгованість по відсоткам (процентам) станов на 09.05.2024 року.
Оскільки нормативно-правовими актами, в тому числі актами Національного Банку України, не затверджено зразок «Розрахунку заборгованості кредитним договором», тому розробка такого документу такого типу віднесена до компетенції кожної фінансової установи.
За таких обставин, долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості є формою, встановленою банком, мета якого фіксування кредитної заборгованості позичальника.
Враховуючи правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17.12.2020 по справі 278/2177/15-ц, суд визнає наданий банком розрахунок заборгованості належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України.
Крім того, суд враховує, що відповідачка, яка оспорює розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не надала власного контррозрахунку, підтвердженого відповідними доказами.
Також, ОСОБА_1 не надано суду доказів погашення боргу або доказів які б свідчили про наявність підстав для звільнення відповідачки від виконання зобов'язань за Кредитним договором №05.03.2021-100006902 від 05.03.2021 року у розмірі 19320,00 грн.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції то захист драв людини і основоположних, свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (Постанова ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц)
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частино 2 статті 77 ЦПК України.
Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено судом, 05.03.2021 року між сторонами укладено вищевказаний кредитний договір у електронному вигляді шляхом підписання відповідачкою одноразовим ідентифікатором пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки, паспорта споживчого кредитування та підтвердження укладання кредитного договору.
Укладаючи кредитний договір, сторони погодили всі істотні умови договору, зокрема, суму кредиту, відсоткову ставку та строк кредитування.
Також, сторони погодили графік погашення заборгованості.
Факт отримання відповідачкою кредитних коштів, підтверджується копією вищевказаної квитанції.
Належних та достовірних доказів погашення заборгованості за кредитним договором та його припинення відповідачка суду не надала та не спростувала доказів, наданих позивачем.
Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.
Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, суд зауважує, що у липні 2021 року ОСОБА_1 зверталася до Центрального районного суду м.Миколаєва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про захист прав споживачів, в якому просила суд ухвалити рішення, яким визнати договір №05.03.2021-100006902 від 05.03.2021 року, укладений між нею та ТОВ «Споживчий Центр» недійсним.
Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 05.05.2023 року у справі №490/5903/21 у задоволенні позову відмовлено.
У вищевказному рішенні суду встановлено, що оспорюваний договір вчинений у письмовій формі, підписаний позичальником (споживачем) ОСОБА_1 , таким чином, позивач, як позичальник, підписавши договір, ознайомилась із запропонованими умовами та погодилась з ними.
До того ж, суд звернув увагу, що позивачка за позовом, як позичальник, мала можливість протягом 14 днів з дня укладення договору (фактично протягом строку кредитування) відмовитися від даного договору без пояснення причин, у тому числі, в разі отримання нею грошових коштів (ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування»), однак, жодних дій щодо відмови від договору не вчинила, що в чергове свідчить про те, що вона погодилась з усіма істотними умовами договору.
Рішення набрало законної сили 06.06.2023 року.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України).
У постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18 та від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18, на які є посилання в касаційній скарзі, вказано, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу.
У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, але в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (Svetlana Naumenko v. Ukraine, № 41984/98, §53, ЄСПЛ, від 09 листопада 2004 року).
На важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (див., зокрема, пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19); пункт 82 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20).
За такого, доводи відповідачки, щодо того, що Договір, укладений між нею та ТОВ «Споживчий центр» є таким, що порушує її права як споживача, та підлягає визнанню недійсним в частині нарахування процентів за користування кредитом за Договором № 05.03.2021- 10006902 від 05.03.2021 року, спрпостовуються рішенням суду від 05.05.2023 року у справі №490/5903/21 та не заслуговують на увагу.
Враховуючи те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернула, суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» слід стягнути заборгованість в межах позовних вимог в сумі 19320,00 гривень.
Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейськоїкомісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.
Сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Споживчий центр», відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 82, 141, 279, ЦПК України, ст.ст. 525, 612, 625, 1049, 1054 ЦК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, зареєстроване місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул.Саксаганського, 133-А) заборгованість за Кредитним договором №05.03.2021-100006902 від 05.03.2021 року у розмірі 19 320,00 грн (дев'ятнадцять тисяч триста двадцять гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень:http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення виготовлено: 20 травня 2025 року.
Суддя Н.П. Черенкова